Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
"16" серпня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/870/21
Господарський суд Житомирської області у складі судді Сікорської Н.А.,
розглянувши заяву Приватного підприємства Фірма "Мрія-94"
про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" 91837,58 грн. заборгованості,
ПП Фірма "Мрія-94" звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ТОВ "Спіко" 91837,58 грн. з яких: 74605,50 грн. заборгованість за договором поставки №05082020 від 05.08.2020р., 8102,31 грн. пеня, 7303,83 грн. інфляційних та 1825,94 грн. 3% річних.
Частиною 2 статті 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 150 ГПК України визначено форму і зміст заяви про видачу судового наказу.
Згідно з п.4 ч.2 ст.150 ГПК України у заяві повинні бути зазначені вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.
Суд зазначає, що за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України).
Водночас, у відповідності до норм п.8 ч.1ст.152 ГПК України, підставою для відмови у видачі наказу є встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги.
Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов'язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності порушення його права.
Так, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині, навіть щодо частини періоду нарахування в межах певного виду вимог, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов'язковою умовою наказного провадження, а тому суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.
При цьому, законом не передбачено обов'язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що він є арифметично невірним, оскільки заявником неправильно визначені періоди нарахування.
Суд звертає увагу, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Окрім того, найменший період визначення інфляційний нарахувань становить місяць, а тому прострочення платежів за менший період часу не тягне за собою таких нарахувань.
Відповідно до договору поставки №05082020 від 05.08.2020р. розрахунки за кожну партію товару здійснюються не пізніше 30 календарних днів з моменту поставки (п.5.2).
Товар був поставлений боржнику згідно видаткової накладної №2794 від 10.09.2020р.
Враховуючи, що прострочення по оплаті отриманого товару виникло з 11.10.2020р., інфляційні втрати на суму заборгованості, яка виникла на кінець жовтня 2020р. слід обраховувати починаючи з листопада 2020р.
Однак, заявник нараховує інфляційні втрати за період жовтень 2020р. - червень 2021р., що призвело до нарахування більшої суми інфляційних втрат.
З наведеного випливає, що заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості 74605,50 грн. за жовтень 2020р. є безпідставними.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Як випливає зі змісту поданої заяви, до складу заборгованості, заявником також включено пеню в сумі 8102,31 грн., яка за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є штрафною санкцією за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
На підставі викладеного, а також враховуючи можливість стягнення в порядку наказного провадження лише неоспорюваної заборгованості, вимоги про стягнення пені не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.
Згідно ч.3 ст.152 ГПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.
Відповідно до ч.2 ст.152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Згідно з ч.1 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відмову ПП Фірма "Мрія-94" у видачі судового наказу про стягнення з ТОВ "Спіко" 74605,50 грн. заборгованості, 7303,83 грн. інфляційних та 1825,94 грн. 3% річних на підставі п.8 ч.1 ст.152 ГПК України.
В задоволенні заяви в частині вимог про видачу судового наказу про стягнення з боржника 8102,31 грн. пені суд відмовляє на підставі ч.3 ст.152 ГПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 147, 148, 150, 152, 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити Приватному підприємству Фірмі "Мрія-94" у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" 91837,58грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрук.
1 - до справи
2 - заявнику (рек. з повід.)