вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.08.2021м. ДніпроСправа № 904/2305/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС" (50086, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Леоніда Бородича, б.7; ідентифікаційний код 32693804)
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської області, вул. Горького, б. 2; ідентифікаційний код 14309787)
про стягнення 1 172 146 грн. 84 коп.
Без повідомлення (виклику) представників сторін
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№2227/21 від 10.03.2021) до відповідача - Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 1 172 146 грн. 84 коп., що складає 800 000 грн. 00 коп. - заборгованості за товар, поставлений відповідно до умов Договору від 29.11.2019 №965/13/310Е, 256 800 грн. 00 коп. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань; 21 106 грн. 84 коп. - 3% річних; 38 240 грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 56 000 грн. 00 коп. - штрафу.
Також позивач просить стягнути 17 582 грн. 21 коп. - витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та 20 000 грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у клопотанні (вх№18280/21 від 12.04.2021) про перехід зі спрощеного позовного провадження д загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання просить здійснювати розгляд справи №904/2305/21 у порядку загального позовного провадження, посилаючись на те, що: - викладені у позовній заяві та відзиві обставини ускладнюють справу та роблять неможливим її розгляд у спрощеному позовному провадженні; - з метою забезпечення дотримання принципу пропорційності та змагальності сторін, ДП «СхідГЗК» вважає за доцільне здійснити перехід зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, оскільки сума позову складає 1 172 146 грн. 84 коп.
Також відповідач у відзиві (вх№18286/21 від 12.04.2021) зазначає про те, що: - суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом; - умовами пункту 7.4 Договору конкретний розмір пені не визначений; просить зменшити розмір неустойки в 10 разів; - стягнення 20 000 грн. 00 коп. - витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та не підтвердженою доказами.
Позивач у відповіді (вх№19611/21 від 19.04.2021) на відзив просить задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування посилається на те, що: - думка відповідача є хибною та незаконною, адже порушення боржником умов зобов'язання та посилання на сплату суми заборгованості свідчить тільки про визнання його правильності та законності, а тому не є підставою для відмови у стягненні пені за прострочення сплати по зобов'язанню; - саме Закон ураховує конкретно визначений розмір пені, який і дорівнює 0,1% вартості товару за умовами пункту 7.4 договору.
Відповідач у запереченні (вх№20944/21 від 28.04.2021) на відповідь на відзив просить зменшити розмір неустойки в 10 разів, оскільки це відповідатиме засадам добросовісності та справедливості та зазначає, що стягнення адвокатських послуг у розмірі 20 000 грн. 00 коп. є необґрунтованими та недоведеними.
Відповідач у письмових поясненнях (вх.№26915/21 від 31.05.2021) вказує на те, що: відсутні підстави щодо стягнення пені та штрафу, посилаючись на постанову Верховного суду України від 20.06.2018 по справі №904/5922/17.
Як вбачається позивачем до позовної заяви додано позивачем заяву про виклик свідків, яку не може бути розглянуто судом через розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
До того ж, відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.
Таким чином, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень.
Частиною 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Тому суд розглядає справу без призначення судового засідання та виклику сторін.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається 29.11.2019 між відповідачем - Державним підприємством "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", як покупцем, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС", як постачальником, було укладено договір №965/13/310Е про закупівлю товару (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари, зазначені в пункті 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.
Відповідно пункту 1.2. Договору постачальник зобов'язується поставити Електророзподільні кабелі, код 3132 (кабелі низької та середньої напруги) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
Сума (ціна) договору, відповідно до специфікації № 1 становить 666 666 грн.67коп., крім того податок на додану вартість 20% - 133 333грн.33коп.). Загальна сума становить 800 000 грн. 00коп. з урахуванням ПДВ 20% (пункт 3.1. Договору).
Товари, які поставляються відповідно до цього договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України; покупець здійснює оплату отриманої партії товарів по факту його поставки з відстрочкою платежу 30 календарних днів (пункти.4.1, 4.2. Договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт11.1 договору).
Дія Договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку, про що сторони підписують додаткову угоду (пункт 11.2 Договору).
Як вбачається на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, зазначений в специфікації №1 до Договору на загальну суму 800 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною від 20.03.2020 №292, товарно-транспортною накладною від 20.03.2020 №292, рахунком від 19.03.2020 №432 та довіреністю від 19.03.2020 №10-0000103.
Вказані первинні документи підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.
Згідно актів звірки розрахунків від 31.08.2020 №31288 (а.с.22), від 23.11.2020 №31294 (а.с.23) та від 31.12.2020 №31330(а.с.24) заборгованість за поставлений товар відповідачем не сплачена і складає 800 000 грн. 00 коп.
Позивач зазначає, що відповідач не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 800 000 грн. 00 коп.
На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг; неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо; інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку; права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку; підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку; відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи; копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами; обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством; вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Отже, судом встановлено, що надані первинні документи на загальну суму 800 000 грн. 00 коп. складені між позивачем та відповідачем містять всі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і в розумінні вказаного Закону є такими, що підтверджують здійснення господарської операції по постачанню позивачем відповідачу товару.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, строк оплати за отриманий товар є таким, що настав, і відповідач повинен був здійснити оплату за товар позивачу.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Щодо прострочення оплати
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється покупцем по факту його поставки з відстрочкою платежу 30 календарних днів.
Оскільки поставка товару відбулася за видатковою накладною від 20.03.2020 №292, тому строк оплати, з урахуванням положень пунктів 4.1, 4.2. Договору, є таким, що настав 20.04.2020 (граничний строк оплати припадає на 19.04.2020 - неділя, тому строк оплати переноситься на перший за ним робочий день, частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).
Таким чином, прострочка відповідачем з оплати поставленого позивачем товару настає з 21.04.2020.
Щодо стягнення пені та штрафу
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності; договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.
За змістом пункту 7.4. Договору за порушення строків оплати за поставлений товар передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті (частина 3 статті 231 Господарського кодексу України).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (частина 5 статті 231 Господарського кодексу України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Як зазначено в пункті 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Позивач просить стягнути пеню у розмірі 256 800 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 56 000 грн. 00 коп. на підставі статті 231 Господарського кодексу України та пункту 7.4 Договору.
Позивач зазначав про те, що нарахував відповідачеві пеню виходячи з обсягу простроченого зобов'язання та розміру 0,1 відсотка вартості товару, вважаючи, що частинами 1, 2 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов'язання визначений саме в такому розмірі і застосування штрафної санкції за прострочення грошового зобов'язання передбачено пунктом 7.4 Договору.
Як вже зазначено вище, пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, а пункт 7.4. Договору містить положення про те, що за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України.
Між тим, стаття 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені та штрафу містить кілька варіантів розмірів нарахування пені та штрафу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що умовами укладеного Договору не встановлений конкретний розмір пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання, а стаття 231 Господарського кодексу України в цілому містить кілька варіантів розмірів нарахування пені та штрафу.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
За викладеного, вимога позивача про стягнення пені та штрафу задоволенню не підлягає.
Враховуючи те, що у задоволенні вимоги про стягнення пені та штрафу слід відмовити, то відсутні підстави щодо розгляду питання про їх зменшення.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача інфляційних збитків на суму 38 240 грн. 00 коп. за загальний період з травня 2020 по січень 2021 та 3% річних у розмірі 21 106 грн. 84 коп. за загальний період з 19.04.2020 по 05.03.2021.
Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивач невірно визначив початок періоду заборгованості. За розрахунком суду 3%річних складають 20 995 грн.10 коп. за період з 21.04.2020 по 05.03.2021. Щодо розрахунку інфляційних збитків, суд зазначає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 12 887 грн. 54 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 1 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В підтвердження факту понесених позивачем судових витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, надано копії наступних документів:
- Договір № ДП№02/02-21 від 11.02.2021 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем, як замовником, та адвокатом Вірко В.В.;
- доповнення до договору ДП№02/02-21 від 11.02.2021 згідно якого ціна фіксованої винагороди (гонорару) складає 20 000 грн. 00 коп.;
- ордер серія ДП №02/02-21 від 01.03.2021;
- свідоцтво право на зайняття адвокатською діяльністю №617 від11.02.2011;
- акт приймання - передачі наданих послуг (правничої допомоги) виконаних робіт від 05.03.2021.
За таких обставин, суд оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та те, що справа слухалась за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, а також часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу розподіляється пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 14 659 грн. 76 коп., яка є справедливою та співрозмірною.
Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС" (50086, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Леоніда Бородича, б.7; ідентифікаційний код 32693804) до Державного підприємства "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської області, вул. Горького,2; ідентифікаційний код 14309787) про стягнення 1 172 146 грн. 984 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (52210, м. Жовті Води Дніпропетровської області, вул. Горького,2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНІТ-ІМПЕКС" (50086, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Леоніда Бородича, б.7; ідентифікаційний код 32693804) 800 000 (вісімсот тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості за товар, поставлений відповідно до умов Договору від 29.11.2019 №965/13/310Е, 20 929 (двадцять тисяч) грн. 53 коп. - 3% річних, 38 240 (тридцять вісім тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. - інфляційних нарахувань, 12 887 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 54 грн. - витрати по сплаті судового збору, 14 659 (чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 76 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог - відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Загинайко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,
"16" серпня 2021 року