Дата документу 11.08.2021 Справа № 334/1366/20
Єдиний унікальний № 334/1366/20 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження № 22-ц/807/1921/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
11 серпня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
при секретарі: Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника Погосян Маргарити Арсенівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про зняття арешту з майна,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить зняти арешт, що був накладений на все її рухоме і нерухоме майно постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.08.2010р. у виконавчому провадженні № 20031165 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-2247, виданого 09.06.2010р. Ленінським районним судом м. Запоріжжя.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 15.11.2019р. вона дізналасьз Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 20031165, виданою 25.08.2010 старшим державним виконавцем Ленінського ВДВСЗМУЮ (реорганізовано на Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)) Сіваковою О.О. арештовано нерухоме майно позивача, а саме: 1/2 частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , інша Ѕ частина квартири належить ОСОБА_4 , відносно до якої не відкрито виконавче провадження.
18.02.2020р. вона звернулася до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про зняття арешту з квартири.
31.02.2020р. Дніпровський ВДВС у м. Запоріжжя повідомив її про те, що відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.09.2017р. виконавчий лист № 2-2247, виданий 09.06.2010р. Ленінським районним судом м. Запоріжжя, повернуто стягувачу, виконавче провадження за вказаним листом на теперішній час на виконанні не перебуває. У 2010 році виконавче провадження при подачі виконавчого листа за номером №2-2247 вперше мало реквізити: ВП № 20031165.Виконавчий лист № 2-2247 двічі повертався стягувачу, але арешт, який накладений на майно позивачки в рамках виконавчого провадження ВП 20031165 постановою від 25.08.2010р., знято не було.
Позивач звернулась до Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі із заявою про скасування арешту, проте їй було відмовлено. Посилаючись на викладене та вказуючи про те, що на сьогодні зазначене виконавче провадження вже закінчене, однак арешт не був знятий виконавчою службою, просила зняти арешт в судовому порядку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року у задоволенні позову відмолено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 у особі представника Погосян М.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовзадовольнити.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Погосян М.А., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, а також із виходом за її межі з урахуванням встановлених процесуальних порушень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що на виконанні у Ленінському ВДВС м. Запоріжжі, правонаступником якого в порядку реорганізації органів виконавчої служби на теперішній час є Дніпровський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), двічі перебував на виконанні виконавчий лист № 2-2247, виданий 09.06.2010р. Ленінським районним судом м. Запоріжжя, де боржником є ОСОБА_1 , з якої на користь АТ «Фінанси та Кредит» в солідарному порядку з ОСОБА_3 було стягнуто борг у розмірі 34291,02 грн.
Під час виконання ВП № 20031165 постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 20031165, виданою 25.08.2010 старшим державним виконавцем Ленінського ВДВСЗМУЮ Сіваковою О.О. арештовано нерухоме майно позивача, а саме: 1/2 частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
22.03.2011р. державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 2 ч. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»
В подальшому цей виконавчий лист перебував на виконанні Дніпровського ВДВС ЗМУЮ у ВП № 51248463, та 28.09.2017р. державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Накладений постановою від 25.08.2010р. арешт на майно боржника ОСОБА_1 до теперішнього часу не знято, та виконавча служба за зверненням останньої зняти арешт відмовляється. Тому ОСОБА_1 , звернувшись до суду в позовному провад-
женні, просила у позові зняти цей арешт, звільнивши її майно з-під арешту, оскільки примусове виконання не здійснюється, виконавче провадження відсутнє, а накладеним арештом порушуються її правомочності власника майна.
Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні цього позову мотивовано тим,що положення Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачало зняття арешту лише у випадку закінчення виконавчого провадження виконанням або поверненням виконавчого документу до суду, який його видав. Повернення виконавчого документа стягувачеві не тягне зняття арешту, позаяк залишається невиконаним обов'язок, покладений на боржника судовим рішенням.
В скарзі апелянт зазначає, що вказане рішення суду є невмотивованим, оскільки містить лише єдину підставу для відмови в позові - невиконання обов'язку боржником, але суд не враховує, що боржником є ОСОБА_3 , який не повернув борг банку. Вважає, що є достатньо підстав для застосування ефективного способу захисту її права власності, яким є звільнення її майна з-під арешту.
Перевіривши вказані доводи, колегія вважає їх необґрунтованими, оскільки згідно з наданою відповіддю № 19879 від 21.02.2020р. Дніпровського відділу ДВС у м. Запоріжжі, виконавчий лист № 2-2247, виданий 09.06.2010р. Ленінським районним судом, передбачав стягнення боргу у розмірі 34291,02 грн. на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Тому у такому разі ОСОБА_1 має статус боржника одночасно з ОСОБА_3 .
Між тим, суд першої інстанції не врахував наступних обставин та вимог чинного законодавства при вирішенні справи по суті.
Виходячи з системного тлумачення статей 16, статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" і роз'яснень пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження", чинною на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено вимогами статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" 1999р., вимогами статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» 2016р.
За таких, необхідно закрити провадження в справі у відповідності до приписів п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України, оскільки арешт накладено на майно ОСОБА_1 як боржника за виконавчим документом з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Аналогійний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Але таких вимог чинного законодавства та правову позицію ВС суд першої інстанції не врахував, тому безпідставно розглянув позов боржника за виконавчим документом щодо звільнення його арештованого в межах виконавчого провадження майна по суті.
Зважаючи на все вище наведене, колегія вважає частково обґрунтованими доводи скарги про необхідність с касування оскаржуваного рішення, але, вийшовши за межі доводів скарги на підставі ч. 4 ст. 367 ЦПК України, у відповідності до вимог ч. 1 статті 377 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення із закриттям провадження у цій справі.
Керуючись ст.ст. 255, 367, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника Погосян Маргарити Арсенівни задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2021 року скасувати, провадження у цій справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений16 серпня 2021 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Подліянова Г.С.