Справа № 752/7398/18
Провадження № 2/752/450/21
Іменем України
09 квітня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Шрамко А.М.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ПАТ Українська залізниця» - Гайдаєнка Т.В.
розглянувши в місті Києві в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
06.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати, яким позивався до ПАТ «Українська залізниця».
В обгрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати , представник позивача - ОСОБА_2 посилалася на те, що наказом (розпорядженням) ПАТ «Українська залізниця» №270/ос від 20.02.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора Департаменту організаційного розвитку з 14.03.2017 року та укладено 21.02.2017 року між ним та ПАТ «Українська залізниця» трудовий договір №53. 13.03.2018 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) №480/ос від 13.03.2018 року з підстав, передбачених п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору ) з наданням компенсації 14 днів відпустки за період з 14.03.2017 року по 13.03.2018 року. Проте звільнення ОСОБА_1 мало місце без правових на те підстав, оскільки на момент виникнення між позивачем та відповідачем трудових правовідносин умови для їх оформлення у спосіб укладення строкового трудового договору були відсутні, а тому трудовий договір слід визнати недійсним у частині визначення строку.
Просила визнати трудовий договір №53 від 21.02.2017 року , укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська залізниця» недійсним у частині визначення строку його дії, а з підстав визнання недійсним в частині визначення строку дії цього ж договору, визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) ПАТ «Українська залізниця» №480/ос від 13.03.2018 року про припинення трудового договору (контракту), поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Українська залізниця». Також просила, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений на час звернення до суду з позовом у розмірі 152 037, 36 гривень, одноразову матеріальну допомогу у зв'язку з народженням дитини у розмірі 285 000, 00 гривень, що відповідає розміру його трьох посадових окладів, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 95 000, 00 гривень, що відповідає розміру його посадового окладу, а також 152 037, 36 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обгрунтування заявлених вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 послалася на те, що ОСОБА_1 звільнений незаконно, а тому відповідно до правил статті 235 КЗпП України має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з моменту звільнення і до поновлення на роботі. З підстав порушення відповідачем ПАТ «Українська залізниця» права позивача ОСОБА_1 на оплату праці, останній має право на отримання від відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу 95 000, 00 гривень та одноразову матеріальну допомогу при народженні дитини 285 000, 00 гривень в розмірі трьох його ж посадових окладів, оскільки відповідачем залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 від 27.02.2018 року про надання щорічної відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення з 13.03.2018 року до якої також було додано копію свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 20.02.2018 року. Також, посилаючись на те, що звільнивши ОСОБА_1 13.03.2018 року, ПАТ «Українська залізниця» здійснила виплату заробітної плати тільки 15 березня 2018 року з затримкою на два робочих дні. Середній заробіток з підстав затримки розрахунку при звільненні представник позивача розраховувала з підстав затримки виплати всіх належних ОСОБА_1 виплат, а саме не тільки належної заробітної плати на момент звільнення та компенсації щорічної відпустки, а й невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової допомоги у зв'язку з народженням у позивача дитини.
Провадження у справі було відкрито 13 квітня 2018 року з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження.
22.05.2018 року відповідачем ПАТ « Українська залізниця» подано відзив на позов ОСОБА_1 , відповідно до змісту якого, ПАТ «Українська залізниця» позов ОСОБА_1 не визнало.
В обгрунтування заперечень на позов ОСОБА_1 представник відповідача послався на те, що ПАТ «Укрзалізниця» вважає вимоги позивача щодо визнання трудового договору в частині строку його дії недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати безпідставними та незаконними, а обставини, на які посилається позивач, недоведеними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Позивача призначено на посаду директора департаменту з організаційного розвитку на умовах укладання строкового трудового договору за погодженням сторін. З наказом про прийняття його на роботу з 14.03.2017 року по 13.03.2018 року ОСОБА_1 погодився, будь-яких зауважень при ознайомлені з наказом не мав, укладений 21.02.2017 року Трудовий договір № 53 строком з 14.03.2017 року до 13.03.2018 року включно, підписав власноручно, що свідчило про його бажання та власне волевиявлення на укладення трудового договору саме на визначений строк за погодженням сторін. З моменту підписання та отримання власного примірника трудового договору, а саме 21.02.2017 року та протягом усього строку дії трудового договору позивач жодного разу не звертався до роботодавця щодо змін та доповнень за взаємною згодою сторін умов договору. Також, позивач протягом строку дії трудового договору не звертався до суду щодо оскарження на його думку порушених у зв'язку з укладенням строкового трудового договору прав.
З метою належного виконання умов зазначеного вище трудового договору ПАТ «Укрзалізниця» підготовлено повідомлення від 02.02.2018 року № ЦПК-34 про закінчення строку дії трудового договору 13.03.2018 згідно з пунктом 8.1. договору, з яким ознайомлено позивача під особистий підпис 07.02.2018 року, а 13.03.2018 року за № 480/ос ПАТ «Укрзалізниця» видано законний наказ на законних підставах, з дотриманням усіх умов передбачених трудовим договором, які не оскаржувались позивачем протягом усього строку дії трудового договору про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади про припинення трудового договору (контракту).
Усі розрахунки з позивачами проведені, що підтверджується відповідними довідками, належним чином оформлена трудова книжка була видана у день звільнення.
Щодо тверджень позивача про порушення його права на щорічну відпустку, то відповідно до ст. 79 КЗпП України та п. 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки» графік відпусток працівників Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на 2018 рік, погоджено та затверджено в установленому законом порядку, за даними якого дата початку та дата закінчення відпустки, погодженої з позивачем припадає на 05. - 07.03.2018 року, 25. -27.06.2018 року, 06.- 19.08.2018 року, 26.- 29.12.2018 року. Пунктом 2.3.2. Колективного договору встановлено обов'язок відповідача надавати щорічні відпустки працівникам апарату згідно з графіками, які затверджені керівництвом Укрзалізниці за погодженням з профспілковим комітетом. Оскільки, графіком відпусток працівників Департаменту організаційного розвитку на 2018 рік не передбачено надання відпустки позивачу на період з 13.03.2018 року - 27.03.2018 року, а також з урахуванням того, що позивач не відносився до тієї категорії працівників яким щорічні відпустки надаються поза межами обумовленими графіком, відповідно позивачу не було надано щорічну відпустку за його заявою від 27.02.2018 року, а при звільненні була виплачена компенсація за 14 днів відпустки за період роботи з 14.03.2017 року по 13.03.2018 року. Положення пункту 2.2.10 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці яким передбачено обов'язок роботодавця надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) не підлягають застосуванню, оскільки позивачу не надавалася щорічна відпустка тривалістю не менше 14 календарних днів.
Щодо поданої позивачем заяви від 27.02.2018 року про виплату одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини то, дане звернення розглянуто на засіданні комісії ПАТ «Укрзалізниця» з вирішення питань про надання працівникам, пенсіонерам ПАТ «Укрзалізниця» та членам їхніх сімей соціальної підтримки, матеріальної допомоги на медичні та інші цілі і надання працівникам ПАТ «Укрзалізниця» компенсації для вирішення житлових питань та вирішено надати матеріальну допомогу у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до Колективного договору та поданої заяви позивачу. Таке рішення щодо надання матеріальної допомоги у зв'язку з народженням дитини тільки у розмірі 50 відсотків посадового окладу ґрунтувалось на тому, що умовами Трудового договору істотно покращено умови оплати праці позивача відповідно до діючої схеми посадових окладів для оплати праці за посадою «начальник Департаменту» . Відповідно до умов трудового договору заробітна плата позивача складала 95 000,00 грн., проте станом на 31.03.2018 року таблицею № 49 «Посадові оклади керівників, професіоналів, фахівців та службовців апарату Укрзалізниці та підрозділів, підпорядкованих Укрзалізниці, апарату управління ПАТ «Укрзалізниця», філій «Проектно-Конструкторське технологічне бюро інформаційних технологій», «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень», «Центр сервісного забезпечення», «Енергозбут», «Центр охорони здоровя» наказу № 098-Ц (зі змінами) визначена схема посадового окладу з урахуванням підвищень заробітної плати за посадою «начальник Департаменту» у розмірі 12 333,00 - 12 720,00 грн. На виконання п.2.6.14. Колективного договору позивачу призначена та виплачена матеріальна допомога у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу, відповідає приблизно чотирьом розмірам заробітної плати за посадою «начальник Департаменту», тобто більше трьох розмірі місячної тарифної ставки передбаченої п.2.6.14 Колективного договору, хоча і склала 50 відсотків від заробітку позивача відповідно до умов визначених трудовим договором, а саме 47 500,00 грн.
Просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На виконання розпорядження від 06.09.2018 року №2173 про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, виданого виконуючим обов'язки керівника апарату Голосіївського районного суду міста Києва Щербаком А.В. справу №752/7398/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати передано до провадження судді Голосіївського районного суду міста Києва Новака А.В.
12.09.2018 року справу №752/7398/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати прийнято до провадження суддею Новаком А.В.
17.09.2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої стверджувала про порушення відповідачем права позивача на щорічну відпустку, яка на виконання вимог статті 79 КЗпП України мала бути надана працівнику, як правило до кінця робочого року, однак не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Працівник має право поділу щорічної відпустки на частини, матеріальна допомога на оздоровлення може виплачуватися працівникові один раз при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника. Законодавство не виключає можливості надання відпустки поза графіком за заявою працівника з урахуванням обставин, які викликали прохання про відпустку. У разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Заява ОСОБА_1 від 27.02.2018 року про надання щорічної відпустки тривалістю 14 днів у період з 13 березня 2018 року була зареєстрована в АТ «Укрзалізниця» 03.03.2018 року, однак наказ про надання відпустки не був виданий, відповідач на власний розсуд під час звільнення позивача замінив частину невикористаної відпустки грошовою компенсацією. У такий спосіб відповідач обмежив право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої умовами колективного договору. Стверджувала, що відповідачем також порушено умови колективного договору під час виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини, яка була виплачена не у повному обсязі та з затримкою. У відповідача не було підстав для прийняття рішення щодо виплати позивачу матеріальної допомоги у розмірі 50% посадового окладу за посадою «начальника департаменту», оскільки відповідно до трудового договору, що був укладений позивачем із відповідачем посадовий оклад ОСОБА_1 складав 95 000 гривень.
24.09.2018 року представник ПАТ «Укрзалізниця» подав до суду заперечення на відповідь на відзив. Відповідно до змісту заперечень, відповідач наполягав на правомірності рішення ПАТ «Укрзалізниця» щодо припинення трудових правовідносин з позивачем та підстав його звільнення, а також правильності розрахунку при його звільненні та строків виплати ОСОБА_1 належного розрахунку при звільненні, відсутності підстав для задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Укрзалізниця».
01.11.2018 року позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав уточнення позовних вимог, відповідно до яких, з підстав викладених у позовній заяві при зверненні до суду, просила: визнати трудовий договір №53 від 21.02.2017 року, укладений між ОСОБА_1 ПАТ «Укрзалізниця» недійсним у частині визначення строку його дії; визнати наказ (розпорядження) ПАТ «Укрзалізниця» №480/ос від 13.03.2018 про припинення трудового договору (контракту) - незаконним та скасувати; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Укрзалізниця; стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 186 853, 91 гривень, одноразову матеріальну допомогу у зв'язку з народженням дитини у розмірі 246 800, 00 гривень, що відповідає розміру його трьох посадових окладів, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 95 000, 00 гривень, що відповідає розміру його посадового окладу, а також 1 186 853, 91 гривні, що становить середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, 7 000, 00 гривень понесених витрат на правову допомогу.
01.11.2018 року підготовче провадження у справі закрито.
На виконання розпорядження від 04.02.2019 року №324 про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, виданого керівником апарату Голосіївського районного суду міста Києва Щербаком А.В. справу №752/7398/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати передано до провадження судді Голосіївського районного суду міста Києва Плахотнюк К.Г..
04.03.2019 року справу №752/7398/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати призначену до судового розгляду по суті прийнято до провадження суддею Плахотнюк Г.Г.
У судовому засіданні, під час судового розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 не підтримав заявлені ним позовні вимоги щодо визнання трудового договору №53 від 21.02.2017 року , укладеного між ним та ПАТ «Укрзалізниця» недійсним у частині визначення строку його дії, визнання наказу (розпорядження) ПАТ «Укрзалізниця» №480/ос від 13.03.2018 про припинення трудового договору (контракту) - незаконним та скасування; поновлення його на посаді директора Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Укрзалізниця, стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за такими позовними вимогами судом закрито провадження.
Позовні вимоги у частині стягнення з відповідача одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, а також різниці у невиплаченій матеріальній допомозі у зв'язку з народженням дитини, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач підтримав у повному обсязі, просив задовольнити. Стверджував, що відповідач порушив його права на щорічну відпустку, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні була виплачена відповідачем без його на те згоди, а його заява про надання йому щорічної відпустки не була вирішена. У такий спосіб відповідачем грубо порушено його право на відпочинок та умови колективного договору, яким передбачено його право на відпочинок з метою позбавити його ж права на отримання одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, а тому неотриману ним одноразову допомогу на оздоровлення за відпрацьований у відповідача час просив стягнути у розмірі 95 000 гривень. Вважає, що виплативши йому 18 квітня 2018 року матеріальну допомогу у зв'язку з народженням у його сім'ї дитини в розмірі 38 200 гривень відповідачем також грубо порушено умови колективного договору, оскільки при визначені розміру належної йому матеріальної допомоги не було застосовано розмір його посадового окладу 95 000 гривень. Твердження відповідача, що розмір виплаченої йому матеріальної допомоги, що складає 50% від його посадового окладу та відповідає приблизно чотирьом розмірам заробітної плати за посадою «начальник Департаменту» відповідно до місячної тарифної ставки, передбаченої Колективним договором є порушенням трудового договору на підставі якого він перебував у трудових відносинах із відповідачем та колективного договору. Посилання відповідача на те, що рішення комісії щодо такого розміру належної йому допомоги прийнято з урахуванням стану фінансового забезпечення товариства, на думку позивача не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки не грунтуються на вимогах закону. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив визначити з урахуванням розміру його середньоденної заробітної плати - 7 464, 49 гривень.
Представник відповідача ПАТ «Укрзалізниця» у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі його посадового окладу, посилаючись на те, що адміністрацією ПАТ «Укрзалізниця» правомірно не було надано позивачу щорічну відпустку відповідно до його заяви від 27.02.2018 про надання щорічної відпустки тривалістю 14 днів у період з 13.03.2018 року. Відповідно до колективного договору встановлено обов'язок ПАТ «Укрзалізниці» надавати щорічні відпустки працівникам апарату згідно з графіками, які затверджені адміністрацією за погодженням із профспілковим комітетом. Графіком відпусток працівників Департаменту організаційного розвитку на 2018 рік не передбачено надання відпустки позивачу на період з 13.- 27.03.2018 року, а посада, яку обіймав позивач не відносилася до категорії тих працівників, котрі мали право на відпустку поза графіком. Звертаючись з заявою про надання щорічної відпустки поза графіком позивач не вказав обставин, які адміністрацією були б визнані такими, що давали б право ОСОБА_1 на щорічну відпустку. Адміністрацією ПАТ «Укрзалізниця» не було надано згоду на заяву позивача про відпустку з 13.03.2018 року, а прийнято рішення про виплату компенсації за невикористану відпустку, а тому право позивача на відпустку порушено не було, а відтак у позивача не виникло право на отримання посадового окладу на оздоровлення. За заявою позивача про виплату йому, як одному з батьків одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини в розмірі трьох посадових окладів така допомога виплачена в розмірі 47 500 гривень, що відповідає умовам Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 року із змінами та доповненнями, яким передбачено надання матеріальної допомоги у розмірі місячної тарифної ставки. Представник відповідача наполягав на тому, що умовами трудового договору, укладеного ПАТ «Укрзалізниця» з ОСОБА_1 істотно покращено умови оплати його праці, що не відповідало фінансовим можливостям відповідача на момент виплати такої допомоги. Саме з метою належного виконання п.2.6.14. Колективного договору та виходячи з фінансових можливостей ПАТ «Укрзалізниця» позивачу призначена матеріальна допомога у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу.
У частині позовних вимог, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив відмовити з тих підстав, що порушення строків виплати позивачу розахунку при звільненні мало місце тільки на два дні, у такий спосіб позивачу не було завдано шкоди, яка підлягала б відшкодуванню шляхом стягнення середнього заробітку на час протягом якого порушувалися строки виплати розрахунку при звільненні.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши мтеріали справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами у справі ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця» 21.02.2017 року було укладено трудовий договір №53, а також додаткову угоду до нього. ( том №1 а.с 208-215).
Наказом (розпорядженням) №270/ОС від 20.02.2017 року голови правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1. прийнято на роботу з 14.03.2017 року по 13.03.2018 року на посаду директора Департаменту організаційного розвитку (том №1 а.с.94).
Сторони у справі визнали, що 02.02.2018 року ПАТ «Укрзалізниця» підготовлено повідомлення № ЦПК-34 про закінчення строку дії трудового договору 13.03.2018 згідно з пунктом 8.1. договору, з яким ознайомлено позивача під особистий підпис 07.02.2018 року.
27.02.2018 року ОСОБА_1 подав заяву до ПАТ «Укрзалізниця» про надання йому одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини у розмірі трьох посадових окладів згідно п.2.6.14 Колективного договору, зареєстровану за вхідним №89/0/42-18 в додатку до якої було додано копію свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , батьком якого є - ОСОБА_1 (а.с.40-41).
03.03.2018 року ОСОБА_1 подав до ПАТ «Укрзалізниця» заяву від 27.02.2018 року про надання йому щорічної відпустки за фактично відпрацьований час терміном 14 календарних днів з 13 березня 2018 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу згідно п. 2.2.10. колективного договору, котра була зареєстрована за вхідним №101/0/41-18. (а.с.39).
13.03.2018 року ПАТ «Укрзалізниця» видано наказ за № 480/ос про припинення трудового договору (контракту) про звільнення 13.03.2018 року директора Департаменту організаційного розвитку по закінченню строку трудового договору за п.2 ст. 36 КЗпП України з виплатою компенсації за 14 днів відпустки за період з 14.03.2017 по 13.03.2018 року. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 13.03.2018 року. (том №1 а.с.69).
За даними виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , 15.03.2018 року на рахунок останнього зараховано заробітну плату в розмірі 78 770 гривень, а за даними розрахункового листка заробітної плати за березень 2018 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за відпрацьований час - 35 768, 07 гривень, компенсацію за невикористану відпустку - 62 203, 40 гривень матеріальна допомога, що носить систематичний характер 75, 00 гривень, з урахуванням утримання необхідних відрахувань перераховано на платіжну картку 78 770, 00 гривень (том №1 а.с.31,27,67).
Як видно зі змісту витягу з протоколу №1 від 21.03.2018 року засідання комісії ПАТ «Укрзалізниця» з вирішення питань щодо надання працівникам, пенсіонерам ПАТ «Укрзалізниця» та членам їхніх сімей соціальної підтримки, матеріальної допомоги на медичні та інші цілі і надання працівникам ПАТ «Укрзалізниця» компенсації для вирішення житлових питань (в частині надання матеріальної допомоги на медичні та інші цілі), за результатами розгляду заяв працівників, пенсіонерів та їх близьких родичів щодо надання матеріальної допомоги відповідно до Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці (із змінами та доповненнями) було прийнято рішення надати матеріальну допомогу у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до Колективного договору та поданої ОСОБА_1 , директором Департаменту організаційного розвитку заяви (том №1 а.с.85-86, 87,88).
16.04.2018 року ПАТ «Укрзалізниця» нараховано, а 18 квітня 2018 року фактично виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 38 200, 00 гривень (том №1 а.с. 87,88).
Правилами статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні , власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 цього Кодексу встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому розмірі, коли спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 заявив, що ПАТ «Укрзалізниця» під час його звільнення, що мало місце 13.03.2018 року не виплатило всі суми, що належали йому до виплати в день звільнення, а саме матеріальну допомогу у зв'язку з народженням у його сім'ї дитини в розмірі трьох посадових окладів, а також матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу, позбавивши його права на щорічну відпустку за відпрацьований час, чим порушило умови укладеного з ним трудового договору та Колективного договору.
Як видні зі змісту укладеного 21.02.2017 року сторонами у справі трудового договору №53, а саме пунктів 2.3.2., 4.2., 4.3., 5.1., 5.1.1., 5.1.2.,5.2.: товариство зобов'язується забезпечувати умови оплати праці, дотримання норм робочого часу і часу відпочинку відповідно до договору і законодавства України. Виплачувати працівнику винагороду (заробітну плату, виплати передбачені колективним договором та інші виплати передбачені товариством на умовах договору; працівнику надається щорічна оплачувана основна відпустка тривалістю 24 календарних дні, а також оплачувана додаткова відпустка за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів та інші види відпусток , передбачені законодавством України та колективним договором товариства; час і порядок використання своєї основної щорічної відпустки (дата початку та дата закінчення) працівник узгоджує з безпосереднім керівником згідно з організаційною структурою товариства. Щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів; за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику виплачується винагорода за рахунок коштів товариства, виходячи з установлених: посадового окладу в розмірі 95 000 грн. 00 коп. (до утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів з фізичних осіб згідно з законодавством України), що нараховується щомісячно з дня, коли працівник став до виконання своїх обов'язків; квартальних, річних, інших премій на умовах виконання працівником вимог пунктів 2.2.16, 2.2.17 договору, а також інших видів виплат згідно зі Статутом товариства, положеннями товариства, документами товариства та колективним договором; винагорода нараховується працівнику за фактично відпрацьований час та/або роботу, визначену договором, та виплачується у строки, визначені законодавством України та колективним договором товариства. (том №1 а.с.18-24).
Як видно зі змісту Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 року зі змінами та доповненнями, станом на 10.08.2015 року, підписаного 22 травня 2002 року Міністром транспору України - Генеральним директором Укрзалізниці Г.М. Кірпою та Головою профспілкового комітету апарату Укрзалізниці Ю.М. Грищенко, а саме пунктів 1.2.,2.2.1., 2.2.10, 2.3.2.,2.6.14 : дія колективного договору спрямована на забезпечення ефективної роботи апарату Укрзалізниці та соціального захисту її працівників; зстосовувати для оплати праці працівників апарату схеми посадових окладів, які передбачені наказом Укрзалізниці «Про вдосконалення організації заробітної плати і введення нових тарифних ставок і посадових окладів працівників залізничного транспорту України»: надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки); надавати щорічні відпустки працівникам апарату згідно з графіками, які затверджені керівництвом Укрзалізниці за погодженням з пофспілковим комітетом; виплачувати одному із батьків одноразову матеріальну допомогу при народженні дитини (усиновленні дитини безпосередньо з полового будинку чи інших дитячих будинків всіх типів) у розмірі трьох посадових окладів (місячних тарифних ставок). (том №1 а.с.185-198).
Правилами статтей 10, 13 КЗпП України встановлено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним органів; зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу відпочинку; умов охорони праці: абезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу , визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Як зазначено вище, позивач ОСОБА_1 03.03.2018 року зареєструвау у ПАТ «Укрзалізниця» заяву на надання йому щорічної відпустки за фактично відпрацьований час терміном на 14 календарних днів з 13 березня 2018 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу згідно п.2.2.10 колективного договору.
Відповідно до частин 10, 11 статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Мінсоцполітики у листі від 25.08.2015 р. № 475/13/116-15 зазначало, що:
1) в Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. Пункт 20 Типових правил передбачає, що графіки відпусток складаються на кожен робочий рік не пізніше 5 січня.
2) у випадку укладення трудового договору з працівником після затвердження графіка відпусток до нього можуть бути внесені відповідні зміни та доповнення.
Відповідно до графіку відпусток працівників Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на 2018 рік, погодженого 29.12.2017 року з головою первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Грищенком Ю.М. та затвердженого 29.12.2017 членом правління Марчеком Ж., то відповідно до цього ж графіку дата початку та дата закінчення відпустки, погодженої з позивачем припадає на 05.по 07.03.2018 року, 25 по 27.06.2018 року, 06. по 19.08.2018 року, 26 по 29.12.2018року (том №1 а.с. 91-92).
Крім того, пунктом 2.3.2. Колективного договору встановлено обов'язок відповідача надавати щорічні відпустки працівникам апарату згідно з графіками, які затверджені керівництвом Укрзалізниці за погодженням з профспілковим комітетом.
Так, графіком відпусток працівників Департаменту організаційного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на 2018 рік не передбачено надання відпустки директору цього ж департаменту ОСОБА_1 у період часу з 13 по 27.03.2018 року.
При вирішенні заявленого спору, суд не може прийняти до уваги твердження позивача, що основна частина його щорічної відпустки була запланована на період, що не охоплений дією трудового договору, оскільки період визначений у графіку відпусток визначений ОСОБА_1 самостійно, про що свідчить власноруч проставлений ним підпис у графіку відпусток, а доказів на підтвердження того, що позивач мав намір внести зміни до графіку відпусток, однак у погодженні таких змін йому було відмовлено ОСОБА_1 суду не надав.
Також, суд звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 не відноситься до тієї окремої категорії працівників, які відповідно до п. 9 ст. 10 Закону України «Про відпустки» мають право на щорічну відпустку за бажанням у зручний час.
Крім того, заява ОСОБА_1 від 27.02.2018 року про надання йому щорічної відпустки також не містила будь-яких інших обставин, котрі могли б заслуговувати на увагу адміністрації про надання йому щорічної відпустки поза затвердженим графіком.
Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про відпустки» у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Якщо працівник звертається до роботодавця із заявою про надання щорічної основної відпустки або її частини в інший термін, ніж це передбачено графіком відпусток, роботодавець може погодитися з проханням працівника, але має й право відмовити у задоволенні прохання. Без згоди роботодавця працівнику не може бути надано щорічну відпустку поза межами, обумовленими графіком.
Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 27.02.2018 року, звернувшись з заявою про надання йому щорічної відпустки за фактично відпрацьований час з 14.03.2017 року, що співпало з закінченням його трудового договору з відповідачем 13.03.2018 року, однак такий термін відпустки позивача не був затверджений керівництвом Укрзалізниці за погодженням з профспілковим комітетом, ОСОБА_1 не був таким працівником, котрий мав права на таку відпустку за власним бажанням у зручний для нього час, не вказав обставин, які заслуговували б на увагу адміністрації щодо надання йому такої відпустки, відповідно суд погоджуєтьсь з тим, що керівництво ПАТ «Укрзалізниця» правомірно скористалося своїм правом і при звільненні ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 2 ст. 36 КЗпП України прийняло рішення сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 днів невикористаної відпустки за період з 14.03.2017року по 13.03.2018 року,
Оскільки, суд дійшов до висновку, що ПАТ «Укрзалізниця» не порушило права позивача ОСОБА_1 на щорічну відпустку тривалістю 14 календарних днів за фактично відпрацьований час за період з 14.03.2017року по 13.03.2018 року, відповідно за час роботи у ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 не скористався в установленому законом порядку правом на таку відпустку, а відтак у нього й не виникло право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Що ж стосується заяви ОСОБА_1 про надання йому одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини у розмірі трьох посадових окладів згідно п. 2.6.14. колективного договору, то судом встановлено наступне.
Так, ОСОБА_1 є батьком народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується засвідченою в установленому законом порядку копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (том №1 а.с.41)
Відповідно до п.2.6.14. Колективного договору передбачена виплата одному із батьків одноразової матеріальної допомоги при народженні дитини (усиновленні дитини безпосередньо з полового будинку чи інших дитячих будинків всіх типів) в розмірі трьох посадових окладів (місячних тарифних ставок).
За даними витягу з протоколу №1 від 21.03.2018 року засідання комісії ПАТ «Укрзалізниця» з вирішення питань щодо надання працівникам, пенсіонерам ПАТ «Укрзалізниця» та членам їхніх сімей соціальної підтримки, матеріальної допомоги на медичні та інші цілі і надання працівникам ПАТ «Укрзалізниця» компенсації для вирішення житлових питань ( в частині надання матеріальної допомоги на медичні та інші цілі) за результатами розгляду заяв працівників, пенсіонерів та їх близьких родичів щодо надання матеріальної допомоги відповідно до Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці (зі змінами та доповненнями) було прийнято рішення надати матеріальну допомогу у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до Колективного договору та поданої заяви ОСОБА_1 - директору Департаменту організаційного розвитку . Таке рішення було прийнято одноголосно.
Невизнаючи за позивачем право на отримання такої одноразової допомоги при народженні дитини, а саме в розмірі його трьох посадових окладів, що за розрахунком позивача складає 285 000 гривень, відповідач обгрунтував свою позицію тим, що Колективний договір між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 року зі змінами та доповненнями передбачає надання матеріальної допомоги у розмірі місячної тарифної ставки. Також представник відповідача послався на те, що умовами Трудового договору на підставі якого позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із ПАТ «Укрзалізниця» істотно покращено умови його оплати праці відповідно до діючої схеми посадових окладів для оплати праці за посадою «начальник Департаменту», оскільки відповідно до умов трудового договору заробітна плата позивача складала 95 000,00 грн., проте станом на 31.03.2018 таблицею № 49 «Посадові оклади керівників, професіоналів, фахівців та службовців апарату Укрзалізниці та підрозділів, підпорядкованих Укрзалізниці, апарату управління ПАТ «Укрзалізниця», філій «Проектно-Конструкторське технологічне бюро інформаційних технологій», «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень», «Центр сервісного забезпечення», «Енергозбут», «Центр охорони здоровя» наказу № 098-Ц (зі змінами) визначена схема посадового окладу з урахуванням підвищень заробітної плати за посадою «начальник Департаменту» у розмірі 12 333,00 - 12 720,00 грн. (том №1 а.с.89,90).
З метою належного виконання п.2.6.14. Колективного договору позивачу призначена матеріальна допомога у зв'язку з народженням дитини у розмірі 50 відсотків посадового окладу, призначена та виплачена позивачу матеріальна допомога відповідає приблизно чотирьом розмірам заробітної плати за посадою «начальник Департаменту», тобто більше трьох розмірі місячної тарифної ставки передбаченої п.2.6.14 Колективного договору, хоча і склала 50 відсотків від заробітку позивача відповідно до умов визначених трудовим договором та склала 47 500,00 грн. ( том №1 а.с.87).
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
На думку суду, така позиція комісії ПАТ «Укрзалізниця» з вирішення питань щодо надання працівникам, пенсіонерам ПАТ «Укрзалізниця» та членам їхніх сімей соціальної підтримки, матеріальної допомоги на медичні та інші цілі, а зокрема виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги при народженні дитини тільки у розмірі 50 відсотків від його посадового окладу, однак більше ніж передбачено Колективним договором із урахуванням розміру посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців та службовців апарату Укрзалізниці та підрозділів підпорядкованих Укрзалізниці, апарату управління ПАТ Укрзалізниці станом на 31.03.2018 року відповідно до таблиці №49 наказу №098-Ц (зі змінами) з урахуванням підвищень заробітної плати за посадою «начальник Департаменту» у розмірі 12 333, 00 - 12 720, 00 гривень відповідає умовам Колективного договору, який і укладається на основі прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним органів.
Крім того, зробивши такий висновок, що відповідач, при вирішенні питання щодо виплати позивачу ОСОБА_1 матеріальної допомоги при народженні дитини дотримався умов Колективного договору суд також керується правилами статтей 18, 19 КЗпП України, якими встановлено, що: положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу , так і для працівників підприємства, установи, організації; контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору , профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
Як видно зі змісту витягу з протоколу №1 від 21.03.2018 року на засідання комісії ПАТ «Укрзалізниця» з вирішення питань щодо надання працівникам, пенсіонерам ПАТ «Укрзалізниці» та членам їхніх сімей соціальної підтримки, матеріальної допомоги на медичні та інші цілі і надання працівникам ПАТ «Укрзалізниці» компенсації для вирішення житлових питань, якою було розглянуто серед інших і заяву позивача ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги у зв'язку з народженням дитини, у складі комісії приймав участь і заступник голови первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці - Дробаха В.І., який одноголосно з іншими членами комісії прийняв рішення про виплату позивачу ОСОБА_1 такої допомоги у розмірі тільки 50 відсотків його посадового окладу відповідно до Колективного договору.
Крім того, правилами статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до загальних положень Галузевої угоди між державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями, станом на 29.12.2018 року), Укрзалізниця визнає профспілки повноважними представниками працівників галузі і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Витрати, пов'язані з наданням пільг та соціальних гарантій, здійснюються за рахунок доходів залізниць, підприємств та організацій залізничного транспорту. Доплати і надбавки працівникам галузі встановлювати згідно з додатком №1. Дотримуватись пріоритетності направлення коштів на оплату праці порівняно з іншими платежами.
Наразі, суд приходить до висновку, що зазначене вище рішення комісії відповідає вимогам Колективного договору та положенням Галузевої угоди між державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями, станом на 29.12.2018 року, відповідно є таким, що також відповідає інтересам усього трудового колективу та було прийняте з дотриманням дисбалансу щодо кожного працівника та адміністрації, є справедливим, як відносно до позивача ОСОБА_1 , так само й інших членів трудового колективу та ПАТ «Укрзалізниці».
У той же час, судом встановлено, що відповідач, при звільненні позивача ОСОБА_1 порушив правила статті 116 КЗпП України, оскільки, звільнивши останнього з роботи 13.03.2018 року не виплатив у день звільнення належні йому виплати щодо фактично відпрацьованого часу, компенсації за невикористану відпустку та матеріальної допомоги при народженні дитини.
Судом встановлено, що такий розрахунок ПАТ «Укрзалізниця» з ОСОБА_1 остаточно відбувся тільки 18 квітня 2018 року, а відтак період затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 склав 26 днів.
За даними наданої суду відповідачем довідки про розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача ОСОБА_1 за №914 від 10.04.2018 року, його середньоденний заробіток у ПАТ «Укрзалізниця» складав 7 464, 49 гривень (том №1 а.с. 108).
Отже, з підстав порушення строку виплати позивачу розрахунку при звілдьненні, останній має право на виплату йому відповідачем його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що складає (7 464, 49 х 26 = 194 076,74) 194 076 гривень 74 копійки.
Звертаючись до суду з позовом, позивач не сплачував судовий збір, такі вимоги не буди висунуті судом останньому і до закриття підготовчого провадження.
Під час провадження у справі, а саме 22.05.2018 року ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 , котра здійснювала його представництво інтересів у суді відповідно до договору про надання правничої допомоги, від 13.03.2018 року укладеного між ТОВ «Нота бене. Легал Груп» та ОСОБА_1 подала до суду акти про надані послуги під №№1.2.3 та квитанцію №2152158 про оплату ОСОБА_1 вартості виконаних робіт на загальну суму 7 000 гривень ( том №1 а.с.96-105).
Судові витрати за розгляд справи судом у частині сплати судового збору на користь держави підлягають стягненню з відповідача за правилами ст. 141 ЦПК України.
Що ж стосується вимог позивача про відшкодування відповідачем понесених судових витрат на правничу допомогу, в розмірі 7 000 гривень, то вони підлягають частковому відшкодуванню, а саме в розмірі 1 000 гривень з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Правилами статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Наявні у матеріалах справи акти про надані позивачу ОСОБА_1 послуги з правичої допомоги містять дані про види такої допомоги та їх вартість, однак, приймаючи до уваги, що надання правової допомоги полягало в складанні та подача позовної заяви до Голосіївського районного суду м. Києва та надання консультацій, оцінки матеріалів, а також висновки суду про часткове задоволення заявлених позовних вимог, то на думку суду відшкодуванню позивачу, понесені ним витрати на правову допомогу підлягають тільки у розмірі 1 000 гривень, що і підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7,10,11,13,18,19,21,47,74,75,79,97,116,117, 233 КЗпП України,. ст.ст.4,6,23,27,76,141,259,263,288 ЦПК України, суд -
вирішив:
позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса.місто Київ, вулиця Єжи Гедройця,5) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 194 076 (сто дев'яносто чотири тисячі сімдесят шість ) гривень 74 копійки, понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча)гривень , що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 195 076 (сто дев'яносто п'ять тисяч сімдесят шість)т гривень 74 копійки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, залишити без задоволення.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса.місто Київ, вулиця Єжи Гедройця,5) на користь держави судовий збір у розмірі 2 925 (дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 07 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або ж через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішеня суду складено 28 липня 2021 року.
Суддя К.Г. Плахотнюк