Справа № 336/7813/20
Провадження № 2/336/1294/2021
09 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді - Савеленко О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Брагіної І. В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій після закінчення строку кредитування, зобов'язання вчинення дій, розірвання договору банківського рахунка та відшкодування моральної шкоди,-
22 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила (а.с. 84-87). В обґрунтування уточненого позову позивач посилалась на те, що 25 травня 2006 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав їй кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року, ухваленим у справі № 336/7342/15-ц, з неї на користь відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 травня 2006 року у розмірі 25 235,55 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 11 347,02 грн., заборгованості з відсотків за користування кредитом у розмірі 11 556,65 грн., пені і комісії у розмірі 645,00 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн. та процентної частини штрафу у розмірі 1 177,88 грн. На підставі цього рішення суду були видані виконавчі листи, які стягував пред'явив до виконання (ВП № 51310045). Так, на підставі постанови державного виконавця від 15 березня 2017 року у вищезазначеному виконавчому провадження з її доходів було звернуто стягнення. 08 вересня 2019 року виконавче провадження № 51310045 було закінчене у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення суду. Після чого жодний майнових претензій з боку відповідача на її адресу не надходило.
У липні 2020 року вона звернулась до відділення банку із заявою щодо надання примірників угод № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, повних і достовірних розрахунків заборгованості за цими угодами, а також за інформацією щодо розміру відсоткової ставки, розміру пені, штрафів тощо.
У наданні такої інформації їй було відмовлено з посиланням на отримання нею примірників угод при підписанні анкети-заяви, а також на те, що вона обізнана з умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті відповідача при цьому зазначивши, що запитувана інформація щодо розмірів заборгованості, відсоткових ставок, ставок пені та штрафів є банківською таємницею та вимагає особистої її присутності у відділенні банку.
Відповідно до довідки про стан заборгованості за угодами № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, станом на 07 липня 2020 року за нею рахується заборгованість у розмірі 846 185,83 грн. та 4 592,91 грн. відповідно.
Водночас сума заборгованості за угодою № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року нею погашена на підставі та у порядку виконання рішення суду від 02 грудня 2015 року, та є не зрозумілим щодо правової природи, підстав та розміру заборгованості за угодою № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, яку вона не укладала та про існування якої їй нічого невідомо.
Позивач вважає кредитні правовідносини між нею та відповідачем такими, що припинились, оскільки нею було погашено існуючу заборгованість за кредитним договором, кредитними коштами вона не користується, а відповідач фактично протиправно нарахував їх заборгованість. У зв'язку з чим позивач вимушена звернутись до суду та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій, визначених умовами угод № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, укладеного між нею та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» після закінчення строку кредитування (строку дії кредитних карток);
- зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості по відсоткам і штрафним санкціям за угодами № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, укладеного між нею та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (строку дії кредитних карток) з урахуванням вимог чинного законодавства України;
- розірвати угоди № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, укладеного між нею та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»;
- зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» видати довідки про закриття рахунків, які відкриті за угодами № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року та № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року та довідки про відсутність заборгованості за цими угодами перед Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 ;
- стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., без врахування податку з доходів фізичних осіб.
Не погоджуючись із пред'явленим позовом, 27 січня 2021 року відповідач АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на позовну заяву, у якому посилається на те, що дійсно рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, ухваленим у справі №336/7342/15-ц з позивача на його користь було стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 травня 2006 року. Так, зазначеним вище рішенням суду було установлено: факт укладання кредитного договору шляхом приєднання позивачем до «Умов і правил надання банківських послуг», а також факт наявності у позивача заборгованості за цим кредитним договором, яка станом на 31 серпня 2015 року становила 25 235,55 грн. Посилається на те, що позивач тривалий час виконувала рішення суду і лише у 2020 році сплатила вищезазначену суму заборгованості, однак це не свідчить про припинення зобов'язань за договором № б/н від 25 травня 2006 року. Разом з тим, рішення суду про стягнення з позивача заборгованості не містить жодних посилань на припинення правовідносин, або їх розірвання, а тому фактично відповідачем здійснювались нарахування відсотків за кредитом та неустойки, на підтвердження чого подає виписку з особового рахунку позивача. У зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та розглядати справу за відсутності представника відповідача (а.с. 33-35, 36-78).
16 лютого 2021 року позивач ОСОБА_2 подала суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій заперечувала проти доводів та аргументів відповідача, посилаючись на підстави, зазначені у позовній заяві, додатково посилаючись на те, що відповідачем було здійснено нарахування поза межами строків установлених законом, у тому числі і строків позовної давності (а.с. 88-90).
Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання (а.с. 11-12). Ухвалою судді від 06 січня 2021 року постановлено про виправлення допущеної в ухвалі суду від 28 грудня 2020 року описки (а.с 15). Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року було задоволено клопотання позивача про витребування доказів (а.с. 94-95). Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року постановлено про закриття підготовчого провадження у справі та її призначено до судового розгляду по суті (а.с. 96). Ухвалою суду від 14 липня 2021 року було відмовлено у прийнятті заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, поданої суду 23 червня 2021 року (а.с. 137, 167-168).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Здорик О. І. заявлені вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених в уточненій позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, у поданому відзиві на позовну заяву просив про розгляд справи поводити за його відсутності (а.с. 33-35).
Суд, вислухавши вступне слово і пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 25 травня 2006 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого за установчими документами є відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»), укладено кредитний договір № б/н у формі її заяви про надання кредитного ліміту в розмірі 2 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % річних на платіжну картку, що оформлено відповідним договором банківського рахунка № SAMDN21000007421264. У свою чергу ОСОБА_1 зобов'язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування кредитом і виконати свої зобов'язання згідно з угодою у повному обсязі.
Заявою про надання кредиту не обумовлено на який термін надається кредит, умови отримання кредиту та всі інші реквізити, які повинні міститися у договорі, не передбачений строк на який укладається договір та умови його розірвання, відповідальність сторін, та які додатки додаються до заяви про надання кредиту. «Умови та правила надання банківських послуг» ПАТ Комерційний банк «Приватбанк», не можуть вважитися кредитним договором у справі та позивач не може на них посилатися як на доказ, у зв'язку з тим, що дані «Умови та правила надання банківських послуг» не підписані позивачем ОСОБА_1 , як стороною й не є складовою самої кредитної угоди та не вбачається, що вони були з нею узгоджені позивачем, що суперечить вимогам ст. 626, 628, 638,1054 ЦК України.
Також, з наданих відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів «Умов та правил надання банківських послуг» не вбачається, що саме з цими «Умовами та правилами надання банківських послуг» була ознайомлена позивач та що саме ці умови були до неї доведені відповідачем, що вона погодилася з даними умовами отримання кредиту. Також, відсутня дата складання «Умов та правил надання банківських послуг» та дата коли дані умови і правила були доведені до відома позивачеві.
В угоді від 25 травня 2006 року про надання банківського кредиту ОСОБА_1 , відсутні посилання, що «Умови та правила надання банківських послуг» є невід'ємною частиною кредитної угоди та прилучені до даної кредитної угоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 626 ЦК України до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року, ухваленим заочно у цивільній справі № 336/7342/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 з останньої на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 травня 2006 року, у розмірі 25 235,55 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 11 347,02 грн., заборгованості з відсотків за користування кредитом у розмірі 11 556,65 грн., пені і комісії у розмірі 645,00 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн. та процентної частини штрафу у розмірі 1 177,88 грн., а також судових витрат у розмірі 1 218,00 грн. (а.с. 5). Зазначене рішення суду набрало законної сили 15 грудня 2015 року та на його виконання були видані виконавчі листи, які були пред'явлені стягувачем до виконання.
Так, постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Соріною Ю. Ю. про звернення стягнення на заробітну плату боржника у виконавчому провадженні № 51310045 від 15 березня 2017 року, звернено стягнення суми заборгованості на заробітну плату ОСОБА_1 , з якої проводилися відрахування в рахунок погашення стягнутої заочним рішенням суду заборгованості (а.с. 6).
Згідно з довідкою Структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень», наданою суду у засвідченій позивачем копії, за період з березня 2017 року по серпень 2019 року з доходів боржника ОСОБА_1 було відраховано та перераховано стягувану суму за виконавчим документом у загальному розмірі 29 335,35 грн. (а.с. 30).
Відповідно до повідомлення начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 1897/6 від 06 січня 2021 року, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 51310045 щодо примусового виконання виконавчого листа № 336/7342/15-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 травня 2006 року у загальному розмірі 25 235,55 грн. З боржника у межах виконавчого провадження було стягнуто 29 335,35 грн., з яких: 26 453,55 грн. - борг за виконавчим документом, який перерахований на користь стягувача; 2 645,35 грн. - виконавчий збір, який перерахований на користь державного бюджету; 236,45 грн. - витрати виконавчого провадження, які перераховані на користь державного бюджету. 08 вересня 2019 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51310045 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду (а.с. 31).
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, обумовлених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Заявою про надання кредиту від 25 травня 2006 року строк погашення кредиту відповідачкою сторонами не обумовлений. Як не обумовлено порядок стягнення процентів та штрафних санкцій з відповідачки при наявності рішення суду про стягнення заборгованості за кредитною угодою.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішення цієї цивільної справи та ухвалення у ній відповідного законного й обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Усі ці складові могли бути з'ясовані лише у процесі доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не надав суду доказів, що він звертався до позивача ОСОБА_1 із вимогою про погашення заборгованості за кредитною угодою та з вимогою про погашення процентів і штрафних санкцій після стягнення з позивачки заборгованості за кредитною угодою заочним рішенням суду, як і не надав доказів щодо зменшення розміру тіла кредиту, з якого відповідач нараховував проценти, у зв'язку з частковим погашенням відповідачкою заборгованості по кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначалось вище відповідач не надав суду доказів, що після стягнення з позивача заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року у цивільній справі № 336/7342/15-ц заборгованості за кредитом, відповідач вживав дієвих заходів щодо стягнення з позивача коштів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Згідно з ч. 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Разом з тим, виходячи з характеру правовідносин сторін, які регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України (Кредит), змісту норм статей 598 - 599 та статті 653 ЦК України законодавець розрізняє поняття "розірвання договору", з одного боку, і "припинення зобов'язання/договору". Зазначені поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами. Розірвання договору треба розглядати як один з видів припинення договору.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На час розгляду даної справи кредитний договір № б/н від 25 травня 2006 року є припиненим його виконанням.
Установлено, що ОСОБА_1 , зверталася до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про розірвання договору банківського рахунку № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року, укладеного між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), оскільки вона не користується даним рахунком та банківською карткою. Але АТ Комерційний банк «Приватбанк» в супереч вимогам ст. 1075 ЦК України відмовився розірвати договір банківського рахунку.
Згідно з ч.1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 519/875/14-ц (провадження № 61-47197св18).
Таким чином, підлягає розірванню договір банківського рахунку № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 , та АТ КБ «Приватбанк», з видачею довідки про закриття цього рахунку.
Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується факту укладання між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» договору банківського рахунка № SAMDN86000743466225 від 12 грудня 2014 року, а тому у задоволенні позовних вимог в частині розірвання цього банківського рахунка належить відмовити.
За таких обставин, ураховуючи висновки про розірвання договору банківського рахунка та фактичне виконання ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором № б/н від 25 травня 2006 року, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій після закінчення строку кредитування та зобов'язання вчинення дій є недоцільними, а тому у їх задоволенні належить відмовити.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
В пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач у справі ОСОБА_1 не надала суду достатніх доказів, які б свідчили, що відповідачем їй заподіяна моральна шкода, з тексту позовної заяви та з пояснень самого позивача не вбачається, які саме наслідки настали для позивача та, як вона від цього постраждала, а тому у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій після закінчення строку кредитування, зобов'язання вчинення дій, розірвання договору банківського рахунка та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Розірвати договір банківського рахунку № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».
Зобов'язати Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» видати довідку про закриття рахунку № SAMDN21000007421264 від 25 травня 2006 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Повне найменування сторін:
1) позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
2) відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. А. Савеленко
09.08.21