13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9384/2020
адміністративне провадження № К/9901/27865/21
Cуддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді: Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року
у справі №520/9384/2020 за позовом ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- зобов'язати Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 131375,00 грн., надбавки за вислугу років 40% від посадового окладу - 52550 грн., за період з 18 квітня 2020 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Зобов'язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, а саме - 131375,00 грн., надбавки за вислугу років 40% від посадового окладу - 52550 грн., за період з 18 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Державною судовою адміністрацією України подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 30 липня 2021 року.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити відповідні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності виконання правової норми про застосування обмеження до суддівської винагороди, а саме щодо застосування частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", в редакції, яка діяла з 18.04.2020 до 28.08.2020.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).
Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №520/9384/2020 за позовом ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська