06 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/5839/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Шевякова І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення 5 сесії 8 скликання Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області № 148 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в с. Погреби (відмова)",
- зобов'язати Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Погребівського Старостинського округу.
Під час розгляду справи суд
04.06.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірного рішення відповідача, прийняття якого перешкоджає в реалізації позивачем свого права на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, оскільки зазначене рішення не містить жодних мотивів на підтвердження наявності достатніх підстав для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.
У наданому до суду 07.05.2021 відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позову та просив суд відмовити у його задоволенні. Зазначав, що із доданого до заяви графічного матеріалу неможливо встановити площу, конфігурацію та місцерозташування земельної ділянки, яку має намір отримати ОСОБА_1 у власність, а також її особу.
09.07.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач посилвся на той факт, що до заяви долучено копію паспорта, копію картки платника податків, та копію довідки про місце реєстрації особи яка подала заяву, таким чином можливо ідентифікувати особу, яка має намір отримати дозвіл для розробки проекту землеустрою з метою подальшої приватизації. Крім того, оскільки на даний час на земельну ділянку не розроблено технічну документацію, та як наслідок, не присвоєно кадастровий номер, для ідентифікації земельної ділянки позивачем надано вичерпну інформацію, яка наявна в вільному доступі на публічній кадастровій карті.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом
17.02.2021 ОСОБА_1 звернулася до Градизької селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Погребівської сільської ради Глобинсткого району Полтавської області /а.с. 36/.
Рішенням п'ятої сесії восьмого скликання Градизької селищної ради від 16.03.2021 "Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Погреби Глобинського району Полтавської області" вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, (код згідно КВЦПЗ - 01.03) орієн товною площею 2,00 га в с. Погреби Глобинського району Полтавської області (розглянути заяву після проведення інвентаризації земель)./а.с. 40/.
Не погодившись із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.
Норми права, які підлягають застосуванню
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Висновки щодо правозастосування
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення Градизької селищної ради від 16.03.2021 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє відповідність цього індивідуального акта критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що наведеними вище положеннями статей 116, 118 ЗК України гарантоване право особи на отримання у власність в межах норм безоплатної приватизації, з-поміж іншого, земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним (компетентним) органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Суд враховує, що частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або відмову в наданні такого дозволу.
Так само, згадана норма визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Як встановлено судом, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилався на проведення інвентаризації земельної ділянки.
Проте така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації не передбачена статтею 118 ЗК України.
Суд зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а також надання оцінки усім фактам та обставинам, що мають значення.
З огляду на те, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення не містить вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Посилання відповідача у спірному рішенні на проведення інвентаризації земель комунальної власності суд визнає неприйнятним, адже відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту проведення інвентаризації земель та включення до переліку земельних ділянок, щодо яких проводиться інвентаризація, саме тієї земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач, як і не доведено того, що обставина проведення інвентаризації земель відноситься до переліку підстав для відмови у наданні дозволу, передбачених частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Крім того, оскаржуване рішення не містить посилання відповідача на те, що із доданого до заяви графічного матеріалу неможливо встановити площу, конфігурацію та місце розташування земельної ділянки, яку має намір тримати ОСОБА_1 у власність.
Тому такі доводи відповідача, які зазначені у відзиві, проте, не вказані у спірному рішенні - не приймаються судом до уваги.
Інших обґрунтованих пояснень, що свідчили б про наявність визначених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою спірне рішення не містить.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, зазначене рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас суд не може перебирати на себе повноваження компетентного органу та приймати замість нього рішення з мотивів, що не були враховані відповідачем.
Разом з цим, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі 826/4418/14).
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 17.02.2021 (вхід №24 від 17.02.2021) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га , яка розташована в с. Погреби Глобинського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій справі частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору повністю у розмірі 908,00 грн.
Крім того, представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Градизької селищної ради витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
На підтвердження розміру витрат адвокатом Репецьким В.О. надані суду договір про надання допомоги від 01.02.2021, акт виконаних робіт від 21.04.2021 та копія квитанції від 21.04.2021 /а.с. 12-14/.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.
За змістом акта прийому - передачі адвокатом надані клієнту такі послуги: Усна та письмова консультація з вивченням письмових документів щодо отримання громадянкою земельної ділянки - 1000,00 грн; Підготовка звернення на урядову гарячу лінію - 1000,00 грн; усна та письмова консультація з питань оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо погодження розробки проекту землеустрою - 1000,00 грн; підготовка позовної заяви з додатками - 7000,00 грн.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
При цьому докази надсилання адвокатських запитів, вжиття дій з досудового врегулювання спору у матеріалах справи відсутні. Так само матеріали справи не містять доказів проведення консультацій з клієнтом.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з'ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.
Таким чином, зазначення в розрахунку витрат на професійну правничу допомогу видів наданих послуг не підтверджено документально, а їх вартість є явно завищеною. Більше того, у наданих до суду документах не зазначено кількість затраченого адвокатом часу на надання правової допомоги позивачу у цій справі, а також ставку за годину роботи адвоката.
Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 800,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Київська, 51, с. Градизьк, Кременчуцький район, Полтавська область, 39071, код ЄДРПОУ 21063176) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення п'ятої сесії восьмого скликання Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.03.2021 "Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Погреби Глобинського району Полтавської області".
Зобов'язати Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2021 (вхід №24 від 17.02.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Погреби Глобинського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Київська, 51, с. Градизьк, Кременчуцький район, Полтавська область, 39071, код ЄДРПОУ 21063176) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 800,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.С.Шевяков