13 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3025/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
30 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про:
- визнання протиправним рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про повернення ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, викладеного у листі від 22.03.2021 №1016-3.12/173;
- зобов'язання Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області зареєструвати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації: "Реконструкція житлового будинку літ. "А-1" з добудовою прибудови літ. "а2", прибудови літ. "А1-1" по АДРЕСА_1 від 17.03.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення відповідача про повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації не ґрунтується на вимогах закону, оскільки законодавство не пов'язує право заявника (замовника) на подання декларації з фактичним здійсненням саме ним будівельних робіт або володінням земельною ділянкою у відповідний період. Протиправне рішення відповідача щодо повернення декларації без реєстрації порушує право позивача, зокрема, на мирне володіння та розпорядження її нерухомим майном. Відтак, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Ухвалою суду від 05.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3025/21, призначено підготовче засідання.
15.04.2021 від відповідачів до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечують (а.с. 25-28). Вказують, що в розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" ОСОБА_1 не є замовником будівництва об'єкта, адже відповідної заяви вона не подавала. Однак, у гр. ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 є право власника на забудову. Вказане право при намірі забудови вона може реалізувати шляхом подачі відповідної заяви про видачу будівельного паспорту на виконання вимог частини першої статті 27 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Спадкодавець позивачки за життя здійснив реконструкцію житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1". При цьому, спадкодавець був зобов'язаний отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у відповідності до вимог наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 №273 "Про затвердження Порядку надання дозволів на виконання будівельних робіт", який діяв з 12.01.2001 по 19.02.2010, тобто на момент здійснення самочинного будівництва. Однак, вимог вищевказаного Порядку гр. ОСОБА_2 дотримано не було, а отже реконструкція житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1" була здійснена самочинно і не за законом. Якщо будівництво об'єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника переходять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України. А отже, у випадку, коли будівництво об'єктів було здійснено самочинно, тобто як у спірному випадку без дотримання спадкодавцем необхідних дозвільних документів, права забудовника на такі об'єкти, які ще не стали нерухомим майном не переходять до спадкоємців. Враховуючи викладене, для позивачки єдиним шляхом для реалізації прав на мирне розпорядження та володіння майном є звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на реконструйований в 2008 році житловий будинок літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1", що знаходиться по АДРЕСА_1 .
За змістом відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 20.04.2021 (а.с. 40-41), позивач наполягає на тому, що пункт 9 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не пов'язує право на звернення з відповідною заявою з особою "замовника" в розумінні цього Закону, а лише з особою, яка є власником земельної ділянки. Профільне законодавство містить два визначення поняття "замовник". Враховуючи специфіку правовідносин сторін, які склались щодо об'єкта, збудованого без дозволу (об'єкта самочинного будівництва), до останніх слід застосовувати спеціальні норми, які ототожнюють замовника з власником земельної ділянки. У даному випадку відповідач маніпулює поняттям самочинного будівництва та обов'язковістю виключно судового порядку його узаконення. Норми Цивільного кодексу є загальними, в той час як норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є спеціальними щодо будівництва і мають в першу чергу застосовуватися до спірних правовідносин.
У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, що надійшли до суду 26.04.2021 (а.с. 48-49), відповідачі проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечують з підстав, аналогічних викладеним у відзиві на позовну заяву, наполягаючи на тому, що гр. ОСОБА_1 як власник чи користувач земельної ділянки в 2008 році не здійснювала реконструкцію житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1", а тому відповідно не набула права власності на нього. Згідно наданої копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.02.2021 гр. ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, яка в свою чергу належала її батькові ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2001 №1-329. Тобто, з моменту здійснення самочинної реконструкції житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1", що знаходиться по АДРЕСА_1 , в 2008 році в період дії Порядків №1035 та №79 саме власник земельної ділянки ОСОБА_2 як особа, що здійснила забудову своєї земельної ділянки шляхом реконструкції вищевказаного будинку мав право звернення до відповідного органу держархбудконтролю з метою прийняття в експлуатацію самочинно збудованого об'єкту будівництва.
Ухвалою суду від 29.04.2021 закрито підготовче провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії; призначено справу до судового розгляду по суті.
Учасники справи в судове засідання 27.07.2021 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, будучи належно повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи.
Від представника позивача до суду 27.07.2021 надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Враховуючи положення пункту 10 частини першої статті 4, частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
16.02.2021 ОСОБА_1 набула право власності в порядку спадкування на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) та житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 16.02.2021 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.02.2021 №244587728 та №244576320 (а.с. 13-16).
Спадкодавець ОСОБА_1 її батько ОСОБА_2 за життя здійснив реконструкцію житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1" відповідно до технічного паспорту, виготовленого Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" від 18.02.2021 (а.с. 9-12).
Відповідно до характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами житловий будинок літ. А-1 було реконструйовано у 2008 році (а.с. 12).
10.03.2021 позивач звернулася до Департаменту ДАБІ в Полтавській області із заявою про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації щодо реконструкції житлового будинку літ. "А-1" з добудовою прибудови літ. "а2", прибудови літ. "А1-1" (33-35).
Разом з декларацією ОСОБА_1 надала Департаменту ДАБІ в Полтавській області копію технічного паспорту з відміткою про проведене технічне обстеження та копію документу про право власності на земельну ділянку (свідоцтва про право власності на спадщину за законом) (а.с. 33).
Листом від 12.03.2021 №1016-3.12/158 Департамент ДАБІ в Полтавській області повернув ОСОБА_1 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації щодо реконструкції житлового будинку, посилаючись на те, що зазначені в декларації дані не узгоджуються з документами, які подані разом з нею. Так, відповідно до відомостей, зазначених у декларації та доданих до неї документів, реконструкція житлового будинку здійснена у 2008 році. Разом з тим, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набуто у порядку спадкування у 2021 році, тобто після закінчення будівельних робіт. Зазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 на час будівництва майнових прав на самочинно реконструйований житловий будинок та про те, що самочинне будівництво здійснено не останньою. Відповідно до доданого до поданої ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації копії технічного паспорту, будівництво зазначених у декларації літній кухні (літ. "Е"), гаражу (літ. "Д"), сараїв (літ."Г" "З") здійснено у 1978 році. Отже прийняття у експлуатацію зазначених будівель не можливе у відповідності до умов Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та комунального господарства України від 03.07.2018 №158. Зазначені обставини унеможливлюють реєстрацію поданої ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації: "Реконструкція житлового будинку літ. "А-1" з прибудовою літ. "а2", прибудовою літ. "А1-1" по АДРЕСА_1 (32).
17.03.2021 позивач повторно подала до Департаменту ДАБІ в Полтавській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації щодо реконструкції житлового будинку літ. "А-1" з добудовою прибудови літ. "а2", прибудови літ. "А1-1" з врахуванням попередньої відмови (37-39).
Листом від 22.03.2021 №1016-3.12/173 Департамент ДАБІ в Полтавській області повернув ОСОБА_1 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації щодо реконструкції житлового будинку, посилаючись на те, що дані, зазначені в декларації, не узгоджуються з документами, які подані разом з нею. Так, відповідно до відомостей, зазначених у декларації та доданих до неї документів, реконструкція житлового будинку здійснена у 2008 році. Разом з тим, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набуто у порядку спадкування у 2021 році, тобто після закінчення будівельних робіт. Зазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 на час будівництва майнових прав на самочинно реконструйований житловий будинок, та про те, що самочинне будівництво здійснено не останньою. Зазначені обставини унеможливлюють реєстрацію поданої ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації: "Реконструкція житлового будинку літ. "А-1" з прибудовою літ. "а2", прибудовою літ. "А1-1" по АДРЕСА_1 (36).
Вважаючи рішення Департаменту ДАБІ у Полтавській області про повернення ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, викладене у листі від 22.03.2021 №1016-3.12/173, протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно з визначеннями, що містяться у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва; замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
За приписами статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка подана в паперовій формі, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня подання відповідних документів.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.
Рішення про реєстрацію або повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права реєстрації декларації), або оскаржено до суду.
Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
При цьому, згідно з пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію:
збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів;
збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.
Порядок прийняття в експлуатацію таких об'єктів і проведення технічного обстеження визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. При цьому технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в технічному паспорті.
До власників (користувачів) земельних ділянок, які відповідно до цього пункту подали документи про прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт об'єктів будівництва, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, та за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 №158 затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт (далі Порядок №158), який розроблений на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», встановлює процедуру проведення технічного обстеження та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт (далі - об'єкти), а саме: - індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 300 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року; - будівель і споруд сільськогосподарського призначення, збудованих до 12 березня 2011 року.
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №158 замовник - особа, що має право власності чи право користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об'єкт, та подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Пунктами 1-3 розділу ІІІ Порядку №158 визначено, що прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання відповідної заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти, за результатами технічного обстеження цих об'єктів шляхом реєстрації поданої ними декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація) за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку.
Замовник (або уповноважена особа) подає з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги» до органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням об'єкта або через електронний кабінет замовника заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта, до якої додаються:
1) один примірник заповненої декларації;
2) звіт (крім випадків, передбачених пунктом 5 розділу ІІ цього Порядку);
3) засвідчені в установленому порядку копії:
документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об'єкт;
технічного паспорта (з відміткою у випадках, передбачених пунктом 5 розділу II цього Порядку).
Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає документи, зазначені в пункті 2 цього розділу, та приймає рішення про реєстрацію декларації або її повернення у строк, передбачений пунктом 1 цього розділу.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №158 дані, зазначені в декларації, мають узгоджуватися з документами, які подаються разом з нею.
Замовник є відповідальним за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації, відповідно до вимог чинного законодавства.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає замовнику декларацію та подані документи на доопрацювання з обґрунтуванням причин у строк, передбачений для її реєстрації, якщо декларацію подано чи оформлено з порушенням вимог, установлених цим Порядком, у тому числі у разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства, недостовірних відомостей у поданих документах. Копія декларації зберігається в органі державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 5 розділу ІІІ Порядку №158).
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку №158 після усунення недоліків, що стали підставою для прийняття рішення про повернення декларації на доопрацювання, замовник може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації згідно з цим Порядком.
Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №158 визначено, що до власників (користувачів) земельних ділянок, які відповідно до пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» подали документи про прийняття в експлуатацію об'єктів, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, та за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.
Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (пункт 8 розділу ІІІ Порядку №158).
Як слідує зі змісту рішення Департаменту ДАБІ у Полтавській області про повернення ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, оформленого листом від 22.03.2021 №1016-3.12/173, останнє вмотивоване тим, що ОСОБА_1 в даному випадку не являється замовником в розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Так, матеріалами справи підтверджується та визнається позивачем, що 16.02.2021 ОСОБА_1 набула право власності в порядку спадкування на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) та житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 16.02.2021 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.02.2021 №244587728 та №244576320.
При цьому, спадкодавець ОСОБА_1 її батько ОСОБА_2 реконструкцію житлового будинку літ. "А-1" шляхом добудови прибудов літ. "а2" та літ. "А1-1" здійснив у 2008 році.
Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідачів щодо того, що ОСОБА_1 в даному випадку не являється замовником в розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок №158 передбачають різні визначення поняття "замовник".
Так, Закон визначає, що замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
При цьому, Порядком №158 визначено, що замовник - особа, що має право власності чи право користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об'єкт, та подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Таким чином, профільне законодавство містить фактично два визначення поняття "замовник".
Враховуючи специфіку даних правовідносин сторін, які склалися щодо об'єкта, збудованого без дозволу (об'єкта самочинного будівництва), до них слід застосовувати спеціальні норми, які ототожнюють замовника з власником земельної ділянки.
Слід зазначити, що ані Закон, ані Порядок №158 не містять положень щодо часу набуття особою права власності (користування) земельної ділянки, на якій розташовується об'єкт самочинного будівництва, натомість, містять положення виключно щодо часу будівництва об'єкта самочинного будівництва.
У відзиві на позовну заяву відповідачі посилаються на те, що якщо будівництво об'єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника переходять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України. А отже, у випадку, коли будівництво об'єктів було здійснено самочинно, тобто як у спірному випадку без дотримання спадкодавцем необхідних дозвільних документів, права забудовника на такі об'єкти, які ще не стали нерухомим майном, не переходять до спадкоємців.
Разом з тим, суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на власних висновках відповідачів та самостійному тлумаченні норми ЦК України.
Крім того, на переконання суду, норми Цивільного кодексу України у спірному випадку є загальними, при тому, що спеціальним законодавством, яке підлягає застосуванню в даному випадку, є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок №158.
Доводи відповідачів стосовно того, що у гр. ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 є право власника на забудову і вказане право при намірі забудови вона може реалізувати шляхом подачі відповідної заяви про видачу будівельного паспорту на виконання вимог частини першої статті 27 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суд також оцінює критично, оскільки будівельний паспорт забудови земельної ділянки отримується саме з метою здійснення забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок, а в даному випадку у позивача відсутні наміри здійснювати забудову земельної ділянки, натомість, остання лише бажає здійснити належне документальне оформлення об'єкту самочинного будівництва.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (caseofChuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинних Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку №158, які не пов'язують право заявника (замовника) на подання декларації про готовність об'єкта до експлуатації з фактичним здійсненням саме ним будівельних робіт або володінням земельною ділянкою у відповідний період, а також оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
27.07.2021 представником позивача до матеріалів справи надано заяву про розподіл судових витрат зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, б. 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 37471912) на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги адвоката Захарова Т.Г. до матеріалів справи надано: - ордер серія ПТ №205051 на надання правової допомоги (а.с. 18); - договір про надання правової допомоги №22-2021 від 26.03.2021 (а.с. 71-72); - квитанції до прибуткового касового ордера про оплату послуг від 26.07.2021 та від 27.07.2021 на загальну суму 5000,00 грн (а.с. 73); - акт погодження гонорару за договором про надання правової допомоги №22-2021 від 26.03.2021 (а.с. 72 зі звороту).
Як слідує зі змісту заяви про розподіл судових витрат від 27.07.2021 до складу виконаних послуг адвокат Захаров Т.Г. включив вартість: - 1 години за надання юридичної консультації щодо предмету спору; - 4 годин за підготовку, підписання і надсилання позовної заяви до суду; - 3 годин за підготовку відповіді на відзив (4 сторінки); - 30 хвилин за участь адвоката Захарова Т.Г. у судовому засіданні; - 30 хвилин за підготовку заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження; - 1 години за підготовку заяви про розподіл судових витрат, надсилання її сторонам і надання до суду (а.с. 70 зі звороту).
Таким чином, суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у цій справі.
За вкладених обставин, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також зважаючи на те, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області є територіальним органом без статусу юридичної особи, суд доходить висновку про підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та, як наслідок, необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (вул. Гоголя, 25, к. 62, м. Полтава, Полтавська область, 36011), Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, б. 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 37471912) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про повернення ОСОБА_1 декларації про готовність об'єкта до експлуатації, оформлене листом від 22 березня 2021 року №1016-3.12/173.
Зобов'язати Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області зареєструвати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації: "Реконструкція житлового будинку літ. "А-1" з добудовою прибудови літ. "а2", прибудови літ. "А1-1" по АДРЕСА_1 від 17 березня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, б. 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 37471912) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) та витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава