13 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2914/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії,
29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020;
- зобов"язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначав, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою від 05 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
16 квітня 2021 року позивач надано до суду документи, якими усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 05 квітня 2021 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2914/21, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
12 травня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначав, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, оскільки позивач проходив службу не у військовій частині НОМЕР_1 , до якої позивач пред'явив позов, а у військовій частині НОМЕР_2 (з 25.02.2016 по 24.02.2019 та з 01.11.2019 по 31.10.2020), просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, так як військова частина НОМЕР_1 прав та законних інтересів позивача не порушувала.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 залучено до участі у справі №440/2914/21 у якості другого відповідача - військову частину НОМЕР_2 ; розгляд справи розпочато спочатку.
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду відзив на адміністративний позов не надіслав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд розглядає дану справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджено витягами з наказів Військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2019 № 57, від 30.10.2020 № 274, військовим квитком серії НОМЕР_3 , а також заявою позивача від 18.01.2021, про що не заперечують відповідачі.
Зокрема, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №57 від 24.02.2019 позивача виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 24.02.2019 з огляду на його звільнення. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №274 від 30.10.2020 позивача виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 31.10.2020 з огляду на його звільнення.
18.01.2021 позивачем направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 заяву з проханням надати відомості щодо нарахування та виплати сум індексації його грошового забезпечення з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020.
Проте, на зазначену заяву відповідачем відповіді не надано. Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст.18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року №1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до ст.2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України №1282-XII Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем не заперечено та не спростовано факт не нарахування та не виплати заявнику індексації грошового забезпечення у період з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Крім цього, суд зазначає, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, суд вважає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та постанові від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18.
Крім того, суд зазначає, що позивач мав пред'являти свої вимоги саме до військової частини НОМЕР_2 , з огляду на те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами. Оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений наказом саме цієї військової частини, тому належним відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_2 .
При цьому, відповідачем - військовою частиною НОМЕР_2 не надано доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач - військова частина НОМЕР_2 , як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій щодо не виплати індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Зважаючи на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.02.2016 по 24.02.2019, з 01.11.2019 по 31.10.2020.
Стосовно позовних вимог до відповідача - військової частини НОМЕР_1 суд зазначає наступне.
Статтею 46 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Таким чином, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Отже, у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21.12.2018 у справі №803/1252/17.
З урахуванням викладеного, у задоволені позову до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу пункту 1 частини першої якої негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи ту обставину, що судом питання про стягнення індексації грошового забезпечення не вирішувалося, натомість, в якості належного способу відновлення порушеного права визначено зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, відсутні підстави для допуску до негайного виконання рішення в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за один місяць.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 лютого 2016 року по 24 лютого 2019 року та з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 лютого 2016 року по 24 лютого 2019 року та з 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відмовити у задоволенні клопотання про звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення індексації грошового забезпечення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва