Справа № 420/7083/21
05 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря с/з - Сініцина А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (вул. Погранична 9, м. Миколаїв, 54020) про зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, в якому позивач, з урахуванням уточнень, просить суд:
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві видати наказ, яким надати ОСОБА_1 чергову щорічну основну невикористану оплачувану відпустку з 08.02.2021 року терміном 15 календарних днів за період роботи з 27.11.2019 по 26.11.2020 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 грошову допомогу до щорічної основної відпустки за період роботи з 27.11.2019 по 26.11.2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 27.11.2018 по 06.04.2021 року працював на посаді слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві. 01.02.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання щорічної основної відпустки з 08.02.2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. У період з 05.02.2021 по 02.04.2021 року позивач перебував на лікарняному та вийшов на роботу 05.04.2021 року. 06.04.2021 року позивачу вручено наказ про звільнення з посади слідчого у зв'язку із скороченням штату державних службовців. Позивач зазначає, що його позбавили права на відпустку, а також отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
31.05.2021 року за вх. № 23дск від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що у зв'язку із перебуванням позивача на лікарняному у період з 05.02.2021 по 02.04.2021 рік, питання щодо надання основної щорічної відпустки відкладено до першого робочого дня, наступного за днем закінчення тимчасової непрацездатності. Період тимчасової непрацездатності позивача тривав до 03.04.2021 року, що підтверджується листками непрацездатності. Також, 24.02.2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ № 27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві у зв'язку зі скороченням штату державних службовців. З наказом про звільнення позивача ознайомлено 06.04.2021 року. Таким чином, враховуючи, що наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві позивача звільнено із займаної посади та проведено повний розрахунок, зокрема виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, надання відпустки не мало законних підстав.
02.06.2021 року за вх. № ЕС/1141/21 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотання від сторін.
13.05.2021 року від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів.
13.05.2021 року за вх. № 24505/21 від позивача надійшла заява про забезпечення доказів.
27.05.2021 року за вх. №ЕП/14478/21 від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
03.06.2021 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів по справі.
03.06.2021 року за вх. №ЕС/1145/21 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
11.06.2021 року за вх. 30553/21 від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшли заперечення.
16.06.2021 року від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
22.06.2021 року від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
24.06.2021 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу позивача.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою суду від 07.05.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 17.05.2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів - відмовлено.
Ухвалою суду від 17.05.2021 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про зобов'язання вчинити певні дії, вирішено проводити в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та призначено підготовче засідання на 03.06.2021 року о 10 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 28.05.2021 року допущено участь представника відповідача по справі в судовому засіданні в режимі відеоконференції щодо розгляду адміністративної справи №420/7083/21 та призначено проведення судового засідання для розгляду справи в режимі відеоконференції на 03.06.2021 року о 10.30 год.
03.06.2021 року протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2021 року о 14.00 год.
Ухвалою суду від 24.06.2021 року клопотання позивача ОСОБА_1 задоволено, визнано явку позивача ОСОБА_1 до суду обов'язковою, зупинено провадження у справі № 420/7083/21 з до 05.08.2021 року до 14.30 год.
05.08.2021 року в судовому засіданні, позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.
В судовому засіданні 05.08.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Обставини справи.
Наказом № 25-ос від 23.11.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.
03.02.2021 року позивач направив до ТУ ДБР у м. Миколаєві заяви про надання щорічної основної відпустки з 08.02.2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
08.02.2021 року позивач також засобами електронного зв'язку направив на адресу відповідача заяву про надання щорічної основної відпустки з 08.02.2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Листом від 09.02.2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що баланс відпусток розраховано відділом кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві з урахуванням попередження про наступне скорочення посади, яку позивач обіймає, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження про наступне вивільнення від 29.01.2021 року. Таким чином, щорічна основна відпустка має відлічуватися з дня поновлення на посаді.
24.02.2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві видано Наказ № 27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із скороченням штату державних службовців.
01.03.2021 року видано наказ № 70-ос про внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 24.02.2021 року № 27-ос, відповідно до якого звільнити ОСОБА_1 та припинити його державну службу у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.
У період з 05.02.2021 по 02.04.2021 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.
У перший робочий ден після лікарняного 05.04.2021 року позивач приступив до виконання обов'язків та повторно надав заяви про надання щорічної основної відпустки з 06.04.2021 року, грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Наказом № 86-ос від 06.04.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із скороченням штату державних службовців та призначено до виплати грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.12.2019 по 26.12.2020 роки, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.12.2020 по 06.04.2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
08.04.2021 року листом № 01/12/6446 ТУ ДБР у м. Миколаєві повідомив позивача, що у зв'язку із звільненням позивача із займаної посади, з позивачем проведено повний розрахунок у тому числі виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
Згідно платіжного доручення №227 від 09.04.2021 року позивачу нараховано та виплачено при звільнені 175 690,98 грн.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Частиною 2 ст. 14 Закону № 794-VIII передбачено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Також, відповідно до ч.5 ст.14 Закону № 794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIIІ) державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIIІ передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Так, відповідно до пунктів 3-5 ст.87 Закону № 889-VIIІ суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 1 Закону № 504/96 визначено, що державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Згідно із ст.3 Закон № 504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Статтею 24 Закон № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
У статті 5 Закону № 504/96 визначено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
Крім того, суд зазначає, що органи державної влади фінансуються за рахунок бюджетних коштів в межах, визначених Бюджетним кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. У зв'язку з цим умови оплати праці та виплата допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу державним службовцям регулюються нормами Закону України "Про державну службу" та постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР, право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29 травня 2001 року передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
Висновки суду.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом № 86-ос від 06.04.2021 року позивача звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із скороченням штату державних службовців.
Позивачу виплачено грошову компенсацію за 26 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.12.2019 по 26.12.2020 роки, 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.12.2020 по 06.04.2021 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Отже, звільнивши позивача та виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов'язок в наданні самої відпустки.
Щодо позовних вимог про надання грошової допомоги до щорічної основної відпустки за період роботи з 27.11.2019 по 26.11.2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 56 958,00 грн. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі середньомісячного окладу, а саме 56 958,00 грн., суд зазначає наступне.
Механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ Державного бюро розслідувань (далі - працівникам ДБР), порядок та умови її виплати визначається Інструкцією, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21.09.2021 року № 514 (далі - Інструкція № 514).
Відповідно до пп.1.1.1. п.1.1. ч.1 Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу».
Так, ст. 57 Закону № 889-VIII передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з п.п.2.2., 2.4. ч.2 Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається один раз на рік (одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки) у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім'я керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.
Рапорт (заява) про надання грошової допомоги або матеріальної допомоги для оздоровлення підписується особисто працівником ДБР та подається на погодження безпосередньому керівнику (начальнику), керівнику фінансового підрозділу (в частині наявності затверджених кошторисом бюджетних асигнувань), першому заступнику або заступникам керівника, відповідно до розподілу обов'язків.
Отже, з аналізу положень Інструкції № 514 вбачається, що грошова допомога на оздоровлення надається державним службовцям ДБР одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки.
Відповідно до ч.2 ст. 54 Закону № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1-2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Відповідно до Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21.09.2021 року № 515 (далі - Інструкція № 515), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань державним службовцям ДБР надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 54 Закону України «Про державну службу» та Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 р. № 500.
Згідно з п.2.2. ч.2 Інструкції №515, державним службовцям ДБР матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім'я Керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.
Таким чином, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою та виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (вул. Погранична 9, м. Миколаїв, 54020) - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення складений та підписаний 13.08.2021 року.
Суддя Бутенко А.В.
.