про закриття провадження в адміністративній справі
13 серпня 2021 р. № 400/5761/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Біоносенко В. В., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Космонавтів, 61,Миколаїв,54056,
третя особа:ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогами визнати протиправною бездіяльність щодо не зняття арешту з всього нерухомого й рухомого майна та зобов'язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна й рухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , в рамках виконавчого провадження №31291616 згідно постанови державного виконавця Інгульського ВДВС Миколаївського ММУЮ Чмих Л.В. від 17.06.2013, зареєстрованого державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області Риженком О.С. за №24047475 (реєстраційний номер обтяження №5792475 від 27.05.2014.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що в травні 2021 року, він дізнався про те, що на його рухоме та нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав накладено арешт. З листування з Інгульським відділом ДВС стало відомо, що арешт було накладено у виконавчому провадженні ще у 2012 році. В подальшому зазначене виконавче провадження завершене на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» - повернення виконавчого документу стягувачу у звязку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення та в теперішній час знищено. Оскільки виконавчий лист після повернення до 02.06.2021 повторно стягувачем не пред'являвся для примусового виконання (1 рік), арешт не знято безпідставно. Позивач звернувся до відповідача з заявою про зняття арешту, але останній йому відмовив.
Позивач вважає зазначену відмову протиправною, та вважає за необхідне зняти арешт відповідно до ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідач відзиву не надав.
Третя особа, також не надала пояснень по справі.
Суд розглянув справу 13.08.2021 в порядку письмового провадження.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
02.11.2011 рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення з них солідарно матеріальну шкоду у розмірі 54466,51 гривень та судовий збір у розмірі 664,66 грн. https://reyestr.court.gov.ua/Review/58359364
20.01.2021 Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-3436 по стягненню з ОСОБА_1 зазначеної суми.
В 2013 році на підставі зазначеного виконавчого листа, Ленінським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції проводилося примусове стягнення в межах виконавчого провадження №31291616.
17.06.2013 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яким накладено заборону на відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 .
Запис про зазначене обтяження 27.05.2014 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
30.06.2015 виконавче провадження завершено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Після завершення виконавчого провадження арешт з майна ОСОБА_1 не знятий.
В подальшому виконавче провадження №31291616 знищено за строками зберігання.
Відомості про повторне пред'явлення виконавчого листа №2-3436 від 20.01.2012 до примусового виконання відсутні.
13.06.2021 представник ОСОБА_1 звернувся до Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про зняття арешту з його нерухомого майна.
09.07.2021 Інгульським відділом державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відмовлено у зняття арешту, то роз'яснено, що арешт може бути знятий лише за умови погашення суми заборгованості та витрат виконавчого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV, який діяв на час завершення виконавчого провадження, встановлений обов'язок зняття накладеного арешту лише у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Закінчення виконавчого провадження це його завершення з підстав передбачених ст.49 Закону. Завершення виконавчого провадження з підстав передбачених ст.47 Закону, не є його закінченням.
Тому, вимоги ч.1 ст.50 Закону, щодо зняття арешту на випадки завершення виконавчого провадження з підстав передбачених ч.2 ч.1 ст.47 Закону, не розповсюджуються.
Обов'язку державного виконавця знімати накладенні арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, з підстав визначених п.2 ч.1 ст.47 Закону, не передбачено.
Зазначена норма необхідно для забезпечення прав стягувача, у разі його повторного пред'явлення виконавчого документу.
Також, відповідно до вже діючої ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII не передбачено обов'язку органу державної виконавчої служби знімати арешт з майна, навіть у разі спливу строків повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, визначальної відмінністю адміністративної юрисдикції є те, що особа звертається за захистом від неправомірних дій чи бездіяльності з боку суб'єкта владних повноважень.
Позивач правильно посилається на ст.ст.319, 321, 386 Цивільного кодексу України, оскільки наявність такого запису в Реєстрі про арешт її майна, без наявності самого документу на підставі якого накладений арешт, порушує його права власності, а тому він має право на звернення до суду про усунення перешкод у користування своїм майном.
Але, позов про усунення перешкод у користування майно є за своєю суттю негаторним позовом, та відповідно до ст.19 ЦПК України повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Саме у порядку цивільного судочинства, позивач як власник може вимагати усунення перешкод у користування її майном та скасування відповідних записів у Реєстрі.
Із завершенням виконавчого провадження втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.
Після припинення виконавчої процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 по справі № 372/2904/17-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82096363).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
13.08.2021до суду надійшло клопотання позивача про повернення судового збору в сумі 908, 00 грн., сплаченого згідно квитанції АТ КБ "Приватбанк" від 20.07.2021 р.
Розглянув подану заяву, суд вказує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки, суд закриває провадження у справі з підстав, що спір у справі, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, наявні підстави для задоволення клопотання представника позивача та, відповідно, повернення суми сплаченого судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. 132, п.1 ч. 1ст. 238, ст. 248, ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Закрити провадження по справі № 400/5761/21 за позовом ОСОБА_1 , оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
2. Повернути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім грн), про сплату якого свідчить квитанція від 20.07.2021 року № 0.0.2204110502.1.
3. Суд роз'яснює, що справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.
5. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту.
Суддя В. В. Біоносенко