Рівненський апеляційний суд
Іменем України
12 серпня 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ? ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2021 року, ?
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2021 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 20 серпня 2021 року
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 покликається, що прокурором не обґрунтовано ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Вважає, що підстав для продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відсутні, так як прокурором не надано будь-яких доказів тієї обставини, що він має наміри ухилятися від суду, впливати на свідків, продовжити злочинну діяльність. Просить ухвалу суду скасувати та обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час з 21 год. до 07 год.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_5 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі та, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
З матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Рівненському міському суді перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 1201718001008257 від 14 грудня 2017 року, стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 з тих підстав, що ризики, які враховувались судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, жодним чином не змінились і не зменшились, а продовжують існувати та доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не забезпечить можливість запобігання зазначеним ризикам, належну процесуальну поведінку обвинуваченого та проведення судового розгляду у розумні строки.
Під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_5 вказала, що
ОСОБА_6 будучи раніше неодноразово судимим за вчинення злочинів проти власності (востаннє 31.01.2017 року Рівненським міським судом за ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на року) маючи не зняту і не погашену судимість обвинувачується у вчинені корисливого злочину.
Крім того, за період з 2018 року по 2021 рік до Рівненського міського суду було направлено 15 обвинувальних актів відносно ОСОБА_6 , що дає підстави вважати про системність вчинення кримінальних правопорушень.
Застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним для того, щоб забезпечити виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення, так, як жоден інший із запобіжних заходів не здатен запобігти ризикам.
ОСОБА_6 працездатний, не похилого віку, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою не страждає.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до нього вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів вважає, що зазначені стороною захисту аргументи на користь обвинуваченого не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі, а тому менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою не здатний нівелювати заявлені реальні ризики, які продовжують існувати.
За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання, що потреби судового розгляду виправдовують необхідність продовження саме обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 .
Доказів на спростування висновків суду захисником та обвинуваченим не наведено, матеріалами провадження не встановлено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких порушень вимог КПК України при постановленні судом першої інстанції оскаржуваної ухвали не вбачає, відтак підстави для її скасування відсутні.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2021 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3