Провадження № 22-ц/803/6487/21 Справа № 202/7612/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 серпня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 квітня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2020 року АТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 03.02.2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н. Відповідачу Банком було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн, котрий в подальшому був збільшений до 52000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту, виникла заборгованість, котра станом на 02.11.2020 року становить 61910,62 грн, що складається з: 0,00 грн - заборгованості за поточним тілом кредиту; 49244,69 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 12665,93 грн - заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625; 0,00 грн - нарахованої пені; 0,00 грн - нарахованої комісії.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 61910,62 грн та судові витрати по справі.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 49244,69 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк” посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, та просить позовні вимоги у вказаній частині задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив однобічність та неповноту судового розгляду, не встановив дійсних прав та обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості та не дав оцінки довідці про умови кредитування, підписаної відповідачем особисто, якою передбачено процентну ставку по кредитному договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 03.02.2011 року відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідачу Банком було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн, котрий в подальшому був збільшений до 52 000,00 грн.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 02.11.2020 року становить 61910,62 грн, що складається з: 0,00 грн - заборгованості за поточним тілом кредиту; 49244,69 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 12665,93 грн - заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625; 0,00 грн - нарахованої пені; 0,00 грн - нарахованої комісії .
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по простроченим відсоткам за користування кредитом, суд першої інстанції посилався на те, що сторони у договорі від 03.02.2011 року не погодили порядок і можливість зміни Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, а посилання на Умови та Правила надання банківських послуг, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Колегія суддів переглядає оскаржуване рішення лише в частині відмови у стягненні заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину спірного договору, а також довідку про умови кредитування.
Зазначена довідка підписана відповідачем, заперечень щодо підпису указаної довідки відповідачем не надано.
Довідка визначає, зокрема, що ставка процентів за користування кредитом - 3 % річних.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім нарахована заборгованість відповідачеві за відсотками у розмірі 12665,93 грн, починаючи з 01.07.2019 року, за процентною ставкою 84% річних та 7% на місяць, що свідчить про неправомірні дії банку щодо підвищення процентної ставки, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 30.06.2019 р. заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом у відповідача перед позивачем відсутня, а тому підстав для стягнення такої заборгованості немає.
При цьому посилання банку як на правомірність своїх дій щодо підвищення розміру процентної ставки на Умови та Правила надання банківських послуг, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за підвищеною ставкою.
Інші доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 35,258,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 квітня 2021 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: В.С.Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю.Петешенкова