Провадження № 22-ц/803/4816/21 Справа № 199/1699/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
04 серпня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря - Солодової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділ в натурі частки у спільній власності, -
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що 27.03.2008 р. батько позивача - ОСОБА_6 отримав у власність 52/100 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування від 27.03.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М.. зареєстровано в реєстрі за № 1238.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер.
12.06.2018 року позивачу було видано свідоцтво про право власності на спадкове майно, а саме 52/100 частини вказаної квартири.
Зазначена квартира (будинок) складається з: 1, 3, 5 житлові квартири, АДРЕСА_2 , 4-кухні, І- веранди, II-коридор, житловою площею 46,9 кв.м., загальною площею 85,0 кв.м.
У вересні 2018 року позивачу стало відомо, що інші 48/100 домоволодіння на праві сумісної власності належать ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 12.09.2006 року, виданим Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради.
Після цього позивач неодноразово звертався до відповідачів з пропозиціями мирним шляхом вирішити спірне питання щодо користування спільним майном, проте згоди досягти не вдалось.
У зв'язку з чим, позивач просив суд поділити будинок АДРЕСА_3 натурі між власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 згідно до висновку, складеного спеціалістом Андрійчук О.І., від 16.03.2020 року зa № 4894/4895-19 за варіантом розподілу № 3 та стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Поділено будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 в натурі між власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 згідно першого варіанту висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 16.03.2020 року, проведеної експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а саме:
-виділено ОСОБА_2 квартиру з наступними приміщеннями: у будинку літ. «А-1»: прим. 1-1 (6,6м2); прим. 1-2 (6,2м2); прим. 1-3 (22,5м2); прим. ІІ' (3,87 м2); всього 39,17 м2, у веранді «а-1»: прим. І' (1,6 м2), погріб під житловим будинком «А-1», що становить 51/100 частину будинку;
-виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 квартиру з наступними приміщеннями: у будинку «А-1»:прим. 1-4 (18,1м2); прим. 1-5 (17,8м2); прим. II" (4,73 м2); всього 40,2 м2,у веранді «а-1» прим. I" (3,6 м2), ганок «а», що становить 49/100 частин будинку.
Також вказано, які необхідно сторонам справи виконати роботи у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від представника Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до ст. 360 ЦПК України, в якому просить суд прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги у цій справі станом на час їх розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до даних КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», в інвентаризаційній справі містяться відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на 52/100 частини на підставі договору дарування: АДРЕСА_4 від 27.03.2008 року посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. реєстр № 1238 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 17149620. Право власності на інші 48/100 частин згідно матеріалів інвентаризаційної не зареєстровано. У матеріалах інвентаризаційної справи містяться копія свідоцтва про право власності від 12.09.2006 року видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (копія додається), згідно якого на праві спільної часткової власності 48/100 частин квартири АДРЕСА_5 належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , однак вищезазначене свідоцтво про право власності в КП «ДМБТІ» ДОР не реєструвалось.
Згідно останньої проведеної технічної інвентаризації, за вищезазначеною адресою в житловому будинку літ.А-1 знаходиться лише кв. АДРЕСА_6 право власності в якій оформлено лише на 52/100 частини.
Відповідно до ордеру на житлове приміщення №546 від 25.09.1990 року, виданого Виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради, відповідачам надано в користування житлове приміщення житловою площею 30,7 кв.м. яке складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_7 .
Згідно листа Департаменту житлового господарства будинок АДРЕСА_3 прийнято до комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська від обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя» згідно рішення виконавчого комітету міської ради від 20.05.2004 року №1435 «Про поетапну передачу житлових будинків з балансу обласних житлово-комунальних підприємств « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «Центральний» та «Лівобережжя» на баланс комунальних підприємств».
Відповідно до експертного висновку від 16.03.2020 року, було запропоновано три варіанти розподілу домоволодіння АДРЕСА_3 згідно часток у праві власності на домоволодіння.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав за необхідне провести розподіл спірного домоволодіння відповідно до першого варіанту висновку експертизи, оскільки вказаний варіант поділу передбачає найменшу зміну ідеальних часток у праві власності сторін.
При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до чинного законодавства суд не може зобов'язати особу зареєструвати своє право власності на майно, в той час як відповідачі фактично володіють спірним майном та реалізували своє право на приватизацію майна відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ч.ч.1,2,3 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними (ч.1 ст.367 ЦК України).
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.
Така правова позиція, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки квартира АДРЕСА_2 (48/100 частин) будинку АДРЕСА_3 є комунальною власністю територіальної громади міста, тому заявлені до неї та до членів її родини позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, дійсно право власності на інші 48/100 частин спірного домоволодіння, згідно матеріалів інвентаризаційної, в КП «ДМБТІ» ДОР не зареєстровано.
Водночас, у матеріалах інвентаризаційної справи містяться копія свідоцтва про право власності від 12.09.2006 року, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, згідно якого, на праві спільної часткової власності 48/100 частин квартири АДРЕСА_5 належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 ..
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість поділу спірного домоволодіння в натурі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 ..
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта є неналежним доказом у справі, оскільки, згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а ОСОБА_1 не було надано до суду будь-яких доказів на його спростування.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно експертного висновку від 16.03.2020 року, було запропоновано три варіанти розподілу домоволодіння АДРЕСА_3 згідно часток у праві власності на домоволодіння та судом першої інстанції проведено розподіл спірного домоволодіння відповідно до його першого варіанту, оскільки вказаний варіант поділу передбачає найменшу зміну ідеальних часток у праві власності сторін.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача до відповідача Дніпровської міської ради, оскільки позивачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів, що вказана особа порушує, оспорює або не визнає право позивача на поділ будинку в натурі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова