Справа № 755/11330/18
"05" лютого 2020 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі Головуючого судді Савлук Т.В., при секретарі Бурячек О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації про невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогами: «стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті праці в сумі 6618,00грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 413,64грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 6818,70грн. та моральну шкоду в розмірі 2000,00грн.
01 серпня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05 листопада 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про продовження розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
26 грудня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації про невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника, задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 6618грн. 00 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 413 грн. 64 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4477 грн. 41 коп., моральну шкоду в розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 12 009 грн. 05 коп.
В іншій частині позову, відмовлено.
23 квітня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника відповідача - адвоката Племениченко Г.В. про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року, яке ухвалено в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації про невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, задоволено.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року, ухвалене в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації про невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, скасовано, розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
06 травня 2019 року відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав відзив на позов з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
14 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить: «Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 6 618,80 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 584,01 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 43 211,65 гривень, та моральну шкоду в розмірі 2 000,00 гривень, а всього на загальну суму 52 414,46 гривень.
27 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про призначення у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження у справі зупинено.
19 грудня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у справі.
У відповідності до ч.8 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та доказів долучених до позову, додатково пояснила, що з 10 травня 2018 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді продавця магазину. Відповідно до наказу №5 від 25 червня 2018 року позивача було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП, в день звільнення відповідач не здійснив виплату належних коштів позивачу за період 10 травня 2018 року по 25 червня 2018 року, заробітну плату в розмірі 6 618,00 гривень, та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 413,63 гривень, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України, крім того у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43 211,65 гривень.
Представник відповідача - адвокат Племениченко Г.В., Бондар М.О. в судовому засіданні проти позову заперечували, просили в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та долучених до нього доказів, додатково пояснили, що дійсно сторони перебувати у трудових відносинах з 10 травня 2018 року, ОСОБА_1 займана посаду адміністратора, в подальшому 26 червня 2018 року позивача було звільнено за власним бажання за ст. 38 КЗпП, при звільненні Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснила виплату коштів з урахуванням заробітної плати і компенсації за невикористані відпустки в загальному розмірі 3 200,54 гривень, яка складається з авансу - 1 666,67 гривень, заробітної плати - 1 124,01 гривень та компенсації за невикористану відпустку - 509,13 гривень, оскільки відповідач повністю здійснив виплату перед позивачем при звільненні у відповідності до чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволенні позову, крім того представник відповідача наголосив, що не має можливості надати первинні бухгалтерські документи, на підтвердження виплати коштів позивачу при звільнення в зв'язку з втратою банківських виписок, платіжних доручень, наказів, відомостей нарахування заробітної плати, трудові договори, особові картки та особові справи працівників, табелі обліку робочого часу, заяви працівників, під час переїзду офісу.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснюється секретарем судового засідання. У разі неявки учасників чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).
Згідно частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Судом встановлено, що з 10 травня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_2 на посаду продавця (Наказ №2 від 10 травня 2018 року), з 31 травня 2018 року позивача переведено на посаду адміністратора магазину згідно Наказу №4 від 31 травня 2018 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . (а.с.9-10)
Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Так, 01 червня 2018 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено трудовий договір (далі - Договір), згідно умов якого остання приймається на роботу до ФОП ОСОБА_2 на посаду адміністратора. (а.с.5-6)
Згідно п.1.1. Договору, цей контракт є безстроковим трудовим договором.
Розділом 3 Договору визначено робочий час. Час виконання робіт установлюється по змінному графіку, встановлено робочий тиждень з наданням вихідних по змінному графіку, включаючи вихідні та святкові, тривалістьробочого часу не повинна перевищувати у вибраному періоді нормальну тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень (п.3.1. Договору). Вихідні дні надаються згідно графіка (п.3.2. Договору).
Пунктом 3.3. Договору Працівникові встановлена щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарні дні.
Щомісячний посадовий оклад, згідно п.4.1. Договору, встановлений працівникові у відповідності зі штатним розкладом (до перерахування роботодавцем податків та інших обов'язкових платежів до державного бюджету та пенсійного фонду) в розмірі 4000,00грн. в місяць за норму робочого часу у відповідному обліковому періоді.
На підставі наказу ФОП ОСОБА_2 від 25 червня 2018 року за№5, позивача звільнено із займаної посади 26 червня 2018 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. (а.с.9-10).
Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативними актами роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата.
Згідно даних Індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , виданої Пенсійним фондом України, за звітний 2018 рік, травень та червень місяці, сума заробітку, з якої сплачено єдиний внесок, становить: у травні 2018 року - 2643,00грн.; у червні 2018 року - 3975,80грн. (а.с.7-8)
Тобто, загальна сума нарахованої позивачеві заробітної плати за вказаний період, з якої сплачено єдиний внесок, становить 6618,80грн.
Згідно даних з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, виданої ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, за період роботи з 10 травня 2018 року по 26 червня 2018 року сума доходу ОСОБА_1 становить 6818,80грн., з відміткою про потребу уточнення даної інформації у податкових агентів (джерел доходів). (а.с.36)
Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України та ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки»).
Згідно п. 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом положень ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Статтею ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як серед іншого, висновками експертів.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. ( ст.1 Закону України «Про судову експертизу»)
Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. ( ч.1 та ч.2 ст.102 Цивільного процесуального кодексу України).
В межах розгляду цивільної справи, судом постановлено ухвалу про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення експертів постановлено наступні питання: чи дійсно підпис на наступних документах: відомості на виплату грошей №1 від 05 червня 2018 року; відомості на виплату грошей №2 від 22 червня 2018 року; відомості на виплату грошей №5 від 26 червня 2018 року, які в копіях приєднано до матеріалів цивільної справи (а.с.123, 124, 125); в місці підпису в графі « ОСОБА_1'виконаний ОСОБА_1 , чи іншою особою; чи дійсно рукописний текст на заяві про прийом на роботу від 09 травня 2018 року ( в копії долучено до справи - а.с.117) та на заяві про звільнення від 25 червня 2018 року (в копії долучено до справи - а.с.121), виконаний ОСОБА_1 , чи іншою особою.
У відповідності до ст. 72 Цивільного процесуального кодексу України, п. 2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мінюсту України від 08 жовтня 1998 року за № 53/5, 19 липня 2019 року судові експерти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 направили на адресу суду клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення судово-почеркознавчої експертизи, а саме: оригінали досліджуваних документів, відносно яких постановлення питання на вирішення експертизи.
23 жовтня 2019 на адресу Дніпровського районного суду м. Києва надійшло з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки проведення експертизи за відсутності оригіналів досліджуваних документів не можливе.
Під час постановлення ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи від 27 травня 2019 року, суд роз'яснив сторонам положення ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України, де передбачено, що у разі ухилення справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
В судовому засідання представник відповідача - адвокат Бондар М. О. зауважив, що первинні документи, які витребовувалися експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме: відомість на виплату грошей №1 від 05 червня 2018 року; відомість на виплату грошей №2 від 22 червня 2018 року, відомість на виплату грошей №5 від 26 червня 2018 року, не можливо надати суду та експертам для проведення процесуальних дій, в зв'язку з тим, що при переїзді офісу Фізичної особа-підприємця ОСОБА_2 , було втрачено ряд бухгалтерських первинних документів за період з січня 2018 року по вересень 2019 року, а саме: банківські виписки, платіжні доручення, накази, відомості нарахування заробітної плати, трудові договори, особові картки та особові справи працівників, табелі обліку робочого часу, заяви працівників, про, що 25 листопада 2019 року через авторитетний портал оголошень газети «AVISO.UA» №46 опубліковано оголошення за №897, про недійсність втрачених документів ФОП ОСОБА_2 .
Первимнний докумемнт- документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Їх мета - зафіксувати факт господарської операції.
Відповідно до частин першої та сьомої Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже суд зазначає, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
За наведених та встановлених обставин, суд критично відноситься на посилання представника відповідача щодо неможливості надати докази на підтвердження виплати усіх сумпри звільненні позивача, первинні бухгалтерські документи за період січня 2018 року по вересень 2019 року були втрачені при переїзді офісу, однак представником відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу, що відповідач при виявленні втрати бухгалтерських документів звертався з письмовою заявою до правоохоронних органів для встановлення факту, чи створено керівником відповідальну комісію, яка встановлює, які саме документи відсутні, у зв'язку з чим, на підставі чого складається відповідний Акт відповідно до п. 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, крім того відсутні докази звернення відповідача на протязі п'яти днів у відповідності до п. 44.5 Податкового кодексу України з моменту виявлення факту втрати документів до органів Державної фіскальної служби.
Виходячи з предмету позову, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази, які мали підтвердити той факт, що відповідачем нарахована та виплачена позивача заробітна плата за відпрацьований період та проведено належний розрахунок обов'язковихвиплат на дату звільнення.
Визначаючи розмір заробітної плати, яка підлягає до виплати позивачу, суд враховує дані з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, надані ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно яких сума доходів ОСОБА_1 становить 6818,80 грн., та приймає як належний та допустимий доказ Індивідуальну відомість про застраховану особу ОСОБА_1 , видану Пенсійним фондом України, згідно якої загальна сума нарахованої позивачу заробітної плати за вказаний період, з якої сплачено єдиний внесок, становить 6 618,80 грн.
Разом з тим, відповідно до встановленого ст.13 Цивільного процесуального кодексу України принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 6 618,00 грн., суд розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позову про стягнення з відповідача заробітної плати в сумі 6 618,00 грн.
При цьому, згідно п. 3 Порядку, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Тому, враховуючи, що при розрахунку належної позивачу суми, суд виходив із нарахованих їй сум, згідно відомості, без виключення сум податків та інших обов'язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 6 618,00 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Згідно п. 7 Розділу ІV Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Як встановлено судом, фактично відпрацьований позивачем час на підприємстві відповідача з 10 травня 2018 року по 26 червня 2018 року становить 48 календарних днів та відповідно за винятком святкових і неробочих днів - 34 робочі дні (15 днів у травні та 19 днів у червні 2018 року).
Оскільки матеріали справи не містять, передбаченого умовами трудового договору від 01 червня 2018 року, змінного графіку роботи, розрахунок компенсації за не використану відпустку слід здійснювати за правилами, передбаченими п. 7 Розділу ІІІ Порядку.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 194,67грн. (6618,80 : 34).
Отже, відповідач при проведенні розрахунку при звільненні позивача зобов'язаний був виплатити компенсацію за невикористану відпустку, яка виходячи з фактично відпрацьованого часу, становила 3 дні, та виходячи з наведених вище розмірів заробітної плати за відпрацьований період складає 584,01грн. (6618,80 : 34 х 3).
Згідно позовної заяви, позивач просить стягнути таку компенсацію в сумі 584,01 грн.
Тому, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, та з урахуванням наведених вище положень п. 3 Порядку, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку в розмірі 584,01 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
При цьому, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Виходячи з наведених позивачем підстав позову, відповідач ФОП ОСОБА_2 в день звільнення ОСОБА_1 не здійснив нарахування всіх необхідних платежів при звільненні працівника, що суперечить вимогам чинного трудового законодавства, тому наявні підстави для задоволення вимог позивача про стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати звільнення - 27 червня 2018 року по 14 травня 2019 року, тобто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Як вже зазначалось вище, згідно п. 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Середньоденна заробітна плата позивача вже розраховувалась вище, виходячи з положень Порядку та становить 194,67 грн., за період з 27 червня 2018 року по 15 травня 2019 року включно кількість робочих днів становила: 219 - робочих дні, 92 -вихідні дні, 13 - святкові дні, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить: 194,67грн. х 219 = 42 632,73 грн.
Враховуючи, що при розрахунку належної позивачу суми, суд виходив із нарахованих працівнику сум без виключення сум податків та інших обов'язкових платежів, згідно п. 3 Порядку до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 42 632,73 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Як роз'яснено у п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характер, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди» № 4 від 31.03.1995р., за наявності порушень прав працівників у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений у розмірі з 1 січня - 2027,00 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення -працездатних осіб, якою є позивач: з 1 січня 2020 року - 1638,00 гривні.
Не виплата позивачеві заробітної плати за весь період її працевлаштування у відповідача - з 10 травня 2018 року по 14 травня 2019 року, з урахуванням того, що заробітна плата була єдиним джерелом її доходу, призвела до її неспроможності в цей період забезпечити індивідуальні потреби на придбання продуктів харчування, сплату за комунальні послуги та на інші соціально-побутові потреби, що безумовно призводило до моральних переживань та страждань, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя а відтак заподіяло моральну шкоду.
Таким чином, суд вважає, що порушення відповідачем законних прав позивача при систематичній не виплаті заробітної плати, у тому чисті й при звільненні, безперечно завдало шкоду її інтересам і спричинило моральні переживання й страждання.
Разом з тим, стороною позивача не доведено жодним доказом в розумінні ст.76-80 ЦПК України сам факт неодноразового звернення до відповідача з приводу усунення порушень трудових прав шляхом виплати з дотриманням встановлених строків заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні, та як наслідок завдання їй моральних страждань, пов'язаних з відмовою відповідача у спілкуванні з позивачем та врегулювання спірних питань в досудовому порядку.
З урахуванням викладеного, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди підлягає задоволенню частково, задовольняючи позов в цій частині суд визначає розмір заподіяної моральної шкоди в розмірі 500,00 грн.
Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць у сумі 3000,00 грн. слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору судовий збір в розмірі 704,80 грн. , оскільки позивач, на користь якої ухвалено рішення, звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з цим позовом.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 47, 74, 75, 83, 94, 115-117, 237-1 Кодексу Законів про працю України, статтями 6, 21 Закону України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації про невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 6618 грн. 00 коп., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 684 грн. 01 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42 632 грн. 73 коп., моральну шкоду в розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп., а всього на загальну суму 49 835 грн. 54 коп. (сорок дев'ять тисяч вісімсот тридцять п'ять гривень п'ятдесят чотири копійок)
В іншій частині позову відмовити.
Рішення в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80грн.
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Боржник: Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , проживає за ад ресою - АДРЕСА_2 )
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.