Номер провадження 2/754/1158/21
Справа №754/11622/20
Іменем України
11 серпня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Панченко О.М.
при секретарі Богослов Ю.В.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Усікової Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності. Позивачка мотивує вимоги позову тим, що 06.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та нею було укладено кредитний договір № 2627/0608/45-018 від 06.06.2008. Згідно п.1.1 кредитного договору, кредитні кошти надавались до 06.06.2038 року. Кошти було надано в іноземній валюті (доларах США) для придбання квартири загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та позивачкою, 06.06.2008 року було укладено договір іпотеки № 2627/0608/48-018-Z-1. В 2015 році відповідач АТ «Альфа-Банк» звертався до Деснянського районного суду м. Києва із позовом (справа №754/15825/15-ц) до ОСОБА_1 про стягнення боргу по кредитному договору № 2627/0608/45-018 від 06.06.2008 року. Свої позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» ґрунтував на тому що до АТ «Альфа-Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2627/0608/45-018 від 06.06.2008 року після того, як 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та АТ « Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в свою чергу 15.06.2012 року між АТ «Дельта банк» та АТ «Альфа-Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17.04.2017 року №754/15825/15-ц в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив зокрема з того, що АТ «Альфа-Банк» не було надано суду жодних належних доказів на підтвердження переходу до АТ «Альфа-Банк» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2627/0608/45-018 від 06.06.2008 року. Зазначене Рішення суду набрало законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У вересні 2020 року, після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка дізналась про те, що 19.08.2020 року право власності на її квартиру було зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. за АТ «Альфа-Банк» на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». Зміст абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов'язанням. Це пов'язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов'язанням з метою його забезпечення. Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв'язком із забезпеченням основного зобов'язання. Посилаючись на недоведеність права вимоги до позивачки за основним кредитним зобов'язанням з боку АТ «Альфа-Банк» і відмову суду в задоволенні саме позовних вимог АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором №2627/0608/45-018 від 06.06.2008 року позивачка наполягає на незаконності реєстрації права власності на її квартиру за АТ «Альфа-Банк». Зазначена квартира має загальну площу 28,2 кв. м., є єдиним місцем постійного проживання позивачки та її дитини, жодного іншого нерухомого майна у її власності немає, кредит на купівлю квартири є споживчим і взятий нею у валюті тобто у відповідності до норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому не може бути примусово відчужена без згоди власника протягом дії мораторію визначеного в законі. Таким чином, перехід права власності на належну позивачці квартиру відбувся незаконно, що призвело до порушення її прав, які підлягають захисту у судовому порядку з огляду на те, що реєстрація права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк» була здійснена без достатніх правових підстав і всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та п. 61 Постанови КМУ від 25.12.2015 року № 1127, тобто під час мораторію і без письмової згоди позивачки (на якій справжність підпису мала бути обов'язково посвідчена нотаріально).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.09.2020 року прийнято цивільну справу до провадження суду, призначено її підготовчий розгляд.
Ухвалою суду від 16.09.2020 року заяву позивачки про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
10.11.2020 року до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву від представника відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк».
Протокольною ухвалою суду від 10.12.2020 року закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 17.02.2021 року витребувано докази у справі від Акціонерного товариства «Альфа-Банк».
Ухвалою суду від 13.05.2021 року витребувано докази у справі від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А.
Позивачка в судовому засіданні в повному обсязі підтримала позовні вимоги, просила суд про їх задоволення.
Представник відповідача АТ «Альфа Банк» в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, що викладені у письмовому відзиві.
Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М.А. в судові засідання не з'являвся, був повідомлений належним чином про день та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Вислухавши вступне слово позивачки, представника відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що 06.06.2008 року між АТ «Сведбанк» та позивачкою у справі було укладено кредитний договір № 2627/0608/45-018 від 06.06.2008 р.
Згідно п.1.1 кредитного договору, кредитні кошти надавались до 06.06.2038 року для придбання квартири загальною площею 28,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
В забезпечення виконання кредитного договору між АТ «Сведбанк» та позивачкою, 06.06.2008 року було укладено іпотечний договір № 2627/0608/48-018-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скляром О.Л., за реєстровим №1723, предметом якого є зазначена квартира на купівлю якої і було отримано споживчий кредит.
Відповідно до п.1.1 Іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю АТ «Сведбанк» у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту від 06.06.2008 року нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).
Право власності на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 06.06.2008 року.
Відповідно до реєстрації місця постійного проживання однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 використовується як місце постійного проживання позивачки ОСОБА_1 .
У вересні 2020 року позивачкою було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна згідно з якою, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) є не позивачка, а відповідач у справі АТ «Альфа Банк».
Відповідно до вищевказаної довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.08.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича.
Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов'язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивачки, та виникли у зв'язку із запереченням позивачкою такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
В судовому засіданні судом було установлено, що Акціонерне товариство «Альфа-Банк» зверталось до Деснянського суду (справа №754/15825/15ц) до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.04.2017 року в задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк" відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що згідно наявних в матеріалах справи документів, АТ «Альфа-Банк» не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту отримання від ПАТ «Дельта Банк» документів, що засвідчують права кредитора за кредитним договором, не було підтверджено факт отримання кредитної справи ОСОБА_1 , зокрема не підтверджено наявність у АТ «Альфа-Банк» касового документу про видачу відповідачу готівкових коштів у розмірі 90000,00 доларів США, що підтверджується листами АТ «Альфа-Банк» від 11.07.2014 року та 04.08.2014 року. Також суд зазначав про те, що АТ «Альфа-Банк» не надано суду належних доказів на підтвердження того, що АТ «Альфа-Банк» здійснив оплату ціни продажу (у частині саме кредитних зобов'язань до ОСОБА_1 ), відповідно до договору, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та АТ «Альфа-Банк» від 15.06.2012 року, а також того, що АТ «Альфа-Банк" набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон Про іпотеку прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 28,2 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачкою, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк») як забезпечення виконання позивачкою умов кредитного договору від 06 червня 2008 року № 2627/0608/45-018, укладеного в іноземній валюті.
Також, у відповідності до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою КМУ від 25.12.2015р. за № 1127 для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, протягом дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» також подається: заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат".
Судом встановлено, що зазначена заява позивачкою не складалась. Відповідачі доказів складання відповідної заяви суду не надали.
Таким чином, у відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк».
За приписами частини першої статті 35 Закону Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Як підтверджується письмовими матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог позову, відповідач АТ «Альфа-Банк» зазначав у відзиві, що позивачці направлялося повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням. При цьому Відповідачем суду не надано докази отримання Позивачкою особисто письмової вимоги від АТ «Альфа-Банк». Натомість у відзиві АТ «Альфа-Банк» зазначає, що банком було вжито всіх заходів, спрямованих на повідомлення позивачки про звернення стягнення на предмет іпотеки, а повернення повідомлення без вручення у зв'язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення свідчить про відсутність у позивачки бажання отримувати кореспонденцію від банку, а не про неналежне виконання банком обов'язку повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення. Вказані доводи суд вважає неспроможними, оскільки доказів про те, що банком вживались будь-які інші дії, спрямовані на повідомлення позивачки про намір звернути стягнення на предмет іпотечного майна, матеріали справи не містять.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А., індексний номер 53742666 від 19.08.2020 року про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа - Банк», то судом встановлено наступне.
Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивачки у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
Таким чином, на підставі встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме про визнання протиправним та скасування саме запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк», а не рішення приватного нотаріуса.
У зв'язку із визнанням протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк», підлягає поновленню право власності позивачки на спірну квартиру. Відповідно підлягає відновленню в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 2 ст. 58 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими стороною позивача, законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі, договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодацем та іпотекодержателем не укладався. Крім того, право власності на спірну квартиру було набуто в порядку звернення стягнення на нерухоме майно після набрання законної сили рішенням суду у іншій цивільній справі про відмову у задоволенні вимог банку щодо задоволення основного зобов'язання та в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Також представником відповідача не надано суду доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, не надано заяви позивачки про згоду на реєстрацію права власності за банком, а відтак приватним нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності та положення п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою, відповідного до якого для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, протягом дії Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» також подається: заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка надала суду належні, достовірні, допустимі, достатні докази на підтвердження вимог, викладених в позовній заяві. Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу по суті, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, оскільки факт протиправності прийнятого стороною відповідача рішення знайшов своє підтвердження у судовому засіданні та не був спростований доказами сторони відповідача.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,17-19,76,82, 258,265,268,352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності - задовольнити частково.
Визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича щодо проведення 19.08.2020 року державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» - незаконними.
Скасувати реєстрацію речового права, а саме: права власності на квартиру загальною площею 28,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на підставі Іпотечного договору № 2627/0608/48-018-Z-1 від 06.06.2008 року, вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним Максимом Анатолійовичем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 53742666 від 19 серпня 2020, номер запису про право власності: 37885269.
Поновити відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру загальною площею 28,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» / 03150 м. Київ вул. Велика Васильківська 100, ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346 / на користь ОСОБА_1 420.00 грн. судового збору.
Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича / 01031 м. Київ вул. Бастіонна, 13 прим. 78 / на користь ОСОБА_1 420.00 гр. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду виготовлено 13.08.2021 року.
Суддя: О.М. Панченко