Номер провадження 2/754/4997/21
Справа №754/8756/21
Іменем України
05 серпня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Мельничук М.К.
за участі позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
04 червня 2021 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Галась І.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів прийняла до розгляду справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Свою позовну заяву позивач обґрунтував наступним.
07 вересня 2012 року було зареєстровано шлюб між Позивачем та Відповідачем. Від подружнього життя з Відповідачем народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Позивачка зазначила, що сімейні стосунки з Відповідачем не склалися, неможливо знайти порозуміння, оскільки протягом тривалого часу між сторонами виникали постійні суперечки, що негативно впливали на нормальний психологічний стан сім'ї. Основна причина розпаду сім'ї - це різниця характерів та спільних інтересів, різні підходи до виховання дитини, втрата один до одного почуття любові, довіри, взаємної поваги у результаті чого між нами склалися неприязні відносини. Незважаючи на те, що син сторін залишається зареєстрованим за місцем проживання Відповідача, насправді Позивачка з сином мешкають окремо від Відповідача, який останнім часом на утримання дитини матеріальну допомогу майже не надає і Позивачці самій доводиться забезпечувати всі потреби сина, хоча це досить складно і в цьому останній завжди допомагають батьки.За наявною інформацією відповідач працює та має постійний достатній заробіток.
З урахуванням вищевикладеного Позивачка просить суд: стягнути з Відповідача на користь Позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Відповідач 24 червня 2021 року подав до суду Відзив на Позовну заяву в порядку ст.178 ЦПК України, в якому зазначив, що викладені обставини в позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки дитина має належний рівень життя, з боку Відповідача відмови про надання допомоги не було, і це підтверджується доказами. Відповідач наголосив, що за рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 січня 2015 року з нього стягуються аліменти в розмірі 1\4 частини щомісяця на утримання сина - ОСОБА_3 про що Позивачці відомо, але в позовній заяві даний факт вона не вказала.Відповідач працює в Комунальному підприємстві виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з окладом в 22 196 гривень, сума якого щомісяця залежить від кількості робочих днів, в середньому заробітна плата становить від 16.000 до 22.000 гривень.
Відповідач проситьсуд позов Позивачки задовольнити частково та визначити аліменти на утримання дитини в розмірі не більше 1/6частини частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, оскільки має на утриманні іншу дитину.
Суд, вивчивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, суд прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що 07 вересня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено актовий запис за № 1031. Після укладення шлюбу Позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».
Від шлюбу між Позивачем та Відповідачем народилися дитина - син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві актовий запис № 1495 від 27 травня 2014 року. Батьками є: батько - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_1 .
Відповідно до Постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти в розмірі 1\4 частини щомісяця на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Довідки від 04.03.2020 року № 2 виданою КВПУ ШПМ про те, що ОСОБА_1 з січня 2020 по грудень 2020 рік нараховано заробітної плати, в тому числі у натуральній формі в розмірі 179 721,91 гривень.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК, не встановлено.
Можливість стягнення аліментів за рішенням суду залежить не лише від факту добровільної участі одного з батьків в утриманні дітей, а й від згоди іншого з батьків із розміром та способом такого утримання.
Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СКУ при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006р. передбачено, що суд при визначені розміру аліментів, повинен врахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що законодавчо визначеним мінімальним рекомендованим розміром аліментів на одну дитину є розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Разом з тим, обставин, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти на утримання дитини Відповідачем не доведено. Відповідач перебуває в працездатному віці, має на утриманні іншу неповнолітню дитину,але в той же час являючись батьком іншої неповнолітньої дитини також зобов'язаний утримувати її до повноліття.
Відповідач повинен у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати її добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Враховуючи наведене, виходячи з того, що дитина сторін проживає разом із Позивачкою, у зв'язку з чим обов'язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат, враховуючи вік дитини, стан її здоров'я, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не меньше 50 % прожиткового мінімуму на дитину.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дитини, не порушить прав сторін.
Як Відповідач, так і Позивач, в рівних частках повинні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, що разом із присудженим розміром аліментів забезпечить належне утримання дітей.
Розподіл судових витрат регулюється ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81,141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.155,180,195 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 червня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2021 року.
Суддя: І.А. Галась