Номер провадження 2/754/798/21
Справа №754/7432/20
Іменем України
03 серпня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Скрипки О.І.
при секретарі - Моторенко К.О.
за участю
представника позивача ОСОБА_8,
представника відповідача Манчуленко Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про поновлення на роботі і оплату за вимушений прогул, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про поновлення на роботі і оплату за вимушений прогул.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 01.12.1997 року вона працювала в АТ «Державно експортно-імпортний банк» (далі по тексту - АТ «Укрексімбанк») на різних посадах, з 01.04.2019 року наказом № 101-к від 29.03.2019 року займала посаду головного економіста аналітичного відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк». Таким чином, вона пропрацювала більше 20 років у банку, неодноразово була відзначена за сумлінну працю керівництвом банку, про що свідчать записи у її трудовій книжці. Проте, 05.05.2020 року наказом № 211-к від 05.05.2020 року її було звільнено з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. З тексту наказу вбачається, що банком було проведено службове розслідування на виконання розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, за результатами якого було складено акт, яким ніби-то встановлено її вину в діях, які призвели до видачі з каси відділення коштів клієнтів особам, які не були власниками рахунків і такі її винні дії призвели до втрати довір'я до неї з боку власника або уповноваженого ним органу.
Позивач вважає вказаний наказ незаконним, вказуючи на те, що відповідно до наказу до кола її обов'язків віднесено обслуговування індивідуальних клієнтів відділення з питань надання послуг по платіжних картках. З цього вбачається, що вона не відноситься до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові цінності. Тобто, за своїми посадовими обов'язками вона не приймає, не зберігає, не транспортує грошові цінності, а основне - не отримує грошові кошти під звіт. Основними функціями головного економіста-аналітика є консультування та обслуговування індивідуальних клієнтів банку. Відтак, оскільки до її посадових обов'язків не входять функції безпосереднього обслуговування грошових цінностей, а тому відсутні підстави вважати, що вона є працівником, який безпосередньо зайнятий обслуговуванням грошових та товарних цінностей.
Крім того, позивач вказала на те, що внаслідок тривалого психологічного тиску з боку працівників банку у неї суттєво погіршився стан здоров'я, внаслідок чого з 04.05.2020 року по 09.05.2020 року вона перебувала на лікарняному. Проте , шляхом маніпуляцій 05.05.2020 року її викликали на роботу ніби-то для бесіди та вручено наказ про звільнення. Відтак, вона була звільнена під час тимчасової непрацездатності. Отже, під час її звільнення не було дотримано порядок її звільнення з роботи, що є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним та її поновлення на роботі.
Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить задовольнити її вимоги, скасувати наказ про її звільнення та поновити її на роботі, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 93 448,74 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1775,29 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 13 000,00 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 23.06.2020 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 14.07.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
13.08.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача Беседіна В.І. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, вказуючи на те, що звільнення позивача відбулось з дотримання норм чинного законодавства на підставі акту за результатами службового розслідування від 15.04.2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, пояснень ОСОБА_1 від 27.04.2020 року, згоди виборного органу Первинної профспілкової організації АТ «Укрексімбанк» (протокол № 11-20 від 04.05.2020 року).
Представник відповідача звертає увагу на те, що між сторонами 01.02.2000 року було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників банку, в п.1 якого зазначено, що позивач обіймає посаду, яка безпосередньо пов'язана із збереженням, обробкою, перерахуванням, перевезенням, прийманням, видачею валютних та інших цінностей. Дія договору поширюється на весь період роботи працівника з дорученими йому валютними та іншими цінностями банку. Крім того, відповідно до посадової інструкції головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м.Києві, затвердженої керуючим Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м.Києві 01.04.2019 року, на позивача було покладено ряд обов'язків, які полягали, зокрема, в здійсненні переказних операцій у національній валюті та в іноземних валютах, контролі за проведення розрахунків для здійснення переказних операцій, закритті карткових рахунків клієнтів, а тому є цілком правомірним висновок про те, що позивач, обіймаючи зазначену посаду, відносилась до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, а тому вона є особою, яка входить до кола осіб, яких може бути звільнено на підставі норм, встановлених п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Представник відповідача вказав і на те, що позивачем допущено порушення вимог чинного законодавства України під час здійснення нею своїх посадових обов'язків. Так, позивачу, як відповідальному виконавцю було надано право підпису на первинних документах. Позивач, здійснюючи функції відповідального виконавця, без підпису якого відповідно до нормативних документів банку неможлива видача коштів з каси відділення, підписувала первинні видаткові документи на видачу коштів з каси відділення без згоди і присутності клієнтів та без обов'язкової процедури ідентифікації та уточнення інформації про клієнтів, що встановлено за результатами службового розслідування. Також, позивач при здійсненні операцій із закриття карткових рахунків та зняття залишків коштів з цих рахунків з порушенням вимог чинного законодавства України і нормативних документів банку та без згоди клієнтів на проведення таких операцій, виконувала такі операції. У своїх письмових поясненнях позивач визнала встановлені порушення. Таким чином, враховуючи більш ніж двадцятирічний досвід роботи позивача в банку на посадах, пов'язаних із обслуговуванням грошових цінностей, доскональне знання своїх посадових обов'язків, вимог чинного законодавства України, нормативних документів банку, про що свідчить професійне зростання позивача, відображене у трудовій книжці, позивач умисно вчинила дії, які дали підстави для втрати до неї довір'я. Крім того, Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації АТ «Укрексімбанк» у м.Києві за результатами розгляду звернення адміністрації банку стосовно розірвання трудового договору з позивачем надав згоду на звільнення позивача на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. Також, банк звернувся до Київської місцевої прокуратури № 1 з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, за якою 03.03.2020 року внесені дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 КК України.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача зауважив на те, що 04.05.2020 року та 05.05.2020 року протягом робочих днів позивач перебувала у приміщенні банку, про що свідчить система фіксування входу/виходу з приміщення банку ОСОБА_1 . Крім того, 04.05.2020 року позивач особисто була присутня на засіданні профспілкової організації, а 05.05.2020 року була ознайомлена з наказом про звільнення. Однак, ані 04.05.2020 року, ані 05.05.2020 року позивач не надавала банку лист непрацездатності. Крім того, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, представник відповідача вважає, що таке перебування не є підставою для поновлення на роботі.
Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
22.09.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача Малік Т.І. на позовну заяву (доповнення). В даному відзиві представник відповідача вказує на те, що на запит банку надійшов лист Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції фонду у м.Києві № 5255-6 від 03.09.2020 року, в якому зазначено, що лист непрацездатності АДШ № 319078, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м.Києва на ім'я ОСОБА_1 з 04.05.2020 року по 12.05.2020 року (9 днів) необґрунтовано на весь період. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що наявні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 13.11.2020 року витребувано у Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м.Києва копію журналу видачі листків непрацездатності за період з 04.05.2020 року по 12.05.2020 року щодо видачі листка непрацездатності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано від Управління виконавчої дирекції фонду у м.Києві Фонду соціального страхування України наступну інформацію: які встановлені порушення при видачі листка непрацездатності серії АДШ №319078, виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; ким вчинено порушення при видачі листка непрацездатності серії АДШ №319078 на ім'я ОСОБА_1 ; кому фактично виданий листок непрацездатності серії АДШ №319078 та на яких підставах; чи внесено до листка непрацездатності серії АДШ №319078 неправдиві відомості? Якщо так, то ким і які саме?
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.06.2021 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення, в тому числі і про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який було уточнено, в розмірі 440 341,79 грн. станом на 03.08.2021 року.
Представник відповідача Манчуленко Я.В. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 01.12.1997 року працювала в АТ «Укрексімбанк» на різних посадах, починаючи з 01.04.2019 року обіймала посаду головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м.Києві Операційного управління відповідно до наказу № 101-к від 29.03.2019 року.
Наказом № 211-к від 05.05.2020 року позивача звільнено з 05.05.2020 року з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України в зв'язку із втратою до неї довір'я.
Підставою для видання вказаного наказу є акт за результатами службового розслідування від 15.04.2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, пояснення ОСОБА_1 від 27.04.2020 року, згода виборного органу Первинної профспілкової організації АТ «Укрексімбанк» (протокол № 11-20 від 04.05.2020 року).
Позивач просить задовольнити її вимоги, вказуючи на те, що її звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки вона за своїми посадовими обов'язками не відноситься до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності, а тому вона не може бути звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Крім того, її звільнення відбулось в період її непрацездатності, що є неприпустимим та також дає підстави для її поновлення на роботі.
Представники відповідача у відзивах та під час судового розгляду проти вказаних тверджень заперечували, вказуючи на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Так, стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17 (провадження № 61-24468св18) та від 11 червня 2020 року у справі № 643/13899/17 (провадження № 14-48176св18).
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
З матеріалів справи вбачається, що позивач займала посаду головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м.Києві Операційного управління.
Також, 01.02.2000 року між позивачем та банком укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника Державного експортно-імпортного банку України, відповідно до якого позивач прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження довірених їй банком валютних та інших цінностей. Пунктом 5 договору передбачено, що дія цього договору поширюється на весь період роботи працівника з дорученими йому валютним та іншими цінностями банку.
Відповідно до посадової інструкції позивача, до її посадових обов'язків відноситься, зокрема, але не виключно: обслуговування індивідуальних клієнтів відділення з питань надання послуг по платіжних картках, відкриття/закриття поточних (в тому числі карткових) та депозитних рахунків індивідуальним клієнтами відділення, подальше супроводження відповідних договір та операцій клієнтів згідно з правилами міжнародних платіжних систем і внутрішнім нормативним документам банку (п.2.2); здійснення зберігання офіційних документів, інших документів, їх копій щодо ідентифікації клієнтів відділення, їх представників, а також усіх документів, що стосуються проведення заходів щодо верифікації клієнтів відділення чи їх поглибленої передвіки відповідно до внутрішніх нормативних документів банку з питань фінансового моніторингу (п.2.15); обслуговування касових операцій за зарплатними картковими рахунками фізичних осіб та надання додаткових послуг до карткових рахунків (п.2.27); закриття карткових рахунків клієнтів (п.2.28); проведення накладання та перевірки електронного цифрового підпису на банківських платіжних електронних документах (п.2.39); здійснення зберігання таємного ключа згідно з вимогами Національного банку України, банку та знищення таємного ключа відповідно до встановленого в банку порядку (а.2.41) та ін.
Підставою для звільнення позивача є акт за результатами службового розслідування від 15.04.2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, відповідно до якого позивачем порушено п.п.2.2, 2.5, 2.7, 2.8, 2.11, 2.14, 2.15, 2.19, 2.23, 2.27, 2.28, 4.1.1, 4.1.5, 4.1.8 посадової інструкції.
Згідно вказаного акту було встановлено і в подальшому відображено в наказі про звільнення, ОСОБА_1 , здійснюючи функції відповідального виконавця, без підпису якого відповідно до нормативних документів банку неможлива видача коштів з каси відділення, підписувала первинні видаткові документи на видачу коштів з каси відділення без згоди і без присутності клієнтів та без обов'язкової процедури ідентифікації та уточнення інформації про клієнтів. Винні дії позивача, що полягають у передачі нею, як відповідальним виконавцем, інформації щодо електронного особистого таємного ключа головному економісту-аналітику Операційного управління ОСОБА_7 призвели до видачі з каси відділення готівкових коштів клієнтів особі, яка не була власником рахунку і не мала повноважень на їх отримання, що дало підстави до втрати до позивача довір'я.
Позивач фактичні обставини, викладені у вказаних акті та наказі не оспорює, вказуючи лише на непоширення на неї положень п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Суд зазначає про те, що для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.
Отже, суд вважає, що видаючи наказ про звільнення позивача з роботи у зв'язку з вчиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір'я до неї, як до працівника, який безпосередньо обслуговує грошові цінності, відповідач діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а твердження позивача спростовано в сукупності умовами її посадової інструкції та вищевказаними нормами КЗпП.
Що ж стосується посилань позивача на те, що її звільнено в період тимчасової непрацездатності, що дає підстави для поновлення на роботі, то суд враховує наступне.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
15 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) прийняла постанову, у якій відступивши від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, сформувала правовий висновок про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.
З урахуванням наведеного, підстав для поновлення позивача на роботі в зв'язку зі звільненням в період тимчасової непрацездатності немає і в даному випадку суд може лише вирішувати питання щодо зміни дати звільнення.
Так, в обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що її звільнення 05.05.2020 року було вчинено в період її тимчасової непрацездатності - з 04.05.2020 року по 12.05.2020 року, на підтвердження чого надала копію лікарняного листа серії АШД № 310978.
Однак, вказаний лікарняний лист не може бути враховано судом і не дає підстав для зміни дати звільнення, оскільки відповідно до листа Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції фонду у м.Києві № 5255-6 від 03.09.2020 року, в якому зазначено, що лист непрацездатності АДШ № 319078, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м.Києва на ім'я ОСОБА_1 з 04.05.2020 року 12.05.2020 року (9 днів) необґрунтовано на весь період.
Крім того, на запит суду Фонд соціального страхування України Управління виконавчої дирекції фонду у м.Києві надав листа від 08.12.2020 року № 7184-11, відповідно до якого при перевірці на предмет обґрунтованості видачі вказаного лікарняного листа встановлено ряд порушень, що можуть свідчити про оформлення документів в різний час, а також про видачу листка непрацездатності за минулий час, що є порушенням п.п.1.3, 5.1.4, 5.1.5 «Положення про експертизу тимчасової непрацездатності» від 09.04.2008 року та п.1.7 «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують непрацездатність громадян», затвердженої наказом МОЗ України від 13.11.2001 року № 455.
Наявність вказаних порушень стороною позивача належним чином не спростовано. Надана копія амбулаторної картки позивача підстав для неприйняття до уваги вищевказаного листа також не дає.
Крім того, позивачем не спростовано твердження представника відповідача про те, що позивач не повідомила роботодавця про її перебування на лікарняному, оскільки доказів такого повідомлення стороною позивача також не надано.
Відтак, з урахуванням наявності порушень у оформленні листка непрацездатності, які викликають неспростовані сумніви, суд не може прийняти його до уваги, а тому не вбачає підстав для зміни дати звільнення позивача.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 23, 48, 51, 81, 175, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про поновлення на роботі і оплату за вимушений прогул - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10 серпня 2021 року.
Суддя: