Номер провадження 2-о/754/24/21
Справа №754/7057/20
Іменем України
29 липня 2021 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.,
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба у місті Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Свою заяву заявник мотивує тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Радуль, Ріпкінського району, Чернігівської області, що підтверджується витягом з держреєстру актів запису про народження. З 1963 року по 1971 рік навчался у Радульській середній школі, з 1971 року по 1975 року працював мотористом-лебідником на водному транспорті (ВДБУП) в м. Гомель (Білоруська PCP). З 1975 по 1981 відбував покарання в м. Орша Вітебської області (БРСР), після відбуття якого, з 1981 по 1986 р.р. проживав разом з батьками в будинку по АДРЕСА_1 . У 1986 році батьківський будинок за програмою генеральної забудови м. Києва було знесено і йому з родиною була надана квартира АДРЕСА_2 . За вироком народного суду Ватутінського району м. Києва від 12.05.1988 року його було засуджено до позбавлення волі строком на 3 роки з 04.02.1988 року, з яких до 13.07.1990 року він відбував покарання в місті Біла Церква Київської області та згідно постанови Білоцерківського народного суду Київської області від 03.07.1990 року його було етаповано до Кежемської УІТ УМВС РРФСР Красноярського краю. Після відбуття покарання він повернувся в Україну. З 23 червня по 23 грудня 1991 року він проживав у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 . В 1992 році батьки свою трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 обміняли на двокімнатну АДРЕСА_4 , в якій він проживав з ними до 1995 року. В цьому ж 1995 році заявник оселився у квартирі АДРЕСА_5 цього ж будинку, в якій до цього часу проживає в цивільному шлюбі з ОСОБА_3 . Повернути вилучений органами слідства радянський паспорт НОМЕР_1 , виданий ВВС Броварського райвиконкому Київської області 5 березня 1982 року, або отримати замість нього паспорт громадянина України заявнику не вдалось за можливе. В зв'язку з цим він звертався до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, однак постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 06.08.2019 року йому було відмовлено. Крім того, 10.10.2019 року та 27.02.2020 року він звертався з відповідними заявами до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, на що отримав негативні відповіді.
Як зазначає заявник, факт його постійного проживання на території України, зокрема в будинку АДРЕСА_2 з червня 1991 року підтверджується актами ЖЕД-310 комісійного обстеження квартири № 136 від 29 липня 2016 року та від 18 серпня 2017 року. Рішення суду про встановлення факту його постійного проживання на території України заявнику потрібне для отримання паспорту громадянина України в Деснянському районному відділі ГУ ДМС України в місті Києві. У зв'язку з викладеним вище заявник просить суд встановити юридичний факт його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 16.06.2020 року заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 13.07.2020 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження та призначено судовий розгляд.
18.08.2020 року до суду надійшли письмові пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_4 , в яких він заперечує проти вимог заявника, вказуючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 року, а також заявником не дотримано позасудового порядку встановлення набуття громадянства. Крім того, звернення заявника до суду є передчасним, оскільки для того, щоб встановити факт постійного проживання в певний час необхідно встановити особу, якій необхідно встановлювати даний факт, оскільки заявник є невстановленою особою. З урахуванням наведеного представник заінтересованої особи просив залишити заяву без розгляду.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 29.07.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника заінтересованої особи про залишення заяви без розгляду.
В судовому засіданні заявник та його представник ОСОБА_2 заяву підтримали та просили про її задоволення.
Представник заінтересованої особи, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника заінтересованої особи.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Радуль, Ріпкінського району, Чернігівської області, що підтверджується витягом з держреєстру актів запису про народження.
Відповідно до вироку народного суду Ватутінського району м. Києва від 12.05.1988 року заявник відбував покарання в місті Біла Церква Київської області (строк відбуття покарання 3 роки, початок строку 04.02.1988 року).
Згідно постанови Білоцерківського народного суду Київської області від 03.07.1990 року заявник вибув в розпорядження Кежемської УІТ УМВС РРФСР Красноярського краю.
Як стверджує заявник, після відбуття покарання він 23.06.1991 року повернувся в Україну та з 23.06.1991 року по 23.12.1991року проживав у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 , а з 1992 року - у квартирі АДРЕСА_4 у вказаному будинку. З 1995 року він проживає в квартирі АДРЕСА_5 з ОСОБА_3 .
Суд вважає, що ці твердження заявника підтверджуються наявними доказами у справі.
Так, відповідно до акту від 29.07.2016 року, який складений комісією ЖЕД-310 зазначено, що ОСОБА_1 проживає без місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до акту від 11.08.2017 року, який складений комісією ЖЕД-310, встановлено, що ОСОБА_1 проживав у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 за період з 23.06.1991 року по 23.12.1991 року.
Вищевказані обставини підтвердила допитана в якості свідка ОСОБА_3 .
Також, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 06.08.2019 року заявнику відмовлено у встановленні факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання на території України з 24 серпня 1991 року по теперішній час.
Так, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України».
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Отже, на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюється набуття громадянства України.
Оскільки заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суд приходить до висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищенаведених обставин, наданих заявником доказів, які в сукупності з показами свідка слід прийняти до уваги, суд вважає доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, що є підставою для задоволення заяви.
Що ж стосується посилань представника заінтересованої особи у письмових поясненнях на недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору (звернення з відповідною заявою до органів ДМС України), то вони також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заявник неодноразово звертався до органів ДМС, однак йому було відмовлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного враховуючи, що даний факт має для заявника юридичне значенню, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 10, 81, 258, 265, 273, 293, 315 ЦПК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, ст. ст. 1, 3, 9 Закону України «Про громадянство України», суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба у місті Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Радуль Ріпкінського району Чернігівської області, на території України станом на 24.08.1991 року.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: