12 серпня 2021 року справа №360/26/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Щербини П.О., Савчука О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука Олександра Івановича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року (повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) та на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року (повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/26/21 (суддя в І інстанції Свергун І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Луганського апеляційного суду, в якому просила:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а від 11.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи, поновити її на посаді;
2) зобов'язати Луганський апеляційний суд вчинити певні дії, а саме:
- після поновлення на посаді ОСОБА_1 оформити належним чином та спрямувати до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях усі необхідні матеріали, передбачені чинним законодавством, для оформлення допуску до державної таємниці ОСОБА_1 у строк, передбачений законодавством;
- після отримання повідомлення з органу СБУ про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці наказом голови Луганського апеляційного суду (або заступника, на якого покладені обов'язки забезпечення режиму секретності) надати доступ ОСОБА_1 до державної таємниці Луганського апеляційного суду та допустити до виконання своїх службових обов'язків;
3) стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
4) стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 компенсацію на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням відповідача, у розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.01.2019 наказом № 2-ос1/а т.в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду позивачку було призначено на посаду начальника відділу режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 09.01.2019 в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області та збережено шостий ранг державного службовця. Стаж державної служби складає понад 20 років.
25.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 95-к/тр/а позивачку вдруге незаконно звільнено з посади, у зв'язку з чим вона звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 у справі № 360/2775/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ від 25.06.2020 року № 95-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду.
09.12.2020 позивач звернулась до Луганського апеляційного суду з заявою про поновлення її на посаді та допущення до виконання своїх посадових обов'язків начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду.
10.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 246-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26.06.2020.
10.12.2020 листом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 5/2533/2020, керуючись п. 87 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 (далі - Порядок № 939), позивачу було запропоновано іншу, ніж вона займала посаду, а саме: провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ.
11.12.2020 позивач письмово повідомила керівника апарату Луганського апеляційного суду про те, що законних підстав для пропонування та переведення її на іншу посаду, як того вимагає п. 87 Порядку № 939, не існує, тому від запропонованої пропозиції вона відмовилась.
11.12.2020 листом в.о. голови Луганського апеляційного суду № 2/2541/2020 позивачку повідомлено, що розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 10.03.2020 їй, як начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, скасовано допуск до державної таємниці у зв'язку з припиненням діяльності, пов'язаною з державною таємницею.
11.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а позивачку звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи, на підставі ст. 26 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 № 3855-ХІІ (далі - Закон № 3855-ХІІ) п. 87 Порядку № 939, п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Позивач не погодилась ані зі встановленими фактами, ані з мотивами та підставами її звільнення, та вважає, що наказ № 248-к/тр/а від 11.12.2020 про її звільнення є незаконним та таким, що порушує її права та свободи, а отже підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року № 248-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року.
Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 64 897,26 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з такими судовим рішенням, керівник апарату Луганського апеляційного суду ОСОБА_2 , який видав оспорюваний наказ про звільнення позивача, як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 10.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 246-к/тр/а ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26.06.2020.
Листом СБУ № 78/3/26/2634дск від 17.03.2020 повідомлено Луганський апеляційний суд про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 , начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 10.03.2020 у зв'язку із припиненням діяльності, у зв'язку з якою надано допуск до державної таємниці.
11.12.2020 позивача повідомлено під підпис, що розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях від 10.03.2020 ОСОБА_1 , як начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, скасовано допуск до державної таємниці у зв'язку із припиненням діяльності, у зв'язку з якою надано допуск до державної таємниці.
Листом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 10.12.2020 за № 5/2533/2020 на підставі п. 87 Порядку № 939, позивачу ОСОБА_1 було запропоновано іншу посаду в апараті суду, а саме переведення на посаду провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ, яка відноситься до категорії В, під категорії В2. Ознайомлено з умовами оплати праці та вимогами.
11.12.2020 позивачем письмово повідомлено керівника апарату Луганського апеляційного суду про те, що законних підстав для пропонування та переведення її на іншу посаду, як того вимагає п. 87 Порядку № 939, не існує, тому від запропонованої пропозиції позивач відмовилась.
Оскарженим наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а від 11.12.2020 позивача ОСОБА_1 звільнено. Такий наказ мотивований тим, що ОСОБА_1 10.12.2020 поновили на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. Розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях від 10.03.2020 № 62д/ДСК начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці. Від запропонованої посади, яка не пов'язана з державною таємницею, провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ ОСОБА_1 відмовилась.
За наведених підстав, апелянт вказує, що позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці, а Луганським апеляційним судом винесено наказ про звільнення позивача в рамках правового поля та норм діючого законодавства про працю.
Щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди. А сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
За таких обставин апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову.
Також слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 09 квітня 2021 року виправлено описку, допущену в скороченому рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 360/26/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2020 № 248-к/тр/а, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
А саме ухвалено вважати правильним четвертий абзац резолютивної частини скороченого рішення суду в такій редакції: «Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 64 897,26 грн (шістдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто сім грн. 26 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів».
Не погодившись з наведеною ухвалою, керівник апарату Луганського апеляційного суду Савчук О.І. також висловив незгоду з таким рішенням в апеляційній скарзі та просив її скасувати.
В обґрунтування скарги на ухвалу місцевого суду зазначено, що судом не наведено мотивів, у чому саме полягала помилка, що її допустив суд, натомість останній шляхом виправлення описки, фактично змінив свої висновки щодо суми, стягнутої в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є неприпустимим.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні керівник апарату Луганського апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, в чому був підтриманий представником відповідача та проти чого заперечувала позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, з 08.08.1998 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, з 05.11.2015 по 07.04.2016 - в Національній поліції, з 08.04.2016 позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу діловодства та обліку звернень громадян Апеляційного суду Луганської області, та прийнято присягу державного службовця, 24.10.2016 - переведена на посаду головного спеціаліста з режимно-секретної роботи, 02.10.2017 - переведена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи, 08.01.2019 - відповідно до статті 41 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та пункту 5 статті 36 КЗпП України звільнена за власним бажанням із займаної посади за переведенням для подальшої роботи в Луганському апеляційному суді; 09.01.2019 - призначена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області; 04.09.2019 - звільнена з займаної посади за перевищення службових повноважень відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; 01.06.2020 - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 04.09.2020; 25.06.2020 - звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці, що підтверджується матеріалами особової справи державного службовця № 77 ОСОБА_1 (а.с.67-140).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ № 96-ос/а від 04.09.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04 вересня 2019 року. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2019 по 29.05.2020 в сумі 161 366,16 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.114).
29.05.2020 позивач звернулась до Луганського апеляційного суду з заявою про поновлення на посаді та допущення до виконання своїх посадових обов'язків начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019 (а.с.113).
01.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 69-к/т позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019 (а.с.112).
25.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 95-к/тр/а позивача звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи, 25 червня 2020 року за п.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці (а.с.121).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 по справі № 360/2775/20 позов ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 25 червня 2020 року №95-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26 червня 2020 року.
Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 червня 2020 року по 09 грудня 2020 року у загальному розмірі 101 730,84 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, а також моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено (а.с.14-22).
Згідно з наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 10.12.2020 № 246-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 26.06.2020 (а.с.135).
10.12.2020 позивача ознайомлено з Правилами поведінки працівника суду та попереджено про спеціальні обмеження, встановлені Законами № 889-VIII та «Про запобігання корупції», щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби (а.с.138-140).
10.12.2020 позивачу запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ, яка відповідно до Закону № 889-VIII відноситься до категорії В, підкатегорії В2 (а.с.143).
11.12.2020 позивач повідомила відповідача, що законних підстав для пропонування та переведення її на іншу посаду не існує, тому від запропонованої посади вона відмовляється (а.с.42).
Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а від 11.12.2020 позивача ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи 11.12.2020 на підставі ст. 26 Закону № 3855-ХІІ, п. 87 Порядку № 939, п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с.141).
Вищезазначений наказ мотивований тим, що ОСОБА_1 10.12.2020 поновили на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. Розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях від 10.03.2020 № 62д/ДСК начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці. Від запропонованої посади, яка не пов'язана з державною таємницею, провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ ОСОБА_1 відмовилась.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише керівником апарату Луганського апеляційного суду, який видав оспорюваний наказ про звільнення позивача. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини, є Закон № 3855-ХІІ та Порядок № 939.
Відповідно до статті 2 Закону № 3855-ХІІ відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», цим Законом, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно-правовими актами.
Дія Закону № 3855-ХІІ поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи (частина 1 статті 3).
Стаття 18 Закону № 3855-ХІІ передбачає, що з метою охорони державної таємниці впроваджуються в тому числі особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею; режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею; спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці; технічний та криптографічний захисти секретної інформації.
Частиною 6 статті 5 Закону № 3855-ХІІ передбачено, що забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Частина 1 статті 21 Закону № 3855-ХІІ передбачає, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.
Відповідно до статті 22 Закону № 3855-ХІІ допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог частин 1 та 5 статті 37 Закону № 3855-ХІІ керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці. Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Відповідно до пункту 49 Порядку № 939 громадянин, якого призначено на посаду, включену до зазначеної номенклатури, у місячний строк з дня видання наказу про його призначення подає РСО підприємства, установи, організації документи, передбачені п. 54 цього Порядку.
РСО підприємства, установи, організації протягом 40 днів з дня призначення громадянина на посаду, яку включено до номенклатури посад подає до органу СБУ документи, передбачені пунктом 56 цього Порядку, для розгляду питання про надання громадянинові допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв'язку з таким допуском.
Згідно з пунктом 55 Порядку № 939 з громадянином, якому необхідно оформити допуск до державної таємниці, проводиться співбесіда з метою попереднього з'ясування відсутності чи наявності обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про державну таємницю».
Відповідно до пункту 56 Порядку № 939 для розгляду питання про надання громадянину допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв'язку з таким допуском РСО підприємства, установи, організації подає до органу СБУ підписаний керівником підприємства, установи, організації вмотивований запит, в якому зазначається необхідність надання громадянину допуску до державної таємниці та викладається інформація, отримана під час співбесіди з громадянином, що може мати значення для прийняття рішення про надання йому допуску до державної таємниці.
Пункт 58 Порядку № 939 передбачає, що за результатами перевірки орган СБУ, який проводив перевірку, приймає рішення щодо надання чи відмови у наданні громадянину допуску до державної таємниці.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 939 якщо за результатами перевірки органом СБУ прийнято рішення щодо відмови в наданні громадянину допуску до державної таємниці, до підприємства, установи, організації, що звернулися з приводу надання громадянину допуску до державної таємниці, надсилається письмове повідомлення із зазначенням причин і підстав для відмови в наданні такого допуску та посиланням на відповідні положення статті 23 Закону України «Про державну таємницю».
Пунктом 61 Порядку № 939 визначено: після отримання письмового повідомлення органу СБУ про відмову в наданні громадянину допуску до державної таємниці керівник підприємства, установи, організації відмовляє такому громадину у доступі до секретної інформації.
Відповідно до пункту 63 Порядку № 939 право надання керівником підприємства, установи, організації доступу громадянину до державної таємниці настає з моменту отримання таким підприємством, установою, організацією від органу СБУ повідомлення про надання допуску до державної таємниці та облікової картки.
Громадянина, якому відмовлено у наданні допуску до державної таємниці або скасовано такий допуск, якщо виконання ним трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено (пункт 87 Порядку № 939).
З матеріалів справи судами встановлено, що на виконання рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. від 10.12.2020 № 246-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26.06.2020.
11.12.2020 позивач звернулась до керівника апарату Луганського апеляційного суду з повідомленням, в якому, зокрема, зазначила про необхідність керівництву Луганського апеляційного суду виконати усі дії, передбачені чинним законодавством у сфері охорони державної таємниці, для належного оформлення їй допуску та доступу до державної таємниці та фактичного допущення її до виконання своїх службових обов'язків згідно її посадової інструкції (а.с.142).
У повідомленні в.о. голови Луганського апеляційного суду № 5/2541/2020 від 11.12.2020 зазначено, що розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях від 10.03.2020 позивачу, як начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, скасовано допуск до державної таємниці у зв'язку з припиненням громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому надано допуск до державної таємниці (а.с.29).
Проте, слід наголосити, що після скасування допуску до державної таємниці 10.03.2020 та звільнення позивача, останню було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, а суд у своєму рішенні зазначив про протиправність звільнення позивача.
Частиною 1 статті 23 Закону № 3855-ХІІ встановлено, що допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.
У відповідності до вимог статті 24 Закону № 3855-ХІІ перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється виключно органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
У ході перевірки органами Служби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п'яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску.
Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск.
Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.
Отже, виходячи з приписів наведеної норми, державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск, з'ясовується лише наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону № 3855-ХІІ
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано та не наведено будь-яких доказів, які б підтверджували наявність чи відсутність у позивачки обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону № 3855-ХІІ.
Окрім того, у відповідності до вимог статті 24 Закону № 3855-ХІІ рішення про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці приймають органи Служби безпеки України.
Аналізуючи у сукупності зазначені вище матеріали справи та нормативно-правові акти, судами встановлено, що позивач відповідно до вимог пункту 49 Порядку № 939 письмово звернулася в місячний строк з дня видання наказу про її поновлення на посаді до голови Луганського апеляційного суду. Однак, відповідач у порушення вимог вказаного пункту Порядку протягом 40 днів з дня призначення позивача на посаду, яку включено до номенклатури посад, не здійснив дій щодо подання до органу СБУ документів, передбачених пунктом 56 цього Порядку, для розгляду питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та проведення відносно неї перевірки у зв'язку з таким допуском, на підставі якого орган СБУ приймає рішення щодо надання чи відмови у наданні позивачці допуску до державної таємниці.
Згідно з листом 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 19.02.2021 № 78/3/26-2161 протягом грудня 2020 року матеріали та вмотивований запит Луганського апеляційного суду щодо перевірки та надання допуску до державної таємниці відносно ОСОБА_1 на адресу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не надходили (а.с.180).
Відтак, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено процедуру та порядок розгляду питання про надання допуску та доступу до державної таємниці стосовно позивачки відповідно до вимог Закону № 3855-ХІІ та Порядку № 939.
Також слід звернути увагу на таке.
Згідно зі статтею 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:
1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Порядок проведення навчання, перевірки знань, інструктажів з питань охорони праці, проведення стажування, дублювання та допуску до роботи працівників підприємств регламентується Типовим положенням про проведення навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 №15, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за №231/10511 (далі - Положення).
Положенням, зокрема, передбачено, що працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання до медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії (пункт 3.1).
Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці (пункт 3.16).
Відповідно до листа Луганського апеляційного суду від 26.02.2021 № 5/377/2021 протягом 2020 року рішеннями Луганського окружного адміністративного суду позивача було неодноразово поновлено на попередній посаді, тобто фактичне прийняття на роботу (як нового робітника) не відбувалось, а тому проведення повторних ввідних інструктажів та ознайомлення з правилами є недоцільним (а.с.181-182).
З огляду на встановлені судами обставини колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що неподання відповідачем після поновлення позивача на посаді до органу СБУ необхідних документів для розгляду питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та проведення відносно неї перевірки у зв'язку з таким допуском, нездійснення дій щодо проведення з позивачкою передбачених чинним законодавством інструктажів свідчать про небажання відповідача поновлювати ОСОБА_1 на посаді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11), звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Луганський окружний адміністративний суд в контексті спірних правовідносин відповідно до статті 235 КЗпП України у справі № 360/2775/20 застосував ефективний спосіб захисту порушеного права позивача - визнав протиправним та скасував наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновив позивачку на посаді, з якої її було звільнено.
Разом з тим, виконання зазначеного вище рішення суду шляхом винесення відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді з одночасним звільненням її з посади носить суто декларативний характер, нівелює саму суть судового рішення, яке мало на меті захистити порушене право позивачки на працю відповідно до статті 43 Конституції України, а також зумовлює подальше звернення позивачки до суду за захистом порушених прав.
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Луганського апеляційного суду від 11.12.2020 № 248-к/тр/а та поновлення позивача на посаді є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.
З вище зазначеного можна дійти висновку, що день звільнення працівника вважається його останнім робочим днем.
Отже, оскільки з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи позивачку звільнено 11.12.2020 згідно з наказом від 11.12.2020 № 248-к/тр/а, який є останнім робочим днем, поновити ОСОБА_1 на начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду необхідно з наступного дня після звільнення - 12.12.2020.
Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд виходить з такого.
Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15).
Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно з довідкою Луганського апеляційного суду від 23.02.2021 № 37 заробітна плата позивачки склала: у червні 2019 року - 16 557,80 грн (фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 18), у липні 2019 року - 40 387,78 грн, у тому числі оплата основної щорічної відпустки - 20 051,02 грн, матеріальна допомога - 16 723,69 грн (фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 5). Середньоденна заробітна плата складає 876,99 грн (а.с. 184).
Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 12.12.2020 по день ухвалення судового рішення - 31.03.2021.
У періоді вимушеного прогулу з 12.12.2020 по 31.03.2021 було 75 робочих днів (у грудні 2020 року - 14 робочих днів, у січні 2021 року - 19 робочих днів, у лютому 2021 року - 20 робочих днів, у березні 2021 року - 22 робочих дні).
Кількість робочих днів обраховано з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р «Про перенесення робочих днів у 2021 році».
Отже, середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу за період з 12.12.2020 по 31.03.2021 складає 64 897,26 грн (74 робочих дні х 876,99 грн (середньоденна заробітна плата)).
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що Луганський апеляційний суд як податковий агент відповідно до норм Податкового Кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2020 по 31.03.2021 в сумі 64 897,26 грн, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню. Сума середнього заробітку за один місяць складає 16 662,81 грн (19 робочих днів у січні 2021 року х 876,99 грн).
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 200 000 грн.
Як вже було зазначено вище, оскарженим рішенням місцевого суду стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн. Таке судове рішення місцевого суду позивачем не оскаржено.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Так, стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
При вирішенні питання про наявність підстав відшкодування моральної шкоди позивачу суд виходить з того, що з боку роботодавця мало місце протиправне порушення трудових прав позивача неправомірним звільненням.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
На думку суду, неодноразове звільнення позивачки в порушенням вимог чинного законодавства відповідачем, який є не лише суб'єктом владних повноважень, але й органом судової влади, небажання відповідача поновлювати позивачку на посаді на виконання рішення суду, формальне здійснення такого поновлення з одночасним звільненням безумовно призвело до моральних страждань позивачки та змусило позивачку докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення своїх прав.
Виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи психоемоційний стан позивача, їх характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, колегія суддів повістю погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками, які викладені в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 813/2869/17.
Щодо доводів апелянта про наявність підстав для скасування ухвали місцевого суду від 09 квітня 2021 року про виправлення описки.
На думку апелянта, виправивши описку в четвертому абзаці резолютивної частини скороченого рішення суду та виклавши його в такій редакції: «Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 64 897,26 грн (шістдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто сім грн. 26 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів», суд змінив свої висновки.
Колегія суддів вважає, що такі доводи є помилковими та не приймає до уваги, виходячи з такого.
Виправлення описки полягало у тому, що в резолютивній частині скороченого рішення суду від 31.03.2021 допущено описку при зазначенні суми середнього заробітку, що належить до стягнення, а саме: в четвертому абзаці резолютивної частини скороченого рішення суду зазначено «Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 65 774,25 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів» замість правильного: «Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 64 897,26 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів».
Відповідно до частин 1 та 2 статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
На переконання колегії суддів, виправлення суми середнього заробітку в резолютивній частині скороченого рішення суду від 31.03.2021, не є зміною висновків суду та не змінює суті рішення.
Доводи апелянта про неналежного відповідача не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 перебувала у відносинах публічної служби саме з Луганським апеляційним судом, який приймав участь в справі в якості відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного наказу, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука Олександра Івановича - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 360/26/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 12 серпня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Т. Г. Гаврищук
А. А. Блохін