ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 серпня 2021 року місто Київ №640/31557/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом доОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у 2020 році - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити обчислення, нарахування та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 у відповідності до ч.ч. 1,2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2017-2019 роки , тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 16.09.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача при призначенні їй пенсії за віком має бути застосований показник середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за три календарних роки, що передували року звернення позивача за призначенням їй пенсії за віком відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто за 2017-2019 роки, починаючи з дня призначення пенсії за віком. Протиправні дії відповідача полягають в застосуванні у 2020 році при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, що призвело до її неправильного обчислення, нарахування та виплати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/31557/20 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
У поданому до суду відзиві відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що до 15.09.2020 гр. ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років згідно ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник охорони здоров'я. Громадянка ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із зверненням, яке зареєстроване в управлінні 16.10.2020 щодо розрахунку розміру пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Управління листом від 27.10.2020 вих.. №2600-0306-8/152744 надало відповідь на звернення гр. ОСОБА_1 . Відповідач посилається на те, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені у частині першій статті 40 Закону № 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Відтак, при переведенні позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком він має право на врахування страхового стажу, набутого після призначення (попереднього перерахунку) пенсії за вислугу років та обчислення пенсії з урахуванням заробітку за період, визначений статтею 40 Закону № 1058-IV, з урахуванням Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124, яким визначено, що у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року (3764,40 грн) проводиться з урахуванням коефіцієнту 1,17, тобто із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні 4404,35 грн (3764,40x1,17).
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
З 19.06.2006 року, позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно із ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику охорони здоров'я.
16.09.2020 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві заяву про призначення пенсії за віком.
Як вбачається із матеріалів справи пенсію за віком позивачу призначили 16.09.2020 року.
Не погоджуючись з розрахунком пенсії, позивач 09.10.2020 року, звернулася до відповідача з заявою, в якій просила провести обчислення пенсії за віком, призначеної замість пенсії за вислугу років згідно ст. 52, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я , із застосуванням показника середньої заробітної плати по країні за 2017-2019 роки (7763,17 грн.) відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», оскільки її пенсія за віком є першою, яку їй призначили відповідно до цього Закону.
Листом від 27.10.2020 року № 2600-0306-8/152744 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило, що згідно вимог ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати (доходу) , який враховувся під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. З 01.05.2020 року показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсій, призначених до 31.12.2019 року, становить 4888,83 грн. Як вважає, відповідач, іншого чинним законодавством не передбачено.
Позивач не погоджуючись з розрахунком її пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії та вважаючи, що пенсія за віком має бути призначена із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а не переведення з одного виду пенсії (за вислугою років) на інший (пенсію за віком), звернулась до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У відповідності до ст. 1 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із п. 1 ч. до Закону № Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV пенсії обчислюються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. В цьому випадку показник середньої заробітної плати, який застосовується при визначенні заробітку для обчислення пенсії, має бути незмінним.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Суд звертає увагу, що позивачу було призначено пенсію за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до ст. 55 Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку
Статтею 7 Закону № 1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернулась вперше із заявою від 16.09.2020 після пенсійного віку, що не заперечується відповідачем.
Згідно з абз. 2 п. 2.4 11 р. ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №577/2576/17 підтримала таку правову позицію.
Крім того Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 зазначив про те, що більшість положень Закону № 1788-XII втратили чинність, у зв'язку із чим державні пенсії, які раніше призначалися на підставі вказаного Закону, призначаються на підставі Закону № 1058-IV.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, а тому при обчисленні пенсії необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком, як того вимагає ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки позивач до 2020 року отримував пенсію за нормами Закону 1788-XII, тому у 2020 році при обчисленні пенсії за віком вперше відповідно до Закону № 1058-IV слід застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням цієї пенсії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 14.02.2018 у справі № 465/5246/17, від 23.10.2018 у справі № 334/2653/17, від 13.12.2018 у справі № 185/860/17, від 06.02.2019 у справі № 333/1856/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, якщо особа отримувала пенсію за іншим Законом, звертається за призначенням пенсії згідно із Законом України №1058-ІV, показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом №1058-ІV.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
З огляду на наведене, суд вважає, що призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV було здійснено вперше, відтак, з 16.09.2020 відповідач повинен був призначити позивачу пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, тобто показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом №1058-ІV.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимогу визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у 2020 році - протиправними; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити обчислення, нарахування та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 у відповідності до ч.ч. 1,2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2017-2019 роки , тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 16.09.2020 року, підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у 2020 році - протиправними.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити обчислення, нарахування та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 у відповідності до ч.ч. 1,2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2017-2019 роки , тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 16.09.2020 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетгих асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.