12 серпня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3498/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди, -
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюка Андрія Георгійовича від 25.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 65473945;
- стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) моральну шкоду десять тисяч гривень.
1.2. Ухвалою суду від 30.07.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
1.3. Ухвалою суду від 04.08.2021 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом учасників справи.
1.4. 12.08.2021 р. представники сторін до суду не з'явились, будь-яких клопотань від них не надійшло, а тому, з врахуванням положень частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд визнав за можливе розглянути цю справу без участі сторін, за наявними у ній матеріалами.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН
2.1. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюком Андрієм Георгійовичем від 18.05.2021 року відкрито виконавче провадження №65473945 щодо примусового виконання виконавчого листа від 27.04.2021 року по справі №824/342/19-а, виданого Чернівецьким окружним адміністративним судом.
2.2. Постановою від 25.06.2021 року виконавче провадження №65473945 закінчено, у зв'язку із тим, що згідно довідки ГУ ПФУ в Чернівецькій області рішення суду виконано.
Позиція позивача
2.3. Позивач вважає зазначену постанову протиправною, що і обумовило звернення до суду з цим позовом.
2.4. Так, представник позивача вказує, що згідно довідки від 03.06.2021 року ОСОБА_1 нараховано пенсію з 07.10.2009 року в розмірі 0,02 грн.
2.5. Відповідно п. 9 ч.1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
2.6. Однак, зазначає, що нарахування пенсії в розмірі 2 коп. є нерозумним та етичним.
2.7. Рішенням суду зобов'язано поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2.8. Відповідно до абзацу 3 ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Відповідно до ч.2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Перерахунок розміру пенсії здійснюється автоматично, незалежно від того чи пенсіонер постійно отримував пенсію, чи виплату пенсії поновлено за рішенням суду.
2.9. Відтак, представник позивача, з урахуванням обставин проведеного позивачу перерахунку та неправомірності дій відповідача в частині закінчення виконавчого провадження, стверджує, що позивачу завдано моральної шкоди у розмірі десяти тисяч гривень.
Позиція відповідача
2.10. Представник відповідача про свою позицію щодо суті спору суд не повідомив.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. 18.05.2021 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюком Андрієм Георгійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65473945 щодо примусового виконання виконавчого листа від 27.04.2021 року по справі №824/342/19-а, виданого Чернівецьким окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів (а.с.10-11, 52-54).
3.2. Листом від 03.06.2021 року №2400-0802-5/19662 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило відповідача про наступне:
«…Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 у справі № 824/342/19-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019, зобов'язано Головне управління поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 29.11.2018.
На виконання цього рішення суду з 29.11.2018 проведено відповідний перерахунок пенсії за вислугу років, призначеної ОСОБА_1 , її розмір з цієї дати визначено на рівні 1648,92 грн, в результаті проведення наступних перерахунків, станом на квітень 2021 року розмір пенсії склав 3094,59 грн.
08 квітня 2021 року до Головного управління надійшла постанова Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 824/342/19-а (набрання законної сили 01.04.2021), якою змінено абзац третій резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та викладено його в наступній редакції «...Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів».
Згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 розмір його пенсії на момент припинення її виплати у зв'язку з виїздом на ПМП складав 2400 крб. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формуванням вартісних показників в умовах грошової реформи» від 26.08.1996 № 1002, на день запровадження гривні ціни (тарифи, націнки, збори тощо) на товари (роботи, послуги), а також усі вартісні показники (нарахування податків, інших обов'язкових платежів, заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, допомоги тощо) в гривні перераховуються у співвідношенні 1 гривня дорівнює 100000 карбованців.
Відтак, розмір пенсії за вислугу років гр. ОСОБА_1 у перерахунку на гривні - склав 0,02 грн. На виконання постанови Верховного Суду України від 01.04.2021 поновлено виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 в розмірі 0,02 грн. (згідно інформації наданої управлінням пенсійного забезпечення Головного управління. Також проведено нарахування компенсації втрати частини доходів за період з 01.11.2009 по 30.04.2021 в розмірі 2,82 грн., яку виплачено у червні 2021 року.
Разом з цим, зазначаємо, що оскільки Постанова Верховного Суду набрала законної сили 01.04.2021 року різниця між розміром пенсії, визначеним відповідно до постанови суду і розміром пенсії, обчисленим без урахування даної постанови суду має від'ємне значення - 3094,57 грн. (дана сума обліковується як переплата)…».
З урахуванням зазначеного Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області просило закінчити виконавче провадження №65473945 від 18.05.2021 згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом (а.с. 24-25, 49).
3.3. 25.06.2021 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюком Андрієм Георгійовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №65473945, у зв'язку із тим, що згідно довідки ГУ ПФУ в Чернівецькій області рішення суду виконано (а.с. 8-9, 48).
ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ
4.1. Предметом цього позову є винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюком Андрієм Георгійовичем постанова про закінчення виконавчого провадження №65473945 від 25.06.2021 року.
Отже, при розгляді цієї справи, суд має надати зазначеній постанові оцінку на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.
4.2. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
4.3. У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
4.4. Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
4.5. Згідно пунктів 1, 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
4.6. Частиною 1 статті 4 Закону №1404-VІІІ визначені вимоги до виконаного листа, зокрема у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
4.7. Відповідно до частин 1-2 статті 12 Закону №1404-VІІІ виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
4.8. Відповідно до статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону в т. ч.: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частини 5 статті 26 Закону №1404-VІІІ).
4.9. Як встановлено судом у цій справі, на підставі заяви ОСОБА_1 від 06.05.2021 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюком Андрієм Георгійовичем 18.05.2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65473945 щодо примусового виконання виконавчого листа від 27.04.2021 року по справі №824/342/19-а, виданого Чернівецьким окружним адміністративним судом, щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів (а.с.10-11, 52-54).
4.10. Водночас, пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
4.11. Суд звертає увагу на те, що статтею 40 Закону №1404-VІІІ передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частини 1 статті 40 Закону №1404-VІІІ).
4.12. Судом встановлено, що листом від 03.06.2021 року №2400-0802-5/19662 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило відповідача про фактичне виконання постанови Верховного Суду України від 01.04.2021 року у справі №824/342/19-а щодо поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 року на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів. А саме, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на виконання постанови Верховного Суду України від 01.04.2021 р. поновлено виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. в розмірі 0,02 грн. Також проведено нарахування компенсації втрати частини доходів за період з 01.11.2009 р. по 30.04.2021 р. в розмірі 2,82 грн., яку виплачено у червні 2021 року.
4.13. Дійсно, на переконання суду, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень, має метою виконання рішення суду в тих межах, які визначені даним рішенням, а саме його резолютивною частиною.
4.14. Надання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відомостей про вчинення дій щодо поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 року в розумінні Закону №1404-VІІІ можуть слугувати достатньою підставою для прийняття рішення про закриття виконавчого провадження.
4.15. Однак, згідно частин 1, 2 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
4.16. Відтак, суд у цій справі вважає за необхідне акцентувати увагу на підставу, на основі якої відповідачем закінчено виконавче провадження, а саме фактичне виконання судового рішення шляхом поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. в розмірі 0,02 грн.
4.17. Тобто, відповідач, підтримуючи позицію органу Пенсійного фонду України, визнав поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. в розмірі 0,02 грн повним та фактичним виконанням судового рішення.
4.18. Натомість, суд у даному разі, зазначає, що згідно положень частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) (у редакції від 17.07.2009 року) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
4.19. При цьому, вказаний Закон № 1058-IV визначає мінімальну пенсію як державну соціальну гарантію.
4.20. У свою чергу державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (частина 1 статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 року № 2017-III).
4.21. Тобто, забезпечення державних соціальних гарантії, в тому числі пенсійного забезпечення, є необхідною умовою для дотримання достатнього рівня життя кожної особи, про що прямо вказують положення статті 46 Конституції України в частині того, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
4.22. Так, згідно статті 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. У свою чергу, згідно статті 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року №107-VI затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
4.23. Відтак, станом на дату, з якої позивачу поновлено виплату пенсії (07.10.2009 р.) розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив 498 гривень. У свою чергу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на виконання постанови Верховного Суду України від 01.04.2021 р. поновлено виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. в розмірі 0,02 грн. Також проведено нарахування компенсації втрати частини доходів за період з 01.11.2009 р. по 30.04.2021 р. в розмірі 2,82 грн., яку виплачено у червні 2021 року.
4.24. Тобто, проведене органом Пенсійного фонду України нарахування пенсії, навіть без проведення передбачених Законом № 1058-IV обрахунків для визначення розміру пенсії, свідчить про те, що розмір пенсії визначений нижчим від мінімально передбаченого.
4.25. Відповідно до статей 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
4.26. При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
4.27. Так, Європейський суду з прав людини у рішення від 12.07.2016 року у справі "Петриченко проти України", визнавши порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що у цій справі національні суди не розглянули доводи заявника з прямим посиланням на статтю 46 Конституції України про те, що розмір його пенсії був нижчим від встановленого у відповідний час прожиткового мінімуму.
4.28. Окрім цього, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
4.29. Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
4.30. Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом, не може бути встановлено постановами Кабінету Міністрів України, на норми яких і посилається Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у листі від 03.06.2021 року №2400-0802-5/19662.
4.31. Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12.11.2019 року, ухваленій у справі № 826/3858/18 та яку суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України застосовує до цих правовідносин.
4.32. Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
4.33. Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
4.34. У справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
4.35. Відтак, суд приходить до висновку, що нарахування пенсії у розмірі 0,02 грн., свідчить про глумлення над людською гідністю, та не відповідає ні критеріям розумності, ні критеріям дій суб'єкта владних повноважень у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
4.36. Водночас, суд зазначає, що доводи представника позивача свідчать саме про незгоду із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо проведеного нарахування позивачу пенсії. Відтак, доцільним у такому випадку було б оскаржувати саме дії вказаного суб'єкта владних повноважень.
Однак, відповідач, як орган, який здійснює примусове виконання рішень, в межах наданих Законом №1404-VІІІ повноважень, зобов'язаний був вчинити дій щодо перевірки повноти виконання судового рішення хоча б в частині забезпечення державних соціальних гарантій, звернутись за роз'ясненням до суду який видав виконавчий документу (статті 18, 31 Закону №1404-VІІІ), у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою.
4.37. Натомість, приймаючи оскаржувану постанову відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).
4.38. За таких обставин, суд вважає, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюка Андрія Георгійовича від 25.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 65473945 є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.
Щодо відшкодування моральної шкоди
4.39. Звертаючись до суду представник позивача також наводив аргументи щодо відшкодування завданої моральної шкоди, з приводу чого суд зазначає таке.
4.40. Судом у цій справі встановлено, що оскаржувана постанова винесена відповідачем протиправно, а відтак гарантовані позивачу Конституцією та законами України права порушено.
4.41. В обґрунтування заявленої суми відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. представник позивача зазначає, що в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
4.42. Суд зазначає, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
4.43. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
4.44. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
4.45. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
4.46. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
4.47. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
4.48. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
4.49. Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України).
4.50. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
4.51. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
4.52. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
4.53. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнавав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
4.54. У практиці Європейського Суду з прав людини, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71,22 листопада 2005).
4.55. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
4.56. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
4.57. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
4.58. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, дійсно в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
4.59. Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4.60. При цьому, суд вважає за необхідним навести правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в його постанові 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, згідно якої визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
4.61. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, встановивши фактичні обставини справи, має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
4.62. Виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності, враховуючи зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку що розумний та адекватний розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 500,00 грн., як такий, що в повній мірі відповідає та є співмірним завданій протиправними діями відповідача шкоді.
4.63. Наведений висновок суду також узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 та від 22 січня 2020 року у справі № 295/4277/16-а.
V. ВИСНОВКИ СУДУ
5.1. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
5.2. Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваної позивачем постанови, а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
5.3. Відтак, аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюка Андрія Георгійовича від 25.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 65473945 є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.
5.4. Щодо відшкодування моральної шкоди, то з огляду на матеріали справи та встановлені судом обставини, суд прийшов до висновку, що розумним та адекватним розміром відшкодування моральної шкоди є 500,00 грн., відтак позов у частині стягнення завданої моральної школи підлягає задоволенню частково.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
6.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат.
6.2. Однак, оскільки ухвалою суду від 04.08.2021 року позивача звільнено від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250, 287 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Антонюка Андрія Георгійовича від 25.06.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 65473945.
3. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.
Згідно статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
У відповідності до статей 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (58000, м. Чернівці, вул. Целана, 11, код ЄДРПОУ 43316386).
Суддя О.В. Анісімов