12 серпня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1606/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Чернівецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 20514,39 грн., із утриманням податків та інших платежів, а також середній заробіток за весь час затримки виплати по день розрахунку;
- стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп.;
- стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7500 грн. 00 коп.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про прокуратуру" та Кодексу законів про працю вбачається, що наведеними нормами передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, наведеними нормами не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що має право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні є протиправною, а тому позовна вимога, про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20514,39 грн підлягає задоволенню.
Крім того, посилаючись на вимоги статтею 116, 117 Кодексу законів про працю вважає, що відповідач повинен виплатити останньому його середній заробіток за увесь час затримки по день фактичного розрахунку.
2. Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами подав до суду відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що згідно із вимогами підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, наказом прокурора Чернівецької області від 10.08.2020 року №492-к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Текст наказу прокурора Чернівецької області №189-к від 12.03.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора не містить посилань на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, як на підставу звільнення.
Законом №113-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Такими законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України "Про прокуратуру" і Закон №113-ІХ.
Законом України "Про прокуратуру" передбачено, що у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону не передбачено виплату вихідної допомоги. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на наведене відповідач вважає, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, відтак позивач не набув права на її отримання.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
2. 23.04.2021 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання, про розгляд справи в порядку загального провадження.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. ОСОБА_1 , згідно відомостей з трудової книжки, працював на різних посадах в органах прокуратури починаючи з 2013 року.
2. Наказом керівника Чернівецької обласної прокуратури №189-к від 12.03.2021 року "Про звільнення", звільнено з посади прокурора Чернівецької місцевої прокуратури Чернівецької області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 березня 2021 року. Наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. З вказаним наказом позивача ознайомлено 12.03.2021 року.
3. 12.03.2021 року позивач звертався до Чернівецької місцевої прокуратури із запитом щодо нарахування та виплати вихідної допомоги при звільнені (а.с. 9).
4. 26.03.2021 року Чернівецькою обласною прокуратурою розглянуто запит позивача та листом №07-347вих.-21 повідомлено його, що виплата вихідної допомоги, у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не передбачена (а.с. 10-11).
5. Відповідно до довідки Чернівецької обласної прокуратури від 06.04.2021 року №95вих-21 середня заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню з займаної посади 18.03.2021 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає: середньоденна заробітна плата - 1052,02 грн, середньомісячна заробітна плата - 20514,39 грн (а.с.12).
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
3. Згідно з підп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
4. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019 статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
5. Згідно з статті 1 Кодексу законів про працю Україні, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019 статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п'ятою.
Отже, відповідно до частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
6. Судом встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону України "Про прокуратуру", а саме відповідно на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства (тощо) органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Проте, Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
7. Суд зазначає, що внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19.09.2019 в Закон України "Про прокуратуру" та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Закон України "Про прокуратуру" встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Внесені зміни в Кодекс законів про працю стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.
При цьому, застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні ані Закон №1687, ані КЗпП України не містять.
В той же час відсутність у наказі про звільнення посилань на положення п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги.
У постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №823/244/16 та від 17.10.2018 року у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
8. Суд відхиляє посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16 оскільки, згідно правових позицій Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17) суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.
Отже, оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача, з приводу того що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, як необґрунтовані та не доведені в ході розгляду справи.
9. Оцінюючи спірні правовідносини суд зазначає, що при звільненні з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
За правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 середній заробіток працівника визначається виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Згідно з абз. 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку такий заробіток обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до наявної у справі довідки від 06.04.2021 року №21-95вих-21 (а.с.12) у січні 2021 року позивачеві нараховано 20089,81 грн. (19робочих днів) та у лютому 2021 року - 20938,81 грн. (20 робочих днів).
Середньоденний заробіток склав 1052,02 грн. (41028,62 /39днів).
Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати складає 20514,39 грн. (1052,02грн. х 19,5).
З урахуванням наведеного сума вихідної допомоги складає 20514,39 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.
10. Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, якы стосуються стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.
Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
11. Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
12. З огляду на наведене, суд частково погоджується з мотивами і аргументами на які посилався позивач, оскільки наведений перелік норм матеріального права в частині спростовує позицію відповідача, відтак адміністративний позов слід задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 5 та 6 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд (окрім іншого) враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Звертаючись до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн, як за дві позовні вимоги). Разом з тим, по своїй суті заявлені дві позовні вимоги позивача випливають одна з іншої, і стосуються одних і тих же правовідносин щодо виплати вихідної допомоги.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач звертаючись до суду сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж того вимагає стаття 4 Закону України "Про судовий збір", а тому надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України (з розрахунку 1816,00 грн. : 2 = 908,00 грн).
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Відтак, враховуючи те, що адміністративний позов задоволено частково, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 454,00 грн (з розрахунку 908,00 грн. : 2 = 454,00 грн).
2. Щодо судових витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У відповідності до частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач окремим пунктом просив : стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7500 грн. 00 коп.
При цьому зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу становить 7500,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги адвокатом Ясиновським Р.М. № 12/21 від 01.04.2021 року.
Представником позивача у відзиві на адміністративний позов наведені заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Зокрема зазначено, що сума витрат на правничу допомогу в такому розмірі, зважаючи на категорію складності справи не є співмірною та не відповідає принципу справедливості.
Разом з тим, в матеріалах справи наявний договір про надання юридичних послуг (професійної правової допомоги) №13/21 від 20.03.2021 року, згідно з яким адвокат Ясиновський Р.М. взяв на себе зобов'язання надавати юридичну (правничу) допомогу позивачеві в обсязі та на умовах, передбачених договором відповідно до чинного законодавства (а.с.19).
На підставі зазначеного договору адвокатом Ясиновським Р.М. видано ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 . (а.с.23).
Також, в тексті позовної вимоги позивачем зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Водночас, суд наголошує на тому, що наводячи аргументи з приводу орієнтовно понесених судових витрат в сумі 7500,00 грн, позивач посилається на договорів про надання правової допомоги адвокатом Ясиновським Р.М. № 12/21 від 01.04.2021 року, в той час коли в матеріалах справи наявний інший договір, а саме договір про надання юридичних послуг (професійної правової допомоги) №13/21 від 20.03.2021 року.
Будь-яких інших доказів, які підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат у вигляді правової допомоги, станом на день прийняття рішення до суду не подано.
Таким чином, підстави для розподілу витрат на правову допомогу відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за весь час затримки її виплати - задовольнити частково.
2. Стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 20514,39 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької обласної прокуратури судовий збір в сумі 454,00 грн.
5. Повернути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
6. В стягненні судових витрат у вигляді професійної правової допомоги відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Чернівецька обласна прокуратура (вул. Кордуби, 21-А, м. Чернівці, 58001, код ЄДРПОУ: 02910120).
Суддя О.В. Боднарюк