12 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2149/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (відокремлений підрозділ) про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 18.02.2019 року № Ф-9940-51.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.05.2021 позивачу стало відомо, що на його транспортний засіб накладено арешт Олешківським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 07.05.2021 року у відповідь на адвокатський запит позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2019 року №Ф-9940-51 на суму 18276,72 грн, яку вважає протиправною з огляду на таке. Зокрема, позивач зазначає, що з 26.02.2002 року він був зареєстрований, як фізична особа-підприємець. 06.05.2021 року Виконавчим комітетом Олешківської міської ради було включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним номер запису №20049700600001006786. Позивач стверджує, що не здійснював підприємницьку діяльність та з 2004 року не мав на меті здійснювати господарську діяльність, тому не вносив інформацію до Єдиного державного реєстру про свою підприємницьку діяльність. У зв'язку з тим, що після 2004 року відомості про його підприємницьку діяльність не були внесені до Єдиного державного реєстру, позивач вважає, що він не є платником ЄСВ. З огляду на викладене позивач вважає вимогу від 18.02.2019 року № Ф-9940-51 протиправною та просить скасувати її.
Ухвалою від 19.05.2021 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 23.06.2021 задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову; зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 року № Ф-9940-51 У, винесеної Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, до набрання законної сили рішенням суду у справі №540/2149/21.
Ухвалою від 04.06.2021 задоволено клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про заміну відповідача правонаступником; замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на правонаступника - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (відокремлений підрозділ код ЄДРПОУ ВП 43995495).
Ухвалою від 16.06.2021 заяву позивача про збільшення позовних вимог повернуто позивачу без розгляду.
У період з 29.06.2021 по 10.08.2021 головуючий суддя перебував у щорічній плановій відпустці.
Відповідачем наданий до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що податковий орган позов не визнає. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.02.2002 по 06.05.2021, перебував на загальній системі оподаткування та був платником єдиного соціального внеску.
Відповідно до п.3 Розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника. До оскаржуваної вимоги увійшли: розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448 гривень; розрахункова сума єдиного внеску за 4 квартали 2018 року у розмірі 9828.72 гривень.
Сума недоїмки станом на 31.01.2019 склала 18276,72 гривень, у зв'язку із чим Головним управлінням ДПС у Херсонській області. Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 №Ф-9940-51.
Отже, відповідач вважає, що оскаржувана вимога є правомірною, а позов необґрунтованим, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.02.2002. Основний вид діяльності за КВЕД - 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.
06.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Олешківської міської ради із заявами про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру та про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
06.05.2021 у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №2004970170000006786 про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (16.02.2002).
Також 06.05.2021 внесений запис №2004970060001006786 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення - власне рішення.
18.02.2019 податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9940-51, яка станом на 09.10.2019 складала 18276,72 грн. Вказана вимога направлена на адресу позивача, однак не отримана ним.
Оскаржувана вимога №Ф-9940-51 від 18.02.2019 звернута до примусового виконання.
Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9940-51 від 18.02.2019 протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).
Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
Наказом від 24.11.2014 №1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).
Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що він не здійснює підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим після змін у законодавстві з 2004 року не звертався до державних реєстраторів для внесення відомостей про його підприємницьку діяльність, свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.
Отже, вирішуючи даний спір, слід встановити наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону до 06.05.2021 року. При цьому, 06.05.2021 року позивач звернувся до державного реєстратора одразу з двома заявами - про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру та про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
З наявних у матеріалах справи виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що відомості про державну реєстрацію підприємницької діяльності позивача у 2002 році внесені лише 06.05.2021 року (дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" - Дата державної реєстрації: 16.02.2002 Дата запису: 06.05.2021 Номер запису: 2004970170000006786).
Разом з тим, 06.05.2021 до Єдиного державного реєстру внесено запис №2004970060001006786 про припинення підприємницької діяльності позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зазначили, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зауважила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Таким чином, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №206/81/19.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодного доказу на правомірність нарахування позивачу єдиного внеску, не надано доказів на спростування доводів позивача, а отже не доведена правомірність оскаржуваного рішення (у даному випадку вимоги).
З огляду на викладене нарахування позивачу єдиного внеску за періоди 2017 рік та 4 квартали 2018 року є протиправним, у зв'язку з чим вимога про сплату такого боргу (недоїмки) підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією. Отже, саме ця сума підлягає відшкодуванню позивачу, шляхом стягнення її за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (відокремлений підрозділ) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 року №Ф-9940-51.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ ВП 43995495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний
кат. 111060000