Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
12 серпня 2021 року № 520/8426/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мар'єнко Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (просп. Льва Ландау, буд. 48,м. Харків,61060), Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вул.Чернишевська, буд 51, м.Харків,61002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (Обласний центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), яка полягає у невиплаті різниці між отриманою сумою разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року і не виплаченою разовою грошовою допомогою до 5 травня 2021 року в сумі 15294 гривень;
- зобов'язати, відповідно до Закону України від 25.12.1998 367-XIV "Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплатити єдиною сумою 15294.00 гривень як різницю між отриманою сумою разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року і не виплаченою разовою грошовою допомогою до 5 травня 2021 року.
В обґрунтування позову позивачем вказано, що він відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020, проте виплату такої допомоги було здійснено у меншому розмірі. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача - Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, у наданому до суду відзиві на позов, проти заявленого позову заперечував, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність, зазначив, що під час спірних правовідносин діяв в межах чинного законодавства України.
Від представника відповідача - Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної адміністрації, через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної адміністрації, оскільки при нарахуванні та виплаті щорічної разової допомоги до 5 травня у 2021 році, Центр керувався постановою КМУ від 08.04.2021 року №325.
З 12.07.2021 року по 05.08.2021 року суддя перебувала у відпустці.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 . У позовній заяві позивачем вказано, що він отримав грошову допомогу до 05 травня у 2021 році у розмірі 3906,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити єдиною сумою 15294.00 гривень як різницю між отриманою сумою разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року і не виплаченою разовою грошовою допомогою до 5 травня 2021 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI частину 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Статтею 17-1 Закону № 3551-XII визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
При цьому у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення зазначено, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, відповідно до додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 (далі - Постанова №325), разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 4421 гривня, II групи - 3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, у розмірі, встановленому цими статтями у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.
Враховуючи вищевикладене, виплата позивачу, як інваліду ІІ групи в 2021 році разової грошової допомоги у сумі 3906,00 грн. з урахуванням приписів постанови КМУ № 325, а не статті 13 Закону №3551-XII, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Судом встановлено, що відповідачем у 2021 році було виплачено позивачу разову грошову допомогу у сумі 3906 грн., тобто сума недоотриманих позивачем коштів становить 10246 грн. (1769*8-3906).
Слід зазначити, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до частини першої статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.
Як зазначалось вище, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 8 квітня 2021 р. № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою затверджено порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.
Згідно п.3 вказаного порядку розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: 1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); 2) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене суд зазначає, що відмова відповідачів ц перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Водночас, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Слід зазначити, що Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Як вбачається з висновку постанови Верховного Суду від 29.09.2020 р. у зразковій справі №440/2722/20 владні управлінські функції з приводу призначення, нарахування та проведення спірної виплати можуть одночасно та незалежно один від одного виконувати як УСЗН, так і Центр.
Механізм адміністративної взаємодії між цими владними суб'єктами не повинен мати істотного (вагомого) юридичного впливу для стану захисту прав та інтересів позивача - приватної особи, штучно створюючи безпідставні перешкоди.
Судом встановлено, що Центр початково було утворено за рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради трудящих №223 від 17.04.1972р. при обласному відділі соціального забезпечення.
Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.01.2001 №29 обласний центр по нарахуванню і виплаті пенсій і допомог реорганізовано в обласний центр по нарахуванню і виплаті допомог та контролю за призначенням і виплатою пенсій.
Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 26.05.2006 №557 обласний центр по нарахуванню і виплаті допомог та контролю за призначенням і виплатою пенсій перейменовано у Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації.
Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА від 06.02.2001р. №12 на Центр було покладено виконання функцій контролю за правильністю нарахування і виплати соціальних платежів в районах міста Харкова та Харківському районі Харківської області.
Згідно Положення про Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, затвердженим рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 року №7/15 (п.4.1.12, п.4.1.22) - Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради призначає грошову допомогу та передає списки-розпорядження до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат для нарахування та виплати допомоги, передбаченої Законом України "Про жертви нацистських переслідувань".
В той же час, відповідно до п.п. 2 п. 3 Положення про Обласний Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 223.11.2016 року № 535, головним завданням Центру є, зокрема, підготовлення документів на виплату всіх видів грошових допомог, відправка документів до підприємств зв'язку та банківських установ для здійснення виплати всіх видів допомог.
Суд зазначає, що з аналізу чинного законодавства у період виникнення спірних правовідносин, судом встановлено, що у м.Харкові та у Харківській області існує дві системи нарахування та виплати соціальних допомог та компенсацій: централізована та децентралізована.
В умовах централізованої системи знаходяться райони м.Харкова (крім Основ'янського та Індустріального) та два райони області: Харківський та Дергачівський.
По цих районах на підставі списків - розпоряджень відповідних районних управлінь праці та соціального захисту населення Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат - проводить нарахування, готує виплатні документи та відправляє їх до вузлів зв'язку та установ банків, складає звітність.
Таким чином, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації.
Крім того, з офіційно оприлюдненого Положення про Центр витікає, що саме цей адміністративний орган наділений повноваженнями на здійснення контролю за правильністю призначення та виплати усіх видів грошових допомог.
Відтак, Центр повинен остаточно усунути (виправити) ті недоліки (дефекти) у реалізації владної управлінської функції, котрі у згаданій сфері були допущені районним органом соціального захисту населення.
Оскаржене управлінське волевиявлення у спірних правовідносинах відповідає усім ознакам відмови у виплаті правильно обчисленої суми разової грошової допомоги до 5 травня, а тому застосовуючи приписи ст.9 КАС України, суд вбачає підстави для виходу поза межі позову і визнання протиправними бездіяльності як у нарахуванні грошової допомоги УСЗН, так і Центру у її невиплаті.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що самостійно визнана відповідачами обставина наявності у позивача спеціального правового статусу, котра зумовила призначення і виплату спірної допомоги (але у меншому розмірі), доводить і право особи на одержання разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 р.
Оскільки у даному конкретному випадку відповідачами - суб'єктами владних повноважень, виконано усі визначені законом умови для прийняття владного управлінського рішення з приводу соціального забезпечення особи, а випадок існування будь-яких інших юридично значимих факторів слід визнати виключеним, то у силу абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне обтяжити відповідача - Управління обов'язком здійснити перерахунок, призначити та забезпечити виплату шляхом подання відповідних документів (списків-розпоряджень) до Обласного центру щодо спірної допомоги у належному розмірі, оскільки початковим ініціатором процедури виплати є саме Управління соціального захисту населення, а у спірних правовідносинах Управління та Центр фактично заперечують наявність власних обов'язків з виплати спірної допомоги.
Також, суд вважає необхідним зобов'язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу одноразову соціальну грошову допомогу до 5 травня, враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 р. та рішення у зразковій справі №440/2722/20 від 29.09.2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 року №520/11554/2020.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Окремо суд зауважує, що виконання обов'язку нарахувати та виплатити громадянину спірну допомогу у належному розмірі охоплює усі можливі прояви реалізації владної компетенції від вчинення первинного управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури призначення (у тому числі як у спосіб видання власного правового акту індивідуальної дії, так і у спосіб складання відповідних письмових списків стосовно певної категорії громадян) до ініціювання процедури проведення грошового платежу (у тому числі і у спосіб подання відповідного письмового документу до Центру).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити недоплачену суму у розмірі 15294,00 грн., єдиною сумою, суд зазначає наступне.
Позивачем помилкового розрахована спірна сума невиплати грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 не враховано розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що становить з 1 січня 2021 року - 1769 гривень та не враховано ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема - щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Також, враховуючи сталу правову позицію, суд зазначає наступне.
В силу ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, ч. 1 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначений.
Суд зазначає, що приписами чинного законодавства України, за наявності вини відповідачів, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
При ухваленні судом рішення, суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум, тому після набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплаченої частини грошової допомоги, перерахування недоплачених сум, буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Суханов та Ільченко проти України (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав у зобов'язанні відповідача здійснити виплату недоплаченої суми грошової допомоги виключно одним платежем в розмірі 15294,00 грн.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 134, 139, 243-246, 247, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (просп. Льва Ландау, буд. 48,м. Харків,61060), Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вул.Чернишевська, буд 51, м.Харків,61002) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 р.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради здійснити перерахунок, призначити та забезпечити виплату шляхом подання відповідних документів до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної адміністрації щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік ОСОБА_1 відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 р., та з урахуванням виплаченої суми.
Визнати протиправною бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної адміністрації щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної адміністрації здійснити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік ОСОБА_1 відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 р., та з урахуванням виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мар'єнко Л.М.