вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" серпня 2021 р. Справа№ 911/538/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Ходаківської І.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицька І.А.,
представників сторін:
прокуратури: Вакуленко М.Г.,
позивача: Кришталь В.В.,
відповідача: не з'явились,
третьої особи: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу
Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради
на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 (повний текст складений 07.07.2020)
у справі № 911/538/20 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект"
до Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Обухівська міська рада Київської області,
про визнання права власності,
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі №911/538/20 позов задоволено повністю: визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 146, придбаний згідно з Договором купівлі-продажу незавершеного будівництва від 17.10.2002 та зареєстрований Обухівським бюро технічної інвентаризації за №400; стягнуто з Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" 18.628,10 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач повністю виконав умови Договору купівлі-продажу спірного об'єкта нерухомості, здійснив будівництво прибудови до школи, про що складено відповідні акти за підписом відповідача, що свідчить про проведення розрахунків за придбане майно. ТОВ "Спецбудкомплект" фактично володіє та користується об'єктом нерухомості, договір купівлі-продажу не визнавався недійсним, на підставі ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України "Про власність" позивач набув право власності на спірний об'єкт нерухомості і він перебуває у його правомірному володінні та користуванні.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради на рішення Господарського суду міста Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20 залишено без руху; надано Київській обласній прокуратурі строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання доказів сплати судового збору в сумі 3.153,00 грн у встановленому порядку; роз'яснено Київській обласній прокуратурі право подати заяву із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Від Київської обласної прокуратури надійшов лист з доданими до нього доказами сплати судового збору (платіжне доручення № 13 від 14.01.2021) та додаткові пояснення, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернення надмірно сплаченого судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 поновлено Київській обласній прокуратурі пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради на рішення Господарського суду міста Київської області від 30.06.2020 у справі №911/538/20; зупинено виконання рішення Господарського суду міста Київської області від 30.06.2020 у справі №911/538/20; розгляд справи призначено на 03.03.2021.
У судовому засіданні 03.03.2021 на підставі наявних у справі матеріалів та пояснень представників учасників справи у апеляційного суду виникла необхідність витребувати додаткові докази у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 відкладено судове засідання на 29.03.2021, запропоновано Київській обласній прокуратурі визначитися із процесуальним статусом Обухівської міської ради у цій справі та надати відповідні письмові пояснення; зобов'язано Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області надати письмові пояснення (докази на їх підтвердження) щодо надання йому повноважень на розпорядження спірним майном.
Розгляд справи, призначений на 29.03.2021, не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. на самоізоляції, пов'язаній з очікуванням результатів ПЛР-теста на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 розгляд апеляційної скарги призначено на 14.04.2021.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Пашкіна С.А., Ходаківська І.П. (у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В. на лікарняному).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 прийнято апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради на рішення Господарського суду міста Київської області від 30.06.2020 у справі №911/538/20 до провадження у визначеному складі суду.
Представники відповідача у судове засідання 14.04.2021 не з'явились.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 відкладено судове засідання на 31.05.2021.
Представники прокуратури у судове засідання 31.05.2021 не з'явились.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Обухівську міську раду Київської області, відкладено судове засідання на 16.06.2021.
У судовому засіданні 16.06.2021 оголошувалась перерва до 19.07.2021.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 19.07.2021 не з'явилися.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 відкладено судове засідання на 09.08.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що: позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права; Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області є неналежним відповідачем у справі; з урахуванням відсутності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, невизначення істотних умов цього договору щодо його предмета та ціни такий договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва є неукладеним та не породжує жодних цивільних прав та обов'язків для його сторін, у тому числі щодо переходу права власності на об'єкт до позивача, на що також вказує факт його перебування на обліку у виконкомі міської ради станом на момент звернення позивача з клопотанням про присвоєння цьому об'єкту поштової адреси.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 09.08.2021 представник прокуратури надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 09.08.2021 не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання в електронній формі про перенесення судового засідання. Однак дане клопотання не скріплене кваліфікованим електронним підписом відповідача (його представника).
Відповідно до ч. 2 ст. 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Згідно з ч. 8 ст. 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Частиною 4 ст. 170 ГПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
З урахуванням наведеного подане відповідачем клопотання про перенесення судового засідання підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням дев'ятнадцятої сесії двадцять третього скликання Обухівської міської ради Київської області від 18 жовтня 2001 року №172-19-XXIII (міститься в матеріалах справи) вирішено передати у власність ТОВ "Спецбудкомплект" незавершене будівництво по вул. Київській в м. Обухів для розміщення офісу підприємства та бізнес-центру м. Обухів із розстрочкою оплати вартості будівлі на 5 років.
Вказаним рішенням від 18 жовтня 2001 року №172-19-XXIII доручено Обухівському міському голові Мельнику В.О. укласти з ТОВ "Спецбудкомплект" договір передачі незавершеного будівництва по вул. Київській м. Обухів, передбачивши: оплату за незавершене будівництво шляхом грошових проплат та безоплатним проведенням позивачем ремонтно-будівельних робіт бюджетних установ Обухівської міської ради протягом п'яти років; виникнення права власності на незавершене будівництво у ТОВ "Спецбудкомплект" з дня повної оплати вартості будівлі.
17 жовтня 2002 року між Обухівською міською радою Київської області (за договором - продавець, міська рада) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" (за договором - покупець, підприємство) укладено Договір купівлі-продажу незавершеного будівництва по вулиці Київській 146 м. Обухів (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого міська рада на виконання рішення Обухівської міської ради №172-19-ХХІІІ від 18.10.2001 "Про передачу у власність ТОВ "Спецбудкомплект" незавершеного будівництва по вул. Київській, 146 м. Обухова" продає підприємству незавершене будівництво по вул. Київська, 146, м. Обухів вартістю 160.000,00 грн. Вказана вартість встановлена за домовленістю сторін даного договору та зміні не підлягає.
Згідно з п. 1.2 Договору передача незавершеного будівництва здійснюється шляхом укладення акта-передачі, який складається не пізніше 7 днів з дня укладення Договору.
Міська рада повідомляє, що незавершене будівництво (об'єкт договору) є комунальною власністю міської ради, не знаходиться під заставою, під арештом, не перебуває у власності інших осіб; міська рада зобов'язується передати підприємству будівлю згідно п. п. 1.1, 1.2 даного Договору; зобов'язується передати підприємству технічну документацію на будівлю, передбачену п. 1.1 даного Договору; зобов'язується визначити підприємству межі землекористування під незавершене будівництво; визначає підприємству ремонтно-будівельні роботи на об'єктах, визначених міською радою (п. 2.1 Договору).
Підприємство зобов'язується проводити ремонтно-будівельні роботи на об'єктах, визначених міською радою (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору підприємство має право проводити в рахунок оплати за будівлю ремонтно-будівельні роботи бюджетних установ міської ради. При проведенні робіт згідно з п. 3.2 даного Договору підприємство складає акт звірки вартості проведених робіт з міською радою. Сума, вказана в акті звірки, рахується як оплата за будівлю.
У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного його виконання.
Згідно з п. 5.5 Договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у підприємства при проведенні всіх розрахунків, передбачених п. п. 3.1, 3.2, 3.3 даного Договору та оформленні необхідних документів.
Обухівське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності ТОВ "Спецбудкомплект" на об'єкт незавершеного будівництва в м. Обухові по вул. Київській, 146 за реєстровим №400, що підтверджується Реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 23.12.2002.
На підставі рішення Обухівської міської ради №172-19-ХХІІІ від 18.10.2001 та п. 1.2 Договору купівлі-продажу від 17.10.2002 між Обухівською міською радою Київської області та ТОВ "Спецбудкомплект" 22.10.2002 підписаний акт приймання-передачі незавершеного будівництва по вулиці Київській, 146 в м. Обухів (міститься в матеріалах справи), за яким Обухівська міська рада Київської області передала, а позивач прийняв об'єкт незавершеного будівництва.
Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу, між Акціонерним товариством закритого типу "Будівельно-монтажне управління №2" (за договором - генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" (за договором - підрядник) 25.10.2002 укладений Договір підряду №1 на будівництво прибудови до школи №2 в м. Обухів (далі - Договір підряду), згідно з умовами п. 1 якого сторони беруть на себе виконання обов'язків, передбачених договором, та несуть майнову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків.
Згідно з п. п. 3, 4 Договору розрахунки за виконані роботи будуть проведені шляхом передачі у власність ТОВ "Спецбудкомплект" незавершеного будівництва по вулиці Київській, 146 в м. Обухів вартістю 160.000,00 грн згідно з рішенням Обухівської міської ради №172-19-ХХІІІ від 18.10.2001 та Договором купівлі-продажу незавершеного будівництва по вул. Київській, 146 в м. Обухів від 17.10.2002. Загальна вартість робіт за Договором згідно з Договірною ціною складає 160.000,00 грн, в тому числі ПДВ - 20% - 26.666,67 грн.
Кошторисна вартість згідно з Кошторисом до Договору підряду на будівництво прибудови до школи №2 м. Обухів станом на 25.10.2002 складає 160.000,00 грн. Договірною ціною, що складена станом на 25.10.2002, до Договору підряду визначено кошторис на будівництво прибудови школи №2 м. Обухів всього на суму 160.000,00 грн з переліком, об'ємами і вартістю будівництва такої прибудови.
Між Акціонерним товариством закритого типу "Будівельно-монтажне управління №2" та ТОВ "Спецбудкомплект" 29.11.2002 складені та підписані Акт №1 приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2002 року (форма №КБ-2в), довідка про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2002 року (форма №КБ-3) (містяться в матеріалах справи).
В подальшому Обухівський міський голова Мельник В.О., начальник РВО Обухівської РДА, начальник РВУ ЖКГ, начальникоОРКП ВКБ, Акціонерне товариство закритого типу "Будівельно-монтажне управління №2" та ТОВ "Спецбудкомплект" 01.12.2005 підписали акт звірки взаємних розрахунків про виконані будівельно-монтажні роботи та фінансування будівництва прибудови до школи №2 м. Обухів (містяться в матеріалах справи).
Також Обухівський міський голова Мельник В.О., начальник РВО Обухівської РДА, начальник РВУ ЖКГ, начальник ОРКП ВКБ, Акціонерне товариство закритого типу "Будівельно-монтажне управління №2" та ТОВ "Спецбудкомплект" 01.08.2006 підписали акт звірки взаємних розрахунків про виконані будівельно-монтажні роботи та фінансування будівництва прибудови до школи №2 в м. Обухові (міститься в матеріалах справи).
Згідно з Технічним паспортом на громадський будинок, складеним станом на 17.01.2019, незакінчене будівництво нежитлової будівлі (офіс підприємства та бізнес центр) по вулиці Київській, 146 м. Обухів становить 56% готовності, загальна площа становить 947,8 кв. м (міститься в матеріалах справи).
Позивач 05.12.2018 звернувся до відповідача із заявою про присвоєння поштової адреси об'єкту незавершеного будівництва в м. Обухів по вул. Київській, 146, який придбано за Договором купівлі-продажу від 17.10.2002 (міститься в матеріалах справи).
Відповідач листом №2959 від 12.12.2018 (міститься в матеріалах справи) повідомив позивача про відмову у присвоєнні поштової адреси об'єкту незавершеного будівництва, обґрунтовуючи таку відмову тим, що об'єкт незавершеного будівництва знаходиться на обліку у Виконавчому комітеті Обухівської міської ради як власність територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради з січня 2000 року, у відповідача не виявлено документів, що свідчать про передачу об'єкта незавершеного будівництва у власність ТОВ "Спецбудкомплект". Тому ТОВ "Спецбудкомплект" не може звертатися з клопотанням про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості, який належить територіальній громаді міста Обухова та сіл міської ради.
Позивач зазначає, що він прийняв спірний об'єкт незавершеного будівництва за актом приймання передачі на підставі укладеної цивільно-правової угоди, здійснив розрахунки за придбаний об'єкт та провів державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво. Відтак позивач вважає, що він набув право власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва по вулиці Київській, 146 в м. Обухів в порядку та на підставі законодавства, що діяло на момент придбання спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Оскільки відповідач прийняв рішення щодо відмову у присвоєнні спірному об'єкту незавершеного будівництва поштової адреси, а також повідомив, що вказаний об'єкт обліковується як власність територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради, позивач вважає, що наведене свідчить про невизнання його права власності, у зв'язку із чим останній звернувся до суду з позовом про визнання такого права.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з такого.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В матеріалах справи наявна архівна довідка Комунального підприємства Київської обласної ради "Західне бюро технічної інвентаризації" №237 від 04.05.2020, якою повідомляється, що станом на 29.12.2012 за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд. №146, зареєстровано право колективної власності на цілий об'єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Спецбудкомплект" згідно з Договором купівлі-продажу, посвідченим двома юридичними особами: Обухівською міською радою та ТОВ "Спецбудкомплект" від 12.10.2002. Запис внесено в реєстрову книгу №2, реєстровий №400.
Місцевий суд встановив, що позивач повністю виконав умови Договору купівлі-продажу, здійснив будівництво прибудови до школи, про що складені відповідні акти за підписом відповідача, що свідчить про проведення розрахунків за придбане майно, ТОВ "Спецбудкомплект" фактично володіє та користується об'єктом нерухомості, Договір купівлі-продажу не визнавався недійсним на підставі ст.ст. 28,153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України "Про власність", позивач набув право власності на спірний об'єкт нерухомості і він перебуває у його правомірному володінні та користуванні.
З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає наведений висновок місцевого суду про задоволення позовних вимог помилковим з огляду на таке.
Як встановлено апеляційним судом, позивач 05.12.2018 звернувся до відповідача із заявою про присвоєння поштової адреси об'єкту незавершеного будівництва в м. Обухові по вул. Київській, 146, за наслідками розгляду якого відповідач листом № 2959 від 12.12.2018 повідомив позивача про відмову у присвоєнні поштової адреси вказаному об'єкту незавершеного будівництва. Обґрунтовуючи таку відмову, відповідач вказав про перебування вищевказаного об'єкта незавершеного будівництва з січня 2000 року на обліку у виконавчому комітеті Обухівської міської ради як власності територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради, відсутність документів, що свідчать про його передачу у власність ТОВ «Спецбудкомплект» і доказів реєстрації у передбаченому чинним законодавством порядку за товариством права власності на нього, з огляду на що відсутні законні підстави для присвоєння поштової адреси даному об'єкту нерухомості за клопотанням позивача.
Прийняте відповідачем рішення про відмову у присвоєнні спірному об'єкту незавершеного будівництва поштової адреси, а також повідомлення, що вказаний об'єкт обліковується як власність територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради, на думку позивача, свідчить про невизнання виконкомом ради права власності товариства на нього, у зв'язку із чим з урахуванням положень ст.ст. 316, 321, 328, 392 ЦК України таке право підлягає захисту шляхом визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Водночас, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою її подання до суду є відмова виконавчого комітету Обухівської міської ради у присвоєнні поштової адреси об'єкту незавершеного будівництва, а не існування спору про право власності на вищевказаний об'єкт.
Частиною 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Згідно зі ст. 40 цього Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Відповідно до пп. 10 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих законом повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради в галузі житлово-комунального господарства віднесено облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форми власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, так само як і дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень можуть оскаржуватись до суду.
Таким чином до суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод.
Колегія суддів відзначає, що ухвалене виконавчим комітетом Обухівської міської ради рішення про відмову ТОВ «Спецбудкомплект» у присвоєнні поштової адреси могло бути оскаржене позивачем із використанням способу захисту, відмінного від визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва за ТОВ «Спецбудкомплект», однак цього зроблено не було.
При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки і дійсному суб'єктному складу учасників спірних правовідносин з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Так, ТОВ «Спецбудкомплект» у позовній заяві визначило відповідачем виконавчий комітет Обухівської міської ради.
Відповідно до договору купівлі-продажу, який долучений до позовної заяви та взятий до уваги місцевим судом як один із доказів підтвердження права власності ТОВ «Спецбудкомплект» на об'єкт незавершеного будівництва в м. Обухів по вул. Київська, 146, власником зазначеної нерухомості є «Міська рада» (п. 2.1 договору).
Тобто вказаний об'єкт незавершеного будівництва до його відчуження ТОВ «Спецбудкомплект» входив до складу комунальної власності територіальної громади міста Обухів та сіл Обухівської міської ради (що не заперечується позивачем), від імені та в інтересах яких відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, здійснює саме Обухівська міська рада.
Повноваження щодо володіння або розпорядження майном територіальної громади регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Колегія суддів відзначає, що у своїй діяльності Виконавчий комітет Обухівської міської ради керується Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Положення про цей орган самоврядування законом не передбачено.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Як зазначено у ст. 10 цього Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Статтю 10 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно- приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:
1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;
2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;
3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Як встановлено апеляційним судом, Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, відповідно до статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», здійснює управління майном територіальної громади у межах, що визначені радою.
У даному випадку згідно з приписами законодавства управління майном - об'єктом незавершеного будівництва по вул. Київській, 146 у м. Обухові полягало у веденні Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області бухгалтерського обліку об'єкта нерухомого майна відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», про що також зазначає відповідач у своїх письмових поясненнях, наданих суду.
Також відповідач зазначив, що у період з моменту прийняття рішення Обухівської міської ради від 18.10.2001 № 172-19-ХХІІІ «Про передачу у власність ТОВ «Спецбудкомплект» незавершене будівництво по вул. Київській м. Обухова» та станом на час розгляду справи місцевим судом, Обухівська міська рада не передавала повноважень Виконавчому комітету Обухівської міської ради щодо розпорядження нерухомим майном територіальної громади, у тому числі незавершеним будівництвом по вул. Київській, 176 у місті Обухові.
З наведеного вище, а також з наданої відповідачем на запит суду копії Положення про порядок найменування або перейменування вулиць, провулків, присвоєння, обліку, зміни та анулювання поштових адрес (поділ з присвоєнням окремого поштового номера) об'єктам нерухомого майна на території Обухівської міської ради, затвердженого рішенням Обухівської міської ради від 27.04.2016 №161-09-УІІ, вбачається, що Виконавчий комітет Обухівської міської ради лише веде облік об'єктів нерухомості і надає їм адреси, однак не наділений правом будь-якого розпорядження ними.
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Таким чином будь-які спори стосовно власності на вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва в м. Обухові по вул. Київській, 146 безпосередньо стосуються територіальної громади м. Обухів та сіл міської ради як колишнього чи ймовірного власника спірного об'єкта незавершеного будівництва станом на час виникнення спірних правовідносин (про що саме і наголошувалося у листі виконавчого комітету ради при наданні відмови ТОВ «Спецбудкомплект» у присвоєнні йому поштової адреси), так і з огляду на те, що власником земельної ділянки під вищевказаним об'єктом незавершеного будівництва, яке, за твердженням прокурора, перебуває у комунальній власності, в силу закону (ст.ст. 78, 80, 83 Земельного кодексу України) є орган місцевого самоврядування, тобто Обухівська міська рада.
Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18.
При цьому, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, виконавчий комітет Обухівської міської ради не оспорює право власності позивача на спірне майно та жодним чином не стверджує, що таке майно належить виконавчому комітету Обухівської міської ради.
Відтак виконавчий комітет Обухівської міської ради є неналежним відповідачем у даному спорі, а заявлені до нього позовні вимоги не можуть бути задоволені.
Таким чином, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Спецбудкомплект» до неналежного відповідача за заявленими до виконавчого комітету Обухівської міської ради матеріально-правовими вимогами про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, між даними учасниками судової справи відсутній спір про право власності як такий.
З урахуванням обставин, встановлених апеляційним судом, у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо тверджень апелянта про те, що Договір купівлі-продажу не відповідає вимогам ст. 655 Цивільного кодексу України, вартість об'єкта незавершеного будівництва визначено з порушенням вимог законодавства, розрахунок за договором здійснено не спосіб, визначений законом, тощо колегія суддів відхиляє, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу не є предметом спору у даній справи та не входить до предмета доказування.
Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 3 та абз. 1 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави зробити висновок, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
У рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Аналіз положень ч.ч. 3 - 5 ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у них істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, Київською обласною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Обухівської міської ради в міську раду направлено лист від 05.01.2021 за № 15/4-88 щодо поінформованості про спір у справі №911/538/20 та вжиті заходи на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020, а також лист від 31.12.2020 № 15/4-79 до виконавчого комітету Обухівської міської ради, у відповідь на які повідомлено про відсутність коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Також правова позиція щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави у зв'язку з неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та полягає у такому: «незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормалі національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».
Відтак рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі №911/538/20 впливає безпосередньо на права територіальної громади міста Обухів та сіл міської ради, однак Обухівська міська рада як її представницький орган неналежно здійснює визначені законодавством повноваження щодо захисту інтересів жителів територіальної громади, оскільки не оскаржила в апеляційному порядку рішення у цій справі, що, у свою чергу свідчить про неналежне здійснення міською радою наданих законодавством повноважень щодо захисту комунальної власності.
Вищевикладені обставини беззаперечно вказують на наявність виключних підстав та обставин, передбачених положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади міста Обухів з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень на апеляційну скаргу позивач суду апеляційної інстанції не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не надав вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки місцевого господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки колегія суддів встановила відсутність підстав для задоволення позовних вимог, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 12, код ЄДРПОУ 31583395) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 3.153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з державного бюджету України на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 24.789,15 грн надмірно сплаченого судового збору.
6. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.
7. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/538/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 11.08.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
І.П. Ходаківська