09 серпня 2021 року м. Рівне №460/6960/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача 1: представник Безпалов Андрій Васильович ,
відповідача 2: представник не прибув,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог напредмет спору на стороні відповідача: представник Безпалов Андрій Васильович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненської обласної прокуратури, П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , - позивач) звернувся до суду з позовом до П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Рівненської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення п'ятої кадрової комісії від 21.07.2020 №10, яка створена наказом Генерального прокурора № 247 від 02.06.2020 «Про створення п'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур» про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Рівненської області від 18.08.2020 №782к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.08.2020 року на підставі рішення кадрової комісії №5;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Рівненської області (обласної прокуратури) за погодженням з ОСОБА_1 з 18.08.2020 року;
- стягнути з Рівненської обласної прокуратури (до зміни назви - прокуратури Рівненської області) (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ЄРДПОУ: 02910077) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 18.08.2020 по 10.09.2020 - (з розрахунку середньоденної заробітної плати 967,95 грн.), а з 11.09.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді - з розрахунку середньоденної заробітної плати 2076,58 грн.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказав, що у зв'язку з проведенням реформування органів прокуратури на виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» ним було подано заяву про проходження атестації. Так, ним успішно пройдено І та ІІ етапи атестації, які полягали у складанні іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та на загальні здібності та навички. На підставі цього його було допущено до співбесіди, за результатами проведення якої було прийнято рішення про неуспішне проходження ним атестації. З вказаним рішенням не погоджується, вважає таке протиправним, в обґрунтування чого звертає увагу суду на належне виконання ним практичного завдання по оцінці його знань та умінь у застосуванні закону, що не було враховано кадровою комісією. Стосовно інших питань, що ставилися комісією зазначає, що такі не можуть жодним чином охарактеризувати його, як прокурора, його компетентність, професійну етику та доброчесність, що є метою проведення ІІІ етапу атестації, що свідчить про суб'єктивний та упереджений підхід при прийнятті рішення. Разом з тим, позивач у зв'язку з неналежним повідомленням та порушенням порядку виклику не прибув до повторного проходження співбесіди, що слугувало для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації та звільнення з органів прокуратури. Також, зазначає, що створена наказом № 247 від 02.06.2020 Генерального прокурора кадрова комісія не є належним суб'єктом (органом), який наділений правом приймати рішення про успішне або неуспішне проходження атестації прокурора, оскільки вказаними повноваженнями наділена виключно кадрова комісія Офісу Генерального прокурора чи кадрова комісія обласної прокуратури. Крім того, відбір членів п'ятої кадрової комісії відбувся в непрозорий спосіб, що в свою чергу ставить під сумнів їх репутацію, рівень знань у галузі права, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також досвід, практичні навички з належного забезпечення проведення співбесіди із прокурорами, які атестуються на предмет професійної компетентності, професійної доброчесності прокурора. А відтак відповідність членів комісії цим критеріям ніким не досліджена, не перевірена та не встановлена, а отже члени комісії не відповідають кваліфікаційним вимогам, що висуваються до них. Вказує про те, що за результатами проходження першого етапу атестації на знання законодавства набрано прохідний бал 77 балів з 100 можливих. За результатами проходження другого етапу атестації набрано 107 балів із 145 можливих. Звертає увагу на те, що в ході співбесіди значна кількість запитань, які задавались, не стосувались предмету співбесіди та виходили за її межі, окремі члени комісії перебивали під час відповіді, перекручували його слова, підміняли відповіді якимось своїми твердженнями, яких він не говорив, а більшість обставин, які в подальшому зазначені в рішенні комісії як підстава неуспішного проходження атестації, взагалі не були предметом дослідження та обговорення під час співбесіди. Окрім того, не прибув на співбесіду у зв'язку з неналежним викликом. Вказує також про те, що п'ята кадрова комісія незважаючи на якісне виконання практичного завдання, матеріали зібрані під час атестації, виходячи за межі наданих повноважень прийняла немотивоване рішення в порушення Закону, Порядку, Закону України "Про прокуратуру" та Порядку роботи кадрових комісій, на яке він не зміг подати скаргу та був незаконно звільнений Генеральним прокурором. Крім того, зазначає, що на момент його звільнення відсутні ознаки як реорганізації або ліквідації, так і скорочення кількості прокурорів регіональної прокуратури Рівненської області чи Рівненської обласної прокуратури. Також вказує, що його було звільнено 18.08.2020 в період тимчасової непрацездатності. Враховуючи викладене, вважає, що звільнення є незаконним та безпідставним та просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 06.10.2020 позовна заява залишалася без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 15.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.11.2020 на 14:15 год. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
06.11.2020 позивачем було подано заяву про прийняття позовної заяви у новій редакції, згідно якої ОСОБА_1 було подано відповідну позовну заяву із ідентичним предметом позову, однак до складу відповідачів віднесено:
- Офіс Генерального прокурора;
- Рівненська обласна прокуратура;
- П'ята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора.
Ухвалою суду від 16.11.2020 у письмовому провадженні судом розгянуто питання про залучення до участі в справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора, оскільки рішення в справі може вплинути на права та законні інтереси Офісу Генерального прокурора, а також визнано належними відповідачами у справі прокуратуру Рівненської області та П'яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
24.11.2020 позивачем подано заяву про прийняття позовної заяви в новій редакції.
Ухвалою суду від 07.12.2020 було перенесенно підготовче засідання на іншу дату, у зв'язку із необхідністю подати позивачем заяву про зміну предмету позову та доказів її надіслання учасникам справи.
08.12.2020 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій просить стягнути з Рівненської обласної прокуратури (до зміни назви - прокуратури Рівненської області) (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ЄРДПОУ: 02910077) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 18.08.2020 по 10.09.2020 - (з розрахунку середньоденної заробітної плати 967,95 грн.), а з 11.09.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді - з розрахунку середньоденної заробітної плати 2076,58 грн.
Ухвалою суду від 16.12.2020, за обгрунтованим клопотання представника відповідача, відклпдено підготовче засідання до 04.01.2021.
На указану заяву 29.12.2020 Рівненської обласною прокуратурою було подано відзив, у якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю та посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 про врахування підвищених посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення за посадою виключено, та з 12.12.2020 коригування середньої заробітної плати з застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу не проводиться.
31.12.2020 до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів у справі.
Ухвалою суду від 04.01.2021 клопотання про витребування доказів, - задоволено частково, закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 04" січня 2021 р. о 12:30
Ухвалою суду від 18.01.2021 виправлено допущену описку у пункті десятому резолютивної частини ухвали суду від 04.01.2021, а саме замість помилково зазначеного часу та дати розгляду справи по суті "04 січня 2021р. о 12:30 год", зазначити: "17 лютого 2021р. о 14:15год".
До Рівненського окружного адміністративного суду від представника відповідача Рівненської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачем на виконання вимог порядку №221 подано заяву, відповідно до якої його допущено до проходження атестації прокурорів. У зв'язку з успішним проходженням перших двох етапів атестації позивачу було допущено до наступного етапу атестації проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Вказує про те, що визначення складу комісії, вимог до осіб, що можуть бути її членами, а також порядку роботи комісії є дискреційними повноваженнями Генерального прокурора. Відтак і перевірка кандидатів у члени комісій на їх відповідність встановленим Генеральним прокурором вимогам є виключною компетенцією останнього. Звертає увагу суду на те, що кадрові комісії наділенні сукупністю дискреційних прав та обов'язків, що дають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів. Комісії приймають обґрунтовані рішення, викладаючи в них мотиви їх прийняття. З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв'язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Окрім того, звернув увагу суду на те, що позивач не з'явився на співбесіду до кадрової комісії 21.07.2020. Також відповідач 2 наголошував на неможливість застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Офісом Генерального прокурора подано відзив на позовну заяву. Зі змісту поданого відзиву вбачається, що відповідач 1 заперечував проти задоволення позовних вимог, вказав, що доводи позивача про незаконність створення п'ятої кадрової комісії є необгрунтованими. На обґрунтування своїх заперечень, зокрема, зазначав, що на підставі досліджених матеріалів атестації, отриманих пояснень прокурора Рощини Р.Б. у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо його відповідності вимогам професійної компетентності. Крім того, на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі пояснень прокурора, у кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики у зв'язку з отриманням свідоцтва про прово на заяняття адвокатською діяльністю та здійснення ним адвокатської діяльності. Також, вказав, що позивач не з'явився на повторну співбесіду 21.07.2020. У зв'язку з викладеними обставинами було обґрунтовано вирішено, що прокурор відділу прокуратури Рівненської областіОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію. Твердження позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації прокуратури області не можуть братися до уваги, оскільки юридичним фактом, що зумовив звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури. Вказував, що поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідач, П'ята кадрова комісія з атестації регіональних прокуратур, своїм право на подання відзиву не скористалася.
У судовому засіданні, призначеному на 17.02.2021, позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача 2, та третьої особи на стороні відповідача у судовому засіданні, призначеному на 17.02.2021, проти задоволення позову заперечив з наведених у відзивах підстав. Просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 17.02.2021 оголошено перерву для надання представником відповідача та третьої особи додаткових письмових доказів до 11.03.2021.
У зв'язку із щорічною відпусткою головуючого судді розгляд справи з 11.03.2021 було перенесено на 21.04.2021.
Протокольною ухвалою суду від 21.04.2021 оголошено перерву у судовому засіданні для надання представником відповідача та третьої особи додаткових письмових доказів до 24.05.2021.
Ухвалою суду від 24.05.2021, за обгрунтованим клопотання представника відповідача розгляд справи відкладено до 16.06.2021.
Протокольною ухвалою суду від 16.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 09.08.2021.
Протокольною ухвалою суду від 09.08.2021 було замінено прокуратуру Рівненської області, її правонаступником Рівненської обласною прократурою.
У судовому засіданні позивач, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача та третьої особи, на стороні відповідача заперечив проти позовних вимог, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 09.08.2021.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суду слід зазначити наступне.
Так, з 18.11.2011 ОСОБА_1 працював в органах прокуратури, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено процедуру атестації прокурорів, як передумову переведення на посаду прокурорів в обласні прокуратури.
Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.
Позивачем подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про його намір пройти атестацію.
Наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 №233 затверджено порядок роботи кадрових комісій.
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора №247 від 02.06.2020 створено п'яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
За результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивач набрав 77 балів із 100, при достатньому прохідному балу 70 та був допущений до другого етапу атестації іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки на загальні здібності та навички.
За результатами проведення другого етапу атестації - іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивач набрав 107 балів зі 145 можливих, при прохідному - 93, та був допущений до наступного етапу атестації - проведення співбесіди, з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням п'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур "Про неуспішне проходження прокурором атестації" №10 від 21.07.2020 прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
Зі змісту вказаного рішення судом встановлено, що на підставі досліджених матеріалів атестації, отриманих пояснень прокурора ОСОБА_1 у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо його відповідності вимогам професійної компетентності. Позивачем не було надано вичерпної відповіді на запитання щодо можливості укладання родичами потерпілої особи угоди про примирення. Окрім того, позивач під час співбесіди самовільно покинув аудиторію, у зв'язку з чим Кадровою комісією № 5 було продовжено співбесіду для можливості отримати відповідні пояснення.
Також на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі пояснень прокурора, у кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики, що виразилось у його фактичних діях під час проходження процедури стажування для набуття професії адвоката, та відповідно не дотримано принципу законності у всіх його діях, в тому числі під час набуття ним професії адвоката.
На підставі зазначеного рішення, наказом прокурора Рівненської області від 18.08.2020 № 782к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.08.2020.
Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтями 38, 43 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Також у ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі- КЗпП України) закріплені права громадян на працю.
Відповідно до ст.222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до ст. 7 Закону №1697-VII систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Частиною 3 статті 16 Закону №1697-VII передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.51 Закону №1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурор звільняється з посади у разі:
1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;
3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією;
3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
4) неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Суд зазначає, що даний перелік підстав для звільнення прокурора є вичерпним.
Як вже було зазначено судом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX (далі Закон №113-ХІІ), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Прийняття даного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу І Закону №113-ІХ, зокрема, внесено зміни до Кодексу законів про працю України:
1) статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту:
"Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"
2) статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту:
"Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Суд вказує про те, що порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Висновки аналогічного характеру викладено в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 803/31/16 та від 08.08.2019 у справі №813/150/16, які в силу вимог ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), враховуються судом при прийнятті даного рішення.
Відповідно до ч.9 ст.51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З аналізу наведеної норми, судом встановлено, що законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади, а саме:
-у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;
- у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-ІХ також внесені зміни до Закону № 1697-VII, зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури" (п.21).
Статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою такого змісту:
"5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
Отже, відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, що й мало місце в даному випадку.
Щодо доводів позивача про те, що Закон № 113-ІХ має дискримінаційний характер та порушує його конституційні права і свободи, слід зазначити, що держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади. Це випливає, зокрема, зі ст. 7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18.10.2006.
У пункті 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1165 від 25.12.2008 (1998) вказано, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.
Статтею l Конвенції Міжнародної Організації Праці № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року встановлено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.
При вирішенні цього питання суд також враховує позицію Конституційного суду України, який у своєму рішенні від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004 зазначає, що конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього потребує характер професійної діяльності.
Суд підкреслює, що Закон № 113-ІХ є чинним, його положення неконституційними не визнані, а відтак він підлягає застосуванню.
Суд також зазначає, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Так, згідно з ч. 5 ст. 32 Кодексу законів про працю України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус.
Частиною п'ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо: пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; строків попередження про звільнення; переважного права на залишення на роботі; переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу; збереження місця роботи на період щорічної відпустки та відрядження.
З огляду на наведене, беручи до уваги, що приписами спеціального закону, а саме підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ встановлено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури є підставою для звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", суд відхиляє вказані твердження позивача, як безпідставні.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про визнання протиправним і скасувати рішення п'ятої кадрової комісії від 21.07.2020 №10 про неуспішне проходження атестації, суду слід зазначити наступне.
Так, Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок №221).
Відповідно до п.1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ХІІ та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з п.2, 4 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Пунктами 6- 8 Порядку №221 передбачено, що атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі п.11, пп.7 п.22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ХІІ, Закону № 1697-VII визначено Порядком роботи кадрових комісій, затвердженим наказом Генерального прокурора 17.10.2019 № 233 (далі Порядок №233).
Відповідно до п.2 Порядку №233 комісії забезпечують, зокрема, проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур
Згідно з п.3 Порядку №233 для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.
Наказом Офісу Генерального прокурора № 247 від 02.06.2020 створено п'яту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур у такому складі: Таргоній Олександр Вячеславович (голова комісії), Яковлєв Андрій Анатолійович (член комісії, секретар комісії), Березолова Тетяна Миколаївна (член комісії), делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Афоніна Ольга (член комісії), Веремій Тетяна (член комісії), Шамов Олексій (член комісії)
Судом встановлено, що у такому складі комісією було прийнято оскаржуване рішення "Про неуспішне проходження прокурором атестації" №10 від 21.07.2020.
Пунктом 9 Порядку №221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Як було встановлено судом, позивачем було дотримано п.9 Порядку №221 та подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про його намір пройти атестацію.
Сторонами у справі не заперечується, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації прокурорів регіональних прокуратур та його допущено до третього етапу атестації у формі співбесіди.
За положеннями п.13 та 14 розділу ІV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п.15 розділу ІV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку №221).
Відповідно до п.16 - 18 розділу ІV "Проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора" Порядку №221 залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Прокурори, які проходять співбесіду, запрошуються комісією на проголошення ухваленого комісією рішення про результати їх атестації. Результати атестації прокурорів за підсумками проведення співбесіди оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).
Як встановлено судом, підставою для прийняття відносно позивача рішення №10 від 21.07.2020 про неуспішне проходження атестації став висновок п'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, за результатами проведеної співбесіди, про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції та доброчесності.
Зокрема, комісія зазначила, що під час отриманих пояснень та уточнюючих запитань стосовно практичного застосування норм Кримінального процесуального кодексу України прокурором не було надано вичерпної відповіді на запитання щодо можливості укладання родичами потерпілої особи угоди про примирення. Зокрема не було визначено, що право на примирення згідно зі ст. 46 Кримінального кодексу України - це особисте право потерпілого, вонно не може бути ніким присвоєно та не може бути нікому делеговане.
Також на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі пояснень прокурора, у кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики у частині отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Разом з тим, позивач не прибув для продовження співбесіди 21.07.2020, що слугувало для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації та звільнення з органів прокуратури.
Оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно Закону №113-IX є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, останнє має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, а тому має відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.
Виходячи з цього, необхідно, щоб рішення комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, не просто містило мотивувальну частину, а щоб така мотивувальна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов'язки на займаній посаді.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.10.2019 в справі №9901/831/18.
З цих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідачів, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, чинними нормативно-правовими актами не визначено і голосуючи за те чи інше рішення члени комісії діють за внутрішнім переконанням та на власний розсуд.
Невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20.01.2012 Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (п.70,71).
Таким чином, суд вважає, що невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.
Водночас, положеннями п.12 Порядку № 233 чітко визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Судом встановлено, що рішення п'ятої кадрової комісії №10 від 21.07.2020 не містить деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача, а має лише загальні висновки без їх обґрунтування.
Також, оскаржене рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладені у ньому висновки.
При цьому матеріалами справи підтверджено, що в ході проведення співбесіди позивачем були надані детальні пояснення, щодо проходження стажування та отримання посвідчення про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до протоколу №10 засідання п'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур відповідачем 1 детально не досліджено пояснення позивача та не використавши свої повноваження щодо здійснення відповідних запитів до будь - яких органів державної влади чи місцевого самоврядування з цих питань, доступу до відкритих джерел інформації в мережі Інтернет, дійшла висновку про обґрунтованість сумнівів щодо правдивості відомостей, наданих ОСОБА_1 .
У рішенні кадрової комісії № 5 від 21.07.2020 за № 10 зазначено, що «Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 25.04.2018 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1301 згідно рішення Ради адвокатів Рівненської області. Право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено згідно пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 29.05.2018 на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2018.»
Разом з тим, комісією зазначено, що прокурор Рощина Роман Борисович відповідно до даних електронної бази даних, яка містить відомості про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» набули права на зайняття адвокатською діяльністю, та про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності, з 25.04.2018 по 29.05.2018 року займався здійсненням адвокатської діяльності і тим самим перебував одночасно під двома присягами: присягою прокурора та присягою адвоката.
Суд не погоджується з твердженнями викладеними в рішенні коміїі з наступних підстав.
Так, у кадрової комісії № 5 виникли, зокрема «обгрунтовані сумніви» щодо відповідності вимогам професійної етики в частині відомостей про те, що прокурор отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю під час роботи в органах прокуратури, займався здійсненням адвокатської діяльності і тим самим перебував одночасно під двома присягами: присягою прокурора та присягою адвоката, а також неповне дотримання процедури проходження стажування.
Знову ж таки, спростування правомірності отримання позивачем свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю можливе лише у встановленому порядку (у т.ч. судовому). Щодо інших наведених зауважень, Комісією не зазначено та не вмотивовано яким саме чином отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та проходження процедури стажування для набуття професії адвоката впливає на його сумлінність, доброчесність, професійну етику, професійний рівень, тощо.
Відповідно до відкритих джерел інформації - сайт Ради адвокатів Рівненської області стаття «У Рівному правники урочисто склали присягу адвоката України» http://raro.in.ua/news/news/710-u-rivnomu-pravnyky-urochysto-sklaly-prysiahu-advokata-ukrainy, а також відповідно до проголошеної та підписаної Позивачем присяги адвоката України, останню складено 25.05.2018 та фактичної у той самий день видано на руки під розпис свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія РН № 1381 та посвідчення адвоката України № 1381.
Позивачем також було зазначено, що 29.05.2018, зважаючи на те, що 26, 27 та 28 травня 2018 року були вихідними днями у зв'язку з святкуванням свята Трійці, 29.08.2018 ним було подано до Ради адвокатів Рівненської області заяву про зупинення свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Поміж тим у мотивувальній частині рішення Кадрової комісії № 5 зазначено, що позивачем було заздалегідь отримано запитальник, який вже містив запитання стосовно дотримання прокурором принципу законності у своїй діяльності під час отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність, хоча фактично він не містив запитання з приводу дати складання присяги адвоката України та отримання на руки свідоцтва та посвідчення адвоката, а лише містив вимогу про надання копій документів щодо проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до протоколу № 10 від 14.07.2020 кадрової комісії з метою отримання додаткових пояснень було прийнято рішення про продовження співбесіди позивачу та для більш детального вивчення питання доброчесності направити прокурору додатковий запитальник, однак додатковий запитальник позивачу направлено так і не було, оскільки його не було надано Офісом Генерального прокурора на ухвалу суду.
Судом поміж іншого встановлено, що 14.07.2020 позивач проходив черговий етап атестації прокурорів у формі проведення співбесіди із п'ятою кадровою комісією у складі 6 осіб, на одному із засідань якої 14.07.2020 був присутнім і повідомлений про необхідність явки на наступний виклик.
У повідомленні «Підсумки проведення співбесід прокурорів регіональних прокуратур 14 липня 2020 року» було вказано про перенесення співбесіди, без зазначення дати на яку буде перенесено співбесіду.
У своїх поясненнях позивач зазначив, що з 16.08.2020 по 20.08.2020 ознайомлювався із графіками співбесід розміщених на офіційному сайті ОГП на 20-22.08.2020, однак до жодного з графіків його включено не було.
В ході перегляду відомостей файлу: «grafik_spivbesid_na_21_07_2020_zmini_20_07»), який був завантажений позивачем із сайту ОГП об 11 год. 52 хв. 20.08.2020, виявив, що часом останнього створення змісту та його зберігання є 09 год. 43 хв. 20.07.2020. Автором створення файлу є ОСОБА_7 , а останнє збереження здійснено ОСОБА_8 . До указаного графіка співбесід прокурорів регіональних прокуратур на 21.07.2020 позивача включено не було, що підтверджується файлами та документами наданими позивачем.
Відповідно до абз. 2 п. 1 розділу ІV Порядку кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди.
У графіку зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) .
Також, у своїх поясненнях позивач вказав, що приблизно о 20 год. 15 хв., в ході огляду офіційного сайту Офісу Генерального прокурора, зокрема графіків проведення співбесід прокурорів регіональних прокуратур (ОНОВЛЮЮТЬСЯ) виявив, що 20.07.2020 у післяобідній час його включено до переліку осіб, які мають з'явитися на співбесіду до п'ятої кадрової комісії, а саме на 08 год. 00 хв. 21.07.2020.
Про указане позивачем о 20 год. 16 хв. 20.07.2020 повідомлено п'яту кадрову комісію електронним листом з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу електронної пошти п'ятої кадрової комісії: ІНФОРМАЦІЯ_2
В подальшому, на сайті Офісу Генерального прокурора про результати співбесіди за 21.07.2020 розміщено інформацію, де зазначено, що ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію, хоча позивач фактично на неї не з'явився, що окрім іншого підтверджено протоколом № 15 засідання п'ятох кадрової комісії від 21.07.2020.
Разом з тим, позивач вказав, що з 21.07.2020 по 28.07.2020 включно перебував на лікарняному, що окрім іншого, стало підставою неприбуття до проходження співбесіди.
Крім того, на вимогу суду Офісом Генерального прокурора України не надано жодної інформації, як спростовувала факт неналежного повідомлення позивача.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що не можна ототожнювати поняття «неуспішне проходження атестації» з фактом нез'явлення на проведення співбесіди у зв'язку з порушенням абз. 2 п. 1 розділу ІV Порядку, що виразилось у порушенні строку включення позивача до графіку проведення свібесід, а також враховуючи успішне проходження позивачем попередніх двох етапів атестування, написання практичного завдання і попереднього проходження співбесіди.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає вимогам обґрунтованості, оскільки прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Окрім того, покликання кадрової комісії на те, що ОСОБА_1 не було надано вичерпної відповіді на запитання щодо можливості укладання родичами потерпілої особи угоди про примирення суд вважає необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами. Більше того, рівень знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора був перевірений на першому етапі проведення атестації позивача, який останній пройшов успішно. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурором виконано письмове практичне завдання, зауважень до якого кадровою комісією не висловлено.
Суд враховує, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями кадрової комісії, водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.
Зважаючи на відсутність в оскаржуваному рішенні комісії №10 від 21.07.2020 мотивів його прийняття, а також аргументів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії щодо невідповідності позивача вимогам компетентності та етики, перевірка на наявність чого здійснюється в межах його атестації, правомірність таких висновків також не доведено відповідачами як суб'єктами владних повноважень під час слухання справи, що є підставою для визнання його протиправним та скасування в судовому порядку.
Оскільки відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури є підставою для звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та враховуючи протиправність рішення п'ятої кадрової комісії №10 від 21.07.2020, прийнятий на підставі цього рішення наказ прокурора Рівненської області № 782 к від 18.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області також є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на звільнення в період перебування на лікарняному, оскільки відповідно до п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Щодо з'ясування та дослідження судом решти доводів та аргументів сторін, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення на них, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи, зокрема, позивача), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torijav.Spain") серія A. 303-A; пункт 29).
На переконання суду, решта доводів сторін не впливає на висновки суду щодо протиправності та скасування судом оскаржуваних рішення та наказу.
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.
Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на на попередній роботі.
У ході розгляду справи судом встановлено, що ліквідація чи реорганізація прокуратури Рівненської області та скорочення кількості прокурорів у прокуратурі Рівненської області, в якій ОСОБА_1 обіймав посаду до звільнення, не відбулися, що підтверджується листом прокуратури Рівненської області від 04.09.2020 №19-139вих20 та листом Офісу Генерального прокурора від 10.09.2020 за № 27/3-4078вих20.
Вказані обставини підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.09.2020.
Водночас, відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" № 410 від 03.09.2020 прокуратуру Рівненської області було перейменовано у Рівненську обласну прокуратуру, без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Днем початку роботи Рівненської обласної прокуратури, згідно з наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414, визначено 11.09.2020.
Проте, вказані обставини не свідчать про факт ліквідації чи реорганізації прокуратури Рівненської області.
З огляду на те, що позивача було протиправно звільнено з органів прокуратури з 18.08.2020, а відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, днем звільнення вважається останній день роботи, то суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений з 19.08.2020.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (п.77).
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, позивач підлягає поновленню на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Рівненської обласної прокуратури, з 19.08.2020.
Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо поновлення на посаді з 18.08.2020 є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши про цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №100 (далі - Порядок №100). Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
У відповідності до абзацу 3 п. 2 Порядку № 100 збереження заробітної плати у всіх інших випадках, до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на числокалендарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Аналізуючи зміст пункту 10 Порядку № 100, слід зазначити, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення.
Отже, враховуючи вимоги зазначеної правої норми, слід зазначити, що підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, і коригування заробітної плати.
При цьому, розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.
Також суд зауважує, що в даному випадку слід з'ясувати чи передбачає зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів, інші зміни та вимоги до розрахунку середнього заробітку та, відповідно, і визначення розрахункового періоду з огляду на положення пункту 10 Порядку № 100.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16, від 26 червня 2019 року у справі №813/5855/15 та від 04.03.2020 у справі № 0440/6017/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 в своїй позовній заяві звертає увагу на те, що він обізнаний щодо розміру підвищення посадового окладу прокурора відділу рівненської обласної прокуратури протягом всього періоду незаконного звільнення.
З досліджених судом довідки від 03.09.2020 № 18-61вн-20, виданої прокуратурою Рівненської област, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення по посаді прокурор відділу прокуратури Рівненської області становила 20810,93 грн., а середньоденна заробітна плата становила 967,95 грн.
Разом з тим, суд зауважує, що матеріали справи містять лист Рівненської обласної прокуратури від 25.11.2020 № 27-179вих-20, відповідно до якого станом на 01.11.2020 згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 № 1155 до затвердження штатного розпису Рівненської обласної прокуратури посадовий оклад прокурора відділу Рівненської області становить 37836,00 грн.
Отже, за період з 19.08.2020 (наступний день за датою звільнення позивача) по 11.09.2020 року (з 11.09.2020 посадовий оклад підвищився) середній заробіток складає 15487,20 грн. (з розрахунку: 967,95 грн. х 16 робочих днів).
За період з 11.09.2020 по 09.08.2021 середній заробіток з урахуванням коригування складає 2076,58 грн. х 227 робочих дня = 471383,66 грн.
Всього загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням коригування виплат на коефіцієнт підвищення становить 486870,86 грн.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 у зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Разом з тим, твердження представника Рівненської обласної прокуратури щодо виключення пункту 10 Порядку № 100, відхиляються судом за безпідставністю, оскільки пункт 10 Порядку № 100 виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100» від 09.12.2020, що набрала чинності 12.12.2020.
Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з абзацу 2 пункту 2 мотивованої частини Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним сили, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Таким чином, до спірних відносин слід застосувати положення Порядку № 100 в редакції, що діяв на час їх виникнення, тобто з врахуванням положень п. 10.
Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а суд згідно ст. 90 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позивач частково довів суду обґрунтованість позовних вимог. Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, частково надали суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх відзиви, і частково довели правомірність їх дій.
Отже, при зазначених обставинах, відзиви відповідачів частково відхиляються судом як безпідставні і такі, що суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.
Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, на користь ОСОБА_1 слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп. сплачених згідно квитанції № ПН2272444 від 21.09.2020, оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ 02910077), П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення П'ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 № 10 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Рівненської області від 18.08.2020 № 782 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Рівненської обласної прокуратури, з 19.08.2020.
Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.08.2020 по 09.08.2021 включно в розмірі 486870,86 грн. (чотириста вісімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят гривень вісімдесят шість копійок) (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта власних повноважень Рівненської обласної прокуратури судові витрати на суму 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Рівненської обласної прокуратури, з 19.08.2020 та в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 20810,93 грн. (двадцять тисяч вісімсот десять гривень дев'яносто три копійки) (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику) виконується негайного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 12 серпня 2021 року
Суддя Д.П. Зозуля