Справа № 420/6504/21
11 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831; вул. Військової Слави, 14, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701) про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
20 квітня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Бідгород-Дністровського прикордонного загону щодо виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини ОСОБА_1 без повного розрахунку;
скасувати наказ начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону від 28.06.2018 № 276-ос про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Білгород-Дністровський прикордонний загін видати наказ про виключення зі списків особового складу на день повного розрахунку, а саме 17.02.2021 рік;
зарахувати період з 28.06.2018 по 17.02.2021 до загальної вислуги років та виплатити матеріальне та грошове забезпечення за період з 28.06.2018 по 17.02.2021.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/6504/21 о 12:24:40 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 22.04.2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності надання до суду належним чином засвідчених копій письмових доказів доданих до позовної заяви для відповідача у справі.
11.05.2021 року за вх.№23386/21 від представника позивача надійшла заява разом із копіями письмових доказів доданих до позовної заяви для відповідача у справі, чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.05.2021 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що спірним наказом від 28.06.2018 № 276-ос було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак фактичний та остаточний розрахунок грошового забезпечення здійснено 17.02.2021 року. Позивач стверджує, що виключення зі списків особового складу військовослужбовця можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. Оскільки розрахунок було здійснено лише 17.02.2021 року, то і виключення зі списків особового складу має здійснюватись 17.02.2021 року, а період з 28.06.2018 по 17.02.2021 року зараховується до загальної вислуги років та за нього має бути виплачене матеріальне та грошове забезпечення за період з 28.06.2018 по 17.02.2021 року.
07.06.2021 року за вх.№29384/21 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого прикордонний загін не погоджується із позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування власної правової позиції представник відповідача зазначає, що до правовідносин в частині проходження військової служби не застосовуються загальні приписи трудового законодавства, зокрема, які визначені ст.117 КЗпП України.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 , наказом 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №128-ос від 29 жовтня 2008 року, прийнятий на військову службу за контрактом із запасу Збройних Сил України із Білгород-Дністровського об'єднаного міського військового комісаріату Одеської області з 29 жовтня 2008 року.
Наказом начальника 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №259-ОС від 08 червня 2018 року, старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка-начальника автомобільної групи відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу, звільнено з військової служби у запас.
Наказом начальника 25 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №276-ОС від 18 червня 2018 року, старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка-начальника автомобільної групи відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.
Вказані обставини встановлені судовим рішенням у справі №420/12496/20.
Рішенням суду від 29.01.2021 року у справі №420/12496/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік.
Фактично виплата на виконання рішення суду була здійснена 17.02.2021 року, що сторонами не заперечується.
14.03.2021 року позивач звернувся до Прикордонного загону із заявою про скасування наказу від 28.06.2018 № 276-ос та зарахуванням періоду з 28.06.2018 по 17.02.2021 до загальної вислуги років (а.с.16-17).
18.03.2021 року за №12/в-41 відповідачем повідомлено, що підстави для зарахування спірного періоду відсутні, а індексація на виконання рішення суду виплачена (а.с.14).
Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обідає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХП (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищ. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами, У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року № 1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 9 статті 26 Закону № 2232).
На переконання позивача, саме наявність умови щодо повної виплати грошового забезпечення може слугувати підставою для виключення військовослужбовця зі списків особового складу, із чим суд не погоджується, адже за змістом п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України саме виключення зі списку особового складу є підставою для виплати всіх належних особі коштів.
Як наслідок цього, факт звільнення зобов'язує військову установу здійснити остаточні розрахунки, а не факт остаточного розрахунку означає припинення військової служби.
При цьому, законодавством дійсно передбачено механізм відновлення порушених прав осіб, пов'язаних із несвоєчасним розрахунком при звільненні - це виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (ст.116, 117 КЗпП України). Запропонованого позивачем способу відновлення порушених прав законодавством не передбачено, а висновки позивача ґрунтуються виключно на власному баченні п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України.
Суд також звертає увагу, що дії, вчинені на реалізацію наказу начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону від 28.06.2018 № 276-ос про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Білгород-Дністровського прикордонного загону, а саме щодо виплати належних позивачу сум, не можуть вказувати на протиправність самого наказу.
За аналогічного обґрунтування безпідставними є вимоги позивача щодо необхідності зарахування періоду з 28.06.2018 по 17.02.2021 до загальної вислуги років.
Стосовно виплати матеріального та грошового забезпечення за період з 28.06.2018 по 17.02.2021 року суд вважає, що у разі затримки остаточного розрахунку позивач не позбавлений права на отримання середнього заробітку за час прострочення розрахунку при звільненні.
Разом із цим, в межах заявлених вимог та способу захисту порушених прав відсутнє фактичне та нормативне обґрунтування, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати до розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831; вул. Військової Слави, 14, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701) про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян