11 серпня 2021 року Справа № 280/4311/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
28.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та неврахування для обчислення страхового стажу трудової книжки НОМЕР_2 , неврахування періоду роботи з 05.08.1985 по 03.02.1987;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 зарахувавши стаж роботи на посаді майстра з 10.10.1985 року по 09.06.1991 року за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією 04 січня 2021 року.
Ухвалою суду від 02.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
04.01.2021 позивачка звернулась до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Відповідач рішенням № 083950008107 від 06.01.2021 року відмовив позивачу в призначення пенсії за віком посилаючись на п.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначив, що право на пенсію за віком мають жінки, які народилися після 31.03.1961 року у віці 60 років. Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 14 років 0місяців 15 днів. Не враховано для обчислення трудову книжку НОМЕР_3 з причини виправлення в даті народження, оформлення якої не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок та період роботи позивача з 05.08.1985 по 03.02.1987 оскільки в записі про звільнення відсутній наказ про звільнення.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком та неврахування для обчислення страхового стажу періодів роботи з 05.08.1985 по 03.02.1987 протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за № 1788-XIІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Так, згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.п. 2.6.-2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Відповідач, відмовляючи в зарахуванні періоду роботи позивача зазначив, що позивачу не враховано для обчислення трудову книжку НОМЕР_2 , оскільки виправлення в даті народження не завірено відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок, та період роботи позивача з 05.08.1985 по 03.02.1987, оскільки в записі про звільнення відсутній наказ про звільнення.
Суд зазначає, що доказом, який підтверджує вірність дати народження позивача є її паспорт громадянина України в якому зазначено дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідач має повноваження для встановлення відповідних обставин при прийнятті рішення щодо призначення пенсії.
Крім того, відповідно до відомостей зазначених на сторінках 1 та 41 трудової книжки НОМЕР_2 , зазначено, що трудова книжка належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, виправлення на першій сторінці трудової книжки в даті народження, оформлення якої, на думку відповідача, не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок не є підставою для неврахування зазначеної трудової книжки для обчислення страхового стажу позивача.
Відповідно до записів у трудовій книжці №1-3 позивач з 05.08.1985 року по 03.02.1987 року працювала в «Передвижная механизированная колонна № 248 Строительно-монтажнго треста «Ждановсельстрой». Не зазначення номеру та дати наказу у графі № 4 трудової книжки не є підставою для неврахування зазначеного періоду роботи.
Крім того, позивачем 11.03.2021 року було додатково надано відповідачу копію Наказу про звільнення №7-к від 03.02.1987. Трудовий стаж позивача в зазначений період, підтверджується також записами в особистих картках КУ «Трудовий архів м. Маріуполя» Маріупольської міської ради за №0381/05-01, №0382/05-01 та №0383/05-01 від 05.02.2021.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірний період роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці позивача та архівними довідками, які свідчать про те, що позивач працював у вказаний період в «Передвижная механизированная колонна № 248 Строительно-монтажнго треста «Ждановсельстрой».
Суд звертає увагу, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
В силу положень статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсійні виплати.
В той же час пункт 43 Порядку гарантує, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Крім того, відповідно до приписів статті 64 Закону № 1058-IV відповідач наділений правом, зокрема, проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями.
Однак, відповідачем не надано доказів здійснення законодавчо визначених дій для встановлення періоду роботи, який підлягає зарахуванню до загального стажу позивача.
Отже, судом встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії не було зараховано йому період роботи з 05.08.1985 по 03.02.1987 року та не враховано для обчислення трудову книжку НОМЕР_2 за відсутності підстав, визначених законами.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за віком на пільгових умовах при додержанні певних вимог, зокрема, особам, зайнятим на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, призначаються пільгові пенсії за списками № 1 та № 2.
Відповідно до передостаннього абзацу ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 цього Закону.
Так, відповідно до п. б ч. 1 ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством і які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону.
Цим же Законом визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 року №1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільговит умпвяі застосовуються Списки, шо чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Отже, так як Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 N 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» набула чинності з 21.08.1992, то проведення атестації робочих місць за умовами праці є обов'язковою саме з 21.08.1992.
Оскільки, позивач працювала на посаді із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у період з 10.10.1985 року по 09.06.1991 року, тобто до 21.08.1992 року - дати набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», то пільговий стажу зараховується за весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року, без результатів проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що інспектор відділу кадрів при заповненні 10.08.1985 трудової книжки позивача керувався «Инструкцией о порядке ведения трудовых книжек на предприятиях, в учреждениях и организациях», затвердженою Постановлением Госкомтруда СССР від 20.06.1974 № 162, відповідно до п.2.13 якої в графі 3 пишеться: "Принят или назначен в такой-то цех, отдел, подразделение, участок, производство" с указанием их конкретного наименования, а также наименования работы, профессии или должности и присвоенного разряда. Записи о наименовании работы, профессии или должности, на которую принят работник, производятся: для рабочих - в соответствии с наименованиями профессий, указанных в Едином тарифно-квалификационном справочнике работ и профессий рабочих; для служащих - в соответствии с наименованиями должностей, указанных в Единой номенклатуре должностей служащих, или в соответствии со штатным расписанием, а не Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993, абзацом четвертим п. 2.14 якої передбачено якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно абз. 5 п.2.14 Інструкції, затвердженої Наказом № 162 від 24.07.1993 року показники, зазначені у цих Списках, обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках. Подібних положень Інструкція №162 від 20.06.1974 не містить, а відповідно до п 1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Станом на період роботи ОСОБА_1 майстром з 10.10.1985 до 09.06.1991 був чинний та підлягав застосуванню Список № 2. затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956.
Посада, яку Позивач обіймала, входила до Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженого Радою Міністрів СРСР 22 серпня 1956 року №1173 «Об утверждении списков производств, цехов, профессий и должностей, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах»
Зокрема, у пункті «б» розділу XXIX «Строительство зданий и сооружений: промышленных, энергетических, гидротехнических, дорожно-мостовых, транспорта и связи, жилых и культурно бытовых, также надземных зданий и сооружений шахт, рудников и коммуникаций» передбачалися професії «мастера (десятники) и прорабы».
Також, ця професія передбачена п. 22901006-23419 розділу XXVII ««Строительство, реконструкция, техническое перевооружение, реставрация и ремонт зданий, сооружений и других объектов» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 «Об утверждении списков производств, работ, профессий, должностей и показателей, дающих право на льготное пенсионное обеспечение» - «мастера строительных и монтажных работ».
У трудовій книжці посада позивача зазначена з урахуванням діючих на той час нормативних документів, а саме як «майстер (будівельний)» та «майстер», оскільки на момент призначення на посаду такої посади, як майстер будівельних та монтажних робіт передбачено не було у діючому на той час Списку №2.
Отже, відповідно до вищезазначених положень законодавства робота Позивача на посаді майстра у період з 10.10.1985 року по 09.06.1991 року є роботою із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (ст.12 Закону № 1788).
За змістом п."б" ч.1 ст.13 Закону № 1788 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
До внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII встановлювалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Тобто, Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2148-VIII), Закон №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ у новій редакції викладено пункт 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ.
Водночас, Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII».
У вказаному рішенні Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Конституційний Суд України вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII .
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII , якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Проаналізувавши наведене рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що з 23 січня 2020 року (моменту прийняття цього рішення Конституційним Судом України) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Суд зауважує, що вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 2 щодо вікового цензу, який складає 50 років - за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, та 55 років - за частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, позивач, яка на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягла віку 56 років, тому суд зазначає, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у позивача виникло право на призначення відповідної пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
Частинами 2, 3 статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, з метою повного захисту порушених прав і свобод позивача, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та є протиправною.
З метою відновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернулась до суду, суд дійшов висновку про необхідність призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з дня звернення за пенсією, тобто з 04.01.2021 року.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано копія договору про надання правової допомоги №ЩТ/2021 від 12.04.2021 року; акт завершення етапу робіт за договором про надання правової допомоги; квитанція до прибуткового касового ордера №48 від 29.06.2021.
Відповідно до акта завершення етапу робіт за договором про надання правової допомоги від 29.06.2021 АО «Юрлюкссервіс» надано професійну правову допомогу з консультації, аналізу документів та складання адміністративного позову ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/4311/21-3000,00 грн.; відповідь на відзив на адміністративний позов у справі №280/4311/21-1500,00 грн. Загальна вартість виконаних робіт склала 4500, 00 грн.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Суд вважає, що вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначені є співмірними з фактично виконаними послугами та роботами, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.01.2021 № 083950008107 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 зарахувавши стаж роботи на посаді майстра з 10.10.1985 року по 09.06.1991 року за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 04.01.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 11.08.2021.
Суддя О.В. Конишева