Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 серпня 2021 р. Справа№200/3536/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії, -
31 березня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ) та просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.09.2018, а також щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2015 по 14.09.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.09.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2015 по 14.09.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2018 по дату ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що під час проходження служби та на час звільнення відповідачем протиправно не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а також індексацію грошового забезпечення за період з 04.03.2015 по 14.09.2018. Звернувшись до відповідача із заявами, в яких містились вимоги про виплату заборгованості по грошовому забезпеченню, останні у листах від 17.11.2020 з №№2554, 2555 роз'яснили, що виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки військова частина зможе здійснити на підставі відповідного рішення суду, в свою чергу індексація грошового забезпечення до грудня 2018 року не передбачалась. Вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав викладених у письмовому відзиві. В обґрунтування якого вказав, що у зв'язку із тим, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, на виконання вимог телеграми Міністерства оборони України від 31.12.2015 №248/3/9/1/1150 Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз'яснення від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно яких, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. Також вказав, що військова частинна не визнає позов в частині протиправного не нарахування не виплати (бездіяльності) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року, тому що на момент звільнення позивач не виявив своє бажання на компенсацію, а написав заяву про виплату грошової компенсації вже після звільнення, в чому йому було відмовлено в зв'язку з тим, що нарахування та виплата коштів військовослужбовцю надається в рік звільнення військовослужбовця зі служби, для виплати їй усіх компенсацій за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток, на підставі рапорту (заяви) звільненого, в межах фонду грошового забезпечення для військової частини, що визначається кошторисними призначеннями, які в установленому порядку затверджуються Міністерством оборони України, про що командирам військових частин було роз'яснено телеграмою Директора Департаменту фінансів №248/7096 від 04 жовтня 2019 року та листом Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03 жовтня 2019 року №298/5/2867. Обґрунтовуючи твердження щодо будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача за фактом безпідставного не нарахування та не виплати допущено не було, в зв'язку з відсутністю у 2018 році документальних підстав з боку позивача, а в 2021 році відсутністю грошового забезпечення на виплату компенсації (за 2015, 2018 роки), звільненого у 2018 році.
Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 200/3536/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 07 червня 2021 року заяву представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та вирішено розгляд справи за проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 24 червня 2021 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали надати до Донецького окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії:
- відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 (помісячно) за період з 04 березня 2015 року по 14 вересня 2018 року із зазначенням складових (оклад, надбавка, премія, індексація), відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 04 березня 2015 року по 14 вересня 2018 року;
- довідку про розмір виплаченої позивачу (в розрізі місяців) індексації грошового забезпечення за період з 04 березня 2015 року по 14 вересня 2018 року;
- розрахунок належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04 березня 2015 року по 14 вересня 2018 року, а також всі інші докази, які були враховані або мали бути враховані відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою від 20 липня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі №200/3536/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні факти та дійшов таких висновків.
Позивач - ОСОБА_1 - є громадянином України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією паспорта громадянина України і посвідченням серії НОМЕР_3 від 15.10.2015. Приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2015 №1948.
В період з 04.03.2015 по 14.09.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, після чого 14.09.2018 на підставі наказу №20 від 14.09.2018 був звільнений у запас з військової служби за підпунктом «п» п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказане підтверджуються військовим квитком серії НОМЕР_4 , а також трудовою книжкою серії НОМЕР_5 .
Позивач 10 жовтня 2020 року та 10 листопада 2020 року звертався із заявами до відповідача щодо виплати заборгованості по грошовому забезпеченню після звільнення.
У відповідь на заяву позивача б/н від 10.10.2020, відповідачем повідомлено, що при зверненні до військових частин осіб звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених зі списків особового склад) військової частини, рекомендовано враховувати пункт 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі 620/4218/18, за змістом якого, зміна фактичних обставин справи правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі тому виплату компенсації, за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, військова частина НОМЕР_1 зможе здійснити на підстав: відповідного рішення суду після набрання ним законної сили, в межах фонду грошового забезпечення для військової частини, що визначається кошторисними призначеннями, які в установленому порядку затверджуються Міністерством оборони України.
У відповідь на заяву позивача б/н від 10.11.2020, відповідачем повідомлено, що при звільненні з військової служби в установленому законодавством порядку позивача було виключено зі списків особового складу військової частини з виплатою усіх видів грошового забезпечення, в межах фонду грошового забезпечення військової частини на день звільнення. У зв'язку з внесенням змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення у 2016 році на виконання вимог Міністра оборони України та роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України було визначено індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення, з встановленням відповідного контролю за його виконанням та подальшим доведенням порядку нарахування, який надійшов до військової частини НОМЕР_1 лише 23.11.2018 з Департаменту фінансів, щодо права військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення з грудня 2018 року, тобто в момент коли позивача було звільнено з військової служби.
Проте, на вказані заяви відповідачем виплату заборгованості по грошовому забезпеченню позивачуне здійснено.
Вважаючи таку бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Судом встановлено, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто провадження у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом особи до Військової частини НОМЕР_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляцій скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року - залишено без змін.
Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянуто провадження від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 набрало законної сили 21 серпня 2019 року та в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:
позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа відповідає ознакам типової справи.
Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону 2011-ХІІ).
При цьому, нормами частини 17 зазначеної норми Закону № 2011-ХІІ установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2018 рік.
Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що на момент звільнення позивач не виявив свого бажання на компенсацію, а написав заяву про виплату грошової компенсації вже після звільнення жовтні та листопаді 2020 року, тому позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18.
Щодо індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04 березня 2015 року по 14 вересня 2018 року.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі ст.4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 цього Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Посилання представника відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/1150 відповідно до якого, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про військові комісаріати" від 3 червня 2013 року № 389 військові комісаріати у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міноборони, наказами і директивами Міністра оборони та наказами і директивами начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил, іншими правовими актами, а також цим Положенням.
З огляду на викладене, відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/1150 як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача.
Що стосується посилання представника відповідача на складну фінансово-економічну ситуацію в державі, то суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини у рішення по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
А тому, з огляду на викладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
За таких обставин, слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04 березня 2015 по 14 вересня 2018 року.
Згідно зі статею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів та не обґрунтував правомірність своєї бездіяльності.
Таким чином, проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, враховуючи при цьому доводи сторін, а також наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14 вересня 2018 року по дату ухвалення судового рішення.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та недискримінації у трудових відносинах, суд вважає за можливе застосовувати ст. 116 та 117 КЗпП як такі, що поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Така позиція суду узгоджується із висновком Верховного суду у постанові від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі відповідно до інформації, наданої відповідачем невиплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації 53 403.96 грн.
Згідно з відомостями зазначеними у розрахунку сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 повних місяця (42 робочих дня) середньоденна заробітна плата позивача складає 391,21 грн. (16430,7 грн. / 42 дні).
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягає застосуванню показник 391,21 грн.
Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1071 днів, (з 14 вересня 2018 року по день винесення рішення 19 серпня 2021 року) сума середнього заробітку за час затримки становить 418 985.91 грн.
Разом з тим, в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, відповідних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У справі, що розглядається, суд бере до уваги те, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати перевищує суму невиплаченої суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації вихідної допомоги у декілька разів.
Так, з огляду на зазначені обставини справи та керуючись критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
У відповідності до даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 18 % річних.
Процентна ставка пені: 1 x ставок НБУ Розраховується за формулою: [Пеня] = [Сума боргу] [Ставка пені (%)] / 100% / 365 днів [Кількість днів]
Дата початку(1) Дата закінчення(2) Кількість днів(3) Сума боргу (4) Облікова ставка НБУ(5) Розрахункова ставка(% у рік)(6) Пеня (7)
14.09.2018 25.04.2019 224 53 403.96 18 18 5 899.31
26.04.2019 18.07.2019 84 53 403.96 17.5 17.5 2 150.79
19.07.2019 05.09.2019 49 53 403.96 17 17 1 218.78
06.09.2019 24.10.2019 49 53 403.96 16.5 16.5 1 182.93
25.10.2019 12.12.2019 49 53 403.96 15.5 15.5 1 111.24
13.12.2019 30.01.2020 49 53 403.96 13.5 13.5 965.21
31.01.2020 12.03.2020 42 53 403.96 11 11 674.12
13.03.2020 23.04.2020 42 53 403.96 10 10 612.83
24.04.2020 11.06.2020 49 53 403.96 8 8 571.98
12.06.2020 04.03.2021 266 53 403.96 6 6 2 335.14
05.03.2021 15.04.2021 42 53 403.96 6.5 6.5 399.43
16.04.2021 22.07.2021 98 53 403.96 7.5 7.5 1 075.39
23.07.2021 19.08.2021 28 53 403.96 8 8 327.74
Всього: 18 524.90
З огляду на зазначене суд приходить до висновку що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 18524,90 грн., яка розрахована із врахуванням періоду часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
Суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18 524,90 грн.
Також подібного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші протии Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 08200342, 84536, Донецька область, с. Парасковіївка вул. Світла, буд. 5) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.09.2018 року, а також щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2015 року по 14.09.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.09.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2015 року по 14.09.2018 року.
Стягнути з Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 524,90 грн.
Повний текст рішення складений та підписаний 12 серпня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя І.В. Шинкарьова