Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 серпня 2021 р. Справа№200/6309/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФУ), в якому просить: - визнати протиправним і скасувати рішення від 20.04.2021 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011, на підставі заяви від 12.04.2021; - зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком і призначити дострокову пенсію за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011, на підставі заяви від 12.04.2021.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається безпідставну відмову в призначенні дострокової пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 24.06.2021 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Замінено відповідача Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ). Призначено підготовче засідання на 15.07.2021. Витребувані докази.
Ухвалою суду від 15 липня 2021 року закрито підготовче засідання і призначено справи до судового розгляду на 12 серпня 2021 року.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивачем надані медичні документи на дитину - інваліда, які видані закладами, що розміщені на тимчасово непідконтрольній Українській владі території.
Позивач і представник відповідача до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.
Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 18 листопада 1996 року. Також є відмітка про реєстрацію місця проживання від 17.04.1992 у АДРЕСА_1
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Новогродівка.
У копії виписки з амбулаторної картки зазначено, що ОСОБА_2 хворіє з п'ятирічного віку.
У копії виписки із акта огляду МСЕК до довідки сер. ДОН-05 № 224955 від 30.07.2007 (дата огляду 30.07.2007, огляд первинний) зазначено, що ОСОБА_2 є має інвалідність ІІ групи, причина інвалідності - захворювання з дитинства.
У копії довідки МСЕК серія ДОН-07 № 116606 від 06.11.2009 (дата огляду 06.11.2009) зазначено, що ОСОБА_2 є має інвалідність ІІІ групи, причина інвалідності - захворювання з дитинства.
У копії довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ № 357091 від 17.12.2012 (дата огляду 17.12.2012) зазначено, що ОСОБА_2 є має інвалідність ІІІ групи, причина інвалідності - захворювання з дитинства.
У довідці УПФУ № 904/03 від 19.05.2021 зазначено, що позивач перебувала на обліку в УПФУ і отримувала соціальну пенсію з 01.06.1998 по 26.07.2007 на дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно з медичним висновком № 5 від 20.06.2005).
В акті обстеження житлово-побутових умов від 17.05.2021, складеного Новогродівською міською радою зазначено, що ОСОБА_2 проживав разом з позивачем з дати народження до повноліття за адресою АДРЕСА_2 . Також зазначено, що позивач здійснювала постійний догляд та виховувала сина, який знаходився на її утриманні.
Також позивачем надані копії документів, які видані організаціями з тимчасово окупованої території України: - «індивідуальна програма»; - «консультативное заключение специалиста» від 27.03.2018; - «справка» від 21.03.2019; - «справка» від 22.04.2021; - «временное удостоверение» від 28.04.2021.
У копії паспорта ОСОБА_2 НОМЕР_3 , виданого 25.05.2006, є відмітки про реєстрацію місця проживання від 25.05.2006 у АДРЕСА_1 (знято з реєстрації 17.08.2006) і від 07.04.2009 у м. Новогродівка, вул. 40 років жовтня, 37/24.
За наслідками розгляду заяви позивача від 12.04.2021 про призначення пенсії згідно зі ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» УПФУ прийняло оскаржуване рішення 0572-04-8/7024 від 20.04.2021 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідних документів. При цьому, УПФУ посилається на п. 2.18 розділу ІІ Порядку № 25-1.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності відмови в призначенні дострокової пенсії.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Основного Закону).
Статтею 5 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) установлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Тобто у вказаній вище статті є пряме застереження, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Частиною 1 і ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 64 Закону № 1058-IV передбачено, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV встановлено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Також пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1)передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14 висловив правову позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Суд зазначає, що визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за, оскільки вона не надала УПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).
Верховний Суд у постанові від 2 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) і зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах “Лоізіду проти Туреччини” (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), “Кіпр проти Туреччини” (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: “Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать”.
Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Суд вважає, що в спірних правовідносинах не підлягають застосуванню «Намібійські винятки», оскільки позивач та її син не позбавлені можливості вирішити питання щодо отримання передбачених п. 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 документів у відповідних установах, розташованих на території підконтрольній українській владі. При цьому, суд ураховує, що позивач та її син мають зареєстроване місце проживання на території підконтрольній українській владі.
У позовній заяві позивач зазначила, що неодноразово зверталася до ВКК при центрі ПМСД м. Новогродівка щодо надання їй медичного відповідного висновку закладу охорони здоров'я лікарсько-консультативної комісії, але довідку їй не було надано.
Доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надано, при цьому вказане не спростовує правомірність відмови УПФУ в призначенні пенсії у зв'язку з ненаданням відповідних документів. Суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлена можливості оскаржити рішення, дії або бездіяльність відповідного закладу охорони здоров'я.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010; 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Повне рішення суду складено 12 серпня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Куденков