Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 серпня 2021 р. Справа№200/7597/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання оформити та видати паспорт у формі книжечки, -
ОСОБА_1 , який діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання оформити та видати паспорт у формі книжечки.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку його доньки 01.06.2021 року звернувся до відповідача із заявою щодо видачі паспорта у формі книжечки, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XІІ.
Однак згідно відповіді Головного управління ДМС в Донецькій області № Б-101/6/1455-21 від 01.06.2021 року їм було відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки через відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України.
Позивач вважає дії відповідача, які полягають у не видачі його доньці паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховною радою України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, протиправними та такими, що порушують конституційні права, позбавляють його доньку документа, що підтверджує громадянство України та особу власника.
З огляду на зазначене позивач просить суд:
Визнати дії відповідача щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці міста Слов'янськ, Донецької області, громадянці України, паспорту у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року № 2503-Х11 із наступними змінами та доповненнями - незаконними.
Зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці міста Слов'янськ, Донецької області, громадянці України, у зв'язку із досягненням ІНФОРМАЦІЯ_2 нею 16 (Шістнадцятирічного) віку, паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від «26» червня 1992 року № 2503-Х1І із наступними змінами та доповненнями без передачі будь - яких даних про неї та її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння] унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи - ОСОБА_1 , без відцифрованого образу обличчя особи - ОСОБА_1 , без відцифрованих відбитків пальців рук ОСОБА_1 , без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного Реєстру.
Відповідач позов не визнав, 19 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції відповідач азначив, що заява позивача була розглянута за результатом якої була надана відповідь з роз'ясненням вимог Постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затверджено зокрема порядок оформлення та видачі паспорта, а також вимоги Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 14.06.2019 року за № 620/33591. Крім того, відповідач наголошував, що суб'єкт владних повноважень не може прийняти рішення на користь заявника, якщо для його прийняття не виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. В зв'язку з чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 22 червня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Враховуючи, що суддя Хохленков О.В. у період з 5 липня 2021 року по 19 липня 2021 року перебував у щорічній основній відпустці, а з 19 липня 2021 року по 30 липня 2021 відсутній, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (перебував на лікарняному), справа розглянута після виходу судді з лікарняного.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданого Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області 27 травня 1998 року.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Слов'яньским МВ УМВС України в Донецькій області 8 червня 1998 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 червня 1992 року перебувають у законному шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 25 червня 1992 року.
ОСОБА_2 народила доньку ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії серії НОМЕР_3 від 10.06.2005 року, виданого Слов'янським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції.
01 червня 2021 року ОСОБА_1 , через своїх законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулась до Слов'янського міського відділу Головного управління ДМС України в Донецькій області із заявою, в якій просила видати бланк паспорту громадянина України виключно у виді паспортної книжечки, форма якої не заборонена діючим законодавством України, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, поставити відмітку про реєстрацію місця проживання у паспорті, провести реєстрацію громадянства України.
Листом від 01.06.2021 № Б-101/6/1455-21 Слов'янський міський відділ Головного управління ДМС України в Донецькій області розглянуло заяву від 01.06.2021 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та повідомило, що 21.06.2019 набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС України від 16.06.2019 №620/33591. Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку визначено документи, які потрібно подати особі, для отримання паспортом у формі книжечки.
В порушення порядку позивачем не надано рішення суду.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі його доньки паспорта громадянина України у вигляді книжечки, звернувся до суду із вказаним позовом.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
З даного приводу суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» N 5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон N 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону N 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону N 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт N 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова N 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови N 302).
Пунктом 131 Постанови N 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Стосовно електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, на яку не дають згоди позивач, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону N 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону N 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року N 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява N 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону N 5492-VI на відміну від норм Положення N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Відповідач в своєї відповіді позивачам на їх заяву про видачу паспорту в формі книжечки, оформленої листом № Б-101/6/1455-21 від 01.06.2021 року та у відзиві вказує, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені нормативними актами, а саме пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 14.06.2019 року за № 620/33591, відповідно до якого до заяви про видачу паспорту необхідно надати рішення суду.
Цього рішення суду додано не було і таким чином позивач отримав відмову у видачі паспорту у формі паспортної книжечки.
Проаналізувавши встановлені обставини, суд вважає що відповідач в даному випадку діяв правомірно і відмовив у видачі паспорту у формі книжечки правомірно.
Таким чином, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Одночасно суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
За змістом статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання оформити та видати паспорт у формі книжечки - задовольнити частково.
Зобов'язати Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) оформити та видати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
У визнанні протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею головуючим 11 серпня 2021року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Хохленков