Справа № 219/7697/21
Провадження № 2-о/219/501/2021
10 серпня 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
судді Лапченко О.М.,
за участі секретаря Азямової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Бахмутський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків), ОСОБА_2 про встановлення факту народження,
встановив:
заявник ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту народження, згідно якої просить встановити факт народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитини жіночої статті - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Україна.
В обґрунтування заяви зазначила, що її донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні м. Донецьк народила дитину - дівчинку ОСОБА_3 . В лікарні м. Донецьк їй було видане медичне свідоцтво про народження дитини № 1338. 09.07.2021 року її донька отримала свідоцтво про народження, яке не дійсне на території України. Вказала, що донька має намір постійно проживати в м. Бахмут Донецької області, а тому звернулась до суду з заявою про встановлення факту народження дитини.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2021 року відкрито провадження у справі.
Заявник в судове засідання не з'явилась, про час, місце та дату судового засідання була повідомлена належним чином. Від неї до суду надійшла заява, згідно якої вона просила розглянути справу у її відсутність, заяву про встановлення факту народження підтримала у повному обсязі, просили заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Бахмутського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з'явився. Від в.о. начальника відділу Шманіної В. надійшла заява, згідно якої вона просила розгляд справи провести без участі представника відділу, проти задоволення заяви не заперечувала, рішення просила прийняти у відповідності до діючого законодавства.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час, місце та дату судового засідання була повідомлена належним чином. Від неї на електрону адресу суду надійшла заява, згідно якої вона просила справу про встановлення факту народження дитини розглянути у її відсутність, вимоги підтримала у повному обсязі.
Суд, дослідивши докази у справі, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАЦС Київського райвиконкому м. Донецьк, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , актовий запис № 1828 (а.с.13).
Згідно медичного свідоцтва про народження № 1338 від 05.07.2021 року, виданого Донецьким республіканським центром охорони материнства та дитинства , обмінної картки на ім'я ОСОБА_2 , відомостей жіночої консультації про вагітну, ультразвукового дослідження, даних про стаціонарне лікування, відвідування вагітної, протоколу ультразвукового дослідження, остання перебувала на обліку як вагітна, проходила обстеження, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16 год. 15 хв. народила дівчинку вагою 2 800 граммов (а. с. 9-11, 26-35).
На підтвердження факту народження, заявник також надала світлину, на якої зображена її донька ОСОБА_2 з народженою дитиною.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).
Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Loizidou v. Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republik of Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності.
Згідно ст. 7 Закону України "Про громадянство України" особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до ч.1 ст. 144 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Заявник вказує, що її донька ОСОБА_2 народила дівчинку в м. Донецьк, Україна, який на теперішній час є тимчасово окупованою територією, отримала свідоцтво про народження дитини, а у зв'язку з тим, що м. Донецьк, Україна визнане тимчасово окупованою територією, отримане свідоцтво про народження перешкоджає їй скористатися законними правами про реєстрацію дитини.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Встановлення даного факту має юридичне значення для заявника та іншим шляхом встановити цей факт неможливо.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
Відповідно до ч.5 ст. 317 ЦПК України в разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Заявником було доведено про неможливість одержання документу, що підтверджує оспорюваний нею факт, іншим шляхом. Вказані причини суд визнає непереборними та такими, що істотно утруднюють заявнику можливість реєстрації народження свого сина.
Вище приведені обставини та факти у їх сукупності надають суду можливість зробити висновок про те, що обґрунтовано доведені ті обставини, на які посилалася заявник в своїй заяві.
А тому суд задовольняє заяву ОСОБА_1 та встановлює факт народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Україна дитини жіночої статі.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 14, 81, 315-319 ЦПК України, ст.144 Сімейного кодексу України, ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд, -
вирішив:
заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт народження громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою м. Донецьк, ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Україна, дитини жіночої статі.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30-ти днів з моменту його проголошення, а заінтересованими особами - в той же строк, але з моменту отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Суддя О.М. Лапченко
10.08.2021