10 серпня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/19193/13-ц
Провадження № 22-ц/4815/1024/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Тимощук О.Я.
Рішення суду першої інстанції ухвалено 01 березня 2021 року
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 18.04.2011 року договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, у зв'язку із тим, що останній порушував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то утворилась заборгованість, яка станом на 30 вересня 2013 року складалась з: 12 381,02 грн. - за кредитом; 7 169,71 грн. - проценти за користування кредитом; 2 009,53 грн. - комісія за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 1.1.5.32 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина, 1 078,01 грн. - процентна складова.
З наведених мотивів банк просив стягнути на свою користь з відповідача 23 138,27 гривень заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.04.2011.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк заборгованість в сумі 12 381,02 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк судовий збір в розмірі 231,38 грн.
На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість в частині відмовлених позовних вимог, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у судовому рішенні висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалось, що суд попередньої інстанції безпідставно звільнив відповідача від сплати відсотків, комісії та штрафів, оскільки укладений між сторонами договір не є нікчемним, недійним не визнавався і останнім позовних вимог спростовано не було. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а він його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог, оскільки це суперечить ст.ст. 1048, 1054 ЦК України та ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Заявник покликався на те, що позичальником підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", де сторони погодили базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір та порядок нарахування пені й штрафів. Отже, відповідач був належним чином проінформований про умови кредитування. З моменту підписання відповідачем заяви, між ним та банком був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису позичальника на цих умовах та правилах не вказує на його необізнаність з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами і відсутність заборгованості. На переконання банку, наданий ним розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості та є належним і допустимим доказом при вирішення спору. Стверджував, що неправомірність оскаржуваного рішення суду в частині стягнення відсотків ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг, зокрема, призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов'язковими платежами.
З викладених спонукань АТ КБ "Приватбанк" просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 7 169,71 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 009,53 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом та штрафів відповідно до пункту 1.1.5.32 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина, 1 078,01 грн, - процентна складова; та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи банку, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому з огляду на те, що позивачем фактично оскаржуються рішення суду в частині незадоволених вимог, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується.
Матеріалами справи з'ясовано, що 18 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У анкеті-заяві, зокрема, зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Пред'являючи позов, як на підставу для його задоволення, банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, а тому станом на 30 вересня 2013 року складалась з: 12 381,02 грн. - за кредитом; 7 169,71 грн. - проценти за користування кредитом; 2 009,53 грн. - комісія за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 1.1.5.32 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина, 1 078,01 грн. - процентна складова.
На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію анкети-заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування з використанням картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду".
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування. Витяг із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Не вбачається й підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості за відсотками, комісією та штрафами.
Позивач не надав до суду першої інстанції жодного первинного документа на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а за відсутності об'єктивних і переконливих доказів на підтвердження виконаних за день фінансових операцій чи руху грошових коштів за кредитним договором, одним із яких є виписка по рахунку, надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" не є належним доказом в справі. На необов'язковість врахування такої довідки при вирішенні спірних відносин через те, що вона не може бути належним доказом погодження сторонами умов кредитного договору, оскільки не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту тощо, вказав і Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 365/159/19 та від 31 березня 2020 року в справі № 703/3191/18.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому наданий банком розрахунок заборгованості не є таким доказом і не може беззаперечно свідчити про існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному АТ КБ "Приватбанк" розмірі, за відсутності інших допустимих доказів на підтвердження існування спірної заборгованості.
Апеляційний суд враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Будь-якої інформації про видані боржнику кредитні картки із зазначенням терміну їхньої дії матеріали справи не містять.
Наявність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що необхідність сплати позичальником процентів за користування кредитом передбачено нормами права, тому позовні вимоги, які підтверджені матеріалами справи, необхідно задовольнити повністю, оскільки вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Тому вірним є використання судом попередньої інстанції при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, правильності висновків суду не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків