Справа № 289/1323/21
Номер провадження 2/289/634/21
10.08.2021 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Мельника О.В., з секретарем судових засідань Грабіною К.Г., представника позивача адвоката Шклярук Ю.Л., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання заповіту недійсним, -
Позивач звернувся в суд із позовом, в якому зазначив, що 30 серпня 2013 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження у вигляді заповіту, згідно якого належні їй на праві власності чотири земельні ділянки заповіла позивачу - ОСОБА_2 .
Спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини позивач дізнався про те, що померла ОСОБА_3 23.12.2013 року склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 , відповідачу по справі.
Вважає, що заповіт від 23.12.2013 року є недійсним, оскільки складений особою, яка через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій, а також була налякана, так як тривалий час до цього піддавалася домашньому психологічному насиллю зі сторони свого племінника - відповідача по справі ОСОБА_1 .
Зауважуючи на положеннях ст.ст. 215, 231 ЦК України, які визначають підстави визнання правочину недійсним, позивач просить визнати заповіт ОСОБА_3 , складений на ім'я ОСОБА_1 , посвідчений Межиріцькою сільською радою Радомишльського району Житомирської області 23.12.2013 року, недійсним.
Ухвалою судді Радомишльського районного суду від 27.07.2021 року по справі відкрите загальне позовне провадження.
На виконання ухвали суду, відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Зазначив, що останніх сім років перед смертю спадкодавця ОСОБА_3 , яка являється йому рідною тіткою, постійно проживав разом із нею та доглядав за нею. Після того, як дізнався про наявність заповіту на ім'я ОСОБА_2 він почав всіляко спонукати її переписати все належне їй майно на нього - ОСОБА_1 ОСОБА_2 тривалий час (приблизно 25 років) матеріально допомагав ОСОБА_3 .
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Шклярук Ю.Л., підтримала заявлені вимоги.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав повністю. Пояснив, що ОСОБА_3 є його рідною тіткою. Приблизно в червні 2010 року він переїхав жити до неї постійно з міста Києва та вони проживали разом. Стверджує, що волевиявлення тітки не було вільним, оскільки дізнавшись, що ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_2 він постійно вчиняв щодо неї психологічний тиск, погрожував та всіляко схиляв для укладення заповіту на його користь. Вважає, що є всі підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_2 тривалий час допомагав матеріально ОСОБА_3 тому вона і склала на нього заповіт, а заповіт на ОСОБА_1 був складений під його тиском, оскільки вона була залежна від нього.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК). Згідно ч.1 ст.80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.. 12 ЦПК України - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин, вчинений під впливом насильства, може визнаватися недійсним внаслідок відсутності волі самої особи на вчинення правочину, а волевиявлення, яке має місце, відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину.
Як на підставу визнання заповіту недійсними, позивач посилається на те, що такий правочин вчинено всупереч волі спадкодавця внаслідок психологічного тиску, особою, з якою заповідач постійно проживала і була від нього залежна.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт по формі та порядку його посвідчення відображає дійсне волевиявлення заповідача, тому має виконуватися з урахуванням норм матеріального права, зокрема, визначених главою 85 ЦК України.
Положеннями частини другої статті 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.
Під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).
Для визнання правочину недійсним підлягають доведенню наступні обставини: 1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Встановлено, що заповідач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 про що Вишевицькою сільською радою Радомишльського району Житомирської області зроблено актовий запис № 49, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
За життя, а саме 30.08.2013 року ОСОБА_3 заповіла належні їй на праві приватної власності чотири земельні ділянки ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області та зареєстровано в реєстрі за № 2176.
Також 23.12.2013 року ОСОБА_3 склала заповіт який посвідчений секретарем Межиріцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області Федоришиною Г.М., який зареєстрований в реєстрі за № 16. Згідно даного заповіту ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно своєму племіннику ОСОБА_1 .
В заповіті складеному 23.12.2013 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вказана адреса проживання заповідача: АДРЕСА_3 . З паспорту ОСОБА_1 вбачається, що з 01.06.2010 року його місце проживання зареєстроване за адресою АДРЕСА_3 . Дані обставини узгоджуються із поясненнями наданими ОСОБА_1 в судовому засіданні.
Вчинення психологічного тиску на спадкодавця ОСОБА_3 з боку її племінника ОСОБА_1 , який є відповідачем по справі, з метою складення заповіту на його користь, підтвердив сам ОСОБА_1 в судовому засіданні і підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову у суду не має.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази, суд задовольняє позов.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 265, 268, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 23 грудня 2013 року, яка склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 , що посвідчений секретарем Межиріцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області Федоришиною Г.М., який зареєстрований в реєстрі за № 16.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 11 серпня 2021 року.
Суддя О. В. Мельник