Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 158/1572/19
провадження № 61-10428св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк», державний реєстратор Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», який є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану адвокатом Мелянчуком Володимиром Анатолійовичем, на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 серпня 2019 року в складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк», державного реєстратора Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради, про визнання недійсним іпотечного застереження про позасудове врегулювання спору в пункті 4.5.3 договору іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), державного реєстратора Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради (далі - КП «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним іпотечного застереження про позасудове врегулювання спору в пункті 4.5.3 договору іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого було ПАТ «Укрсоцбанк», а на цей час є АТ «Альфа Банк», ОСОБА_2 , яка є його дружиною, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 070-22-40/07, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних та з кінцевим терміном повернення 24 травня 2022 року.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором відновлювальної кредитної лінії 25 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого був ПАТ «Укрсоцбанк», а на цей час є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок з надвірною будівлею загальною площею 191,2 кв. м, житловою площею 98,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,1032 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок та земельна ділянка).
В травні 2019 року представник банку повідомив позивача, що майно, передане в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» - житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка, уже не належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки право власності зареєстровано державним реєстратором КП «Волинь-реєстр» Куклинскої сільської ради Чернюк О. О. в позасудовому порядку за іпотекодержателем.
Позивач вважає, що пункт договору, в якому міститься застереження про позасудове врегулювання спору, рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем слід визнати недійсними, оскільки він давав згоду лише на укладення договору іпотеки, як наслідок було укладено додаток до договору іпотеки і саме з цими умовами його ознайомлювали в банку. Той зміст договору іпотеки в частині застереження, на підставі якого банк набув право власності на житловий будинок, йому для узгодження не надавався. Крім того, він, як другий з подружжя, не давав згоди на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Крім того, позивач посилався на те, що ні він, ні його дружина не отримували письмову вимогу про усунення порушень.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним іпотечне застереження про позасудове врегулювання спору, викладене в пункті 4.5.3 договору іпотеки від 25 травня 2007 року, який укладений між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 809, а також визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Чернюк О. О. від 01 березня 2019 року індексний номер 45774637, від 14 березня 2019 року індексний номер 45961527.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним іпотечне застереження про позасудове врегулювання спору, викладене в пункті 4.5.3 договору іпотеки від 25 травня 2007 року, який укладений між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 809.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Чернюк О. О. від 01 березня 2019 року індексний номер 45774637, від 14 березня 2019 року індексний номер 45961527.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не було досягнуто згоди щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», у позасудовому порядку, оскільки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» позасудова передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателю здійснюється лише в добровільному порядку та за згодою сторін на підставі укладення окремого договору.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року заяву АТ «Альфа Банк» про перегляд заочного рішення від 29 серпня 2019 року у цій справі залишено без задоволення.
Постановою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа Банк» задоволено частково.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 серпня 2019 року в частині задоволення позову щодо визнання недійсним іпотечного застереження про позасудове врегулювання спору, викладене в пункті 4.5.3 договору іпотеки від 25 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В решті рішення суду залишено без змін.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» понесені витрати за сплату судового збору в сумі 1 152, 60 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним іпотечного застереження про позасудове врегулювання спору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсним іпотечного застереження, оскільки позивач ознайомлювався та надавав згоду на укладення іпотечного договору, про що свідчить наявність нотаріально засвідченої заяви позивача, як співвласника переданого в іпотеку майна. Позивач надав згоду не тільки на укладення додаткової угоди, а і договору в цілому, в тому числі і на включення пункту 4.5.3, в якому узгоджено застереження щодо позасудового порядку звернення стягнення на майно у разі порушення умов договору позичальником.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в іншій частині, апеляційний суд виходив з того, що в частині визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора суд першої інстанції правильно вирішив спір, оскільки на спірне майно не може бути примусово звернене стягнення шляхом перереєстрації права власності за банком на підставі іпотечного застереження всупереч нормам статей 33, 35, 36, 37 Закону «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на момент укладення іпотечного договору, без укладення окремого договору, без належного повідомлення впродовж тридцятиденного строку іпотекодавця та в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
14 липня 2020 року АТ «Альфа-Банк», в особі адвоката Мелянчука В. А., засобами поштового зв'язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга, з урахуванням уточненої касаційної скарги, мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови було порушено положення процесуального закону, зокрема, вимоги статті 367 ЦПК України. Всупереч вимогам процесуального закону, суд апеляційної інстанції в мотивування законності рішення суду першої інстанції щодо скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, посилався на те, що на предмет іпотеки поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Водночас ні позивач у власному позові, ні в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції чи у відзиві на апеляційну скаргу (яку сторони по справі не подавали) не було жодного посилання на вказаний Закон. Однак суд апеляційної інстанції самостійно визначив наявність ознак, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не надавши жодної можливості скаржнику заперечувати проти цього.
Також заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачем не було належно повідомлено позивача та третю особу про позасудове звернення стягнення. Зазначає, що іпотекодержатель вчинив всі можливі дії щодо повідомлення іпотекодавця, однак останній відмовився від отримання поштової кореспонденції.
В порушення норм матеріального права, судом першої та апеляційної інстанцій на обґрунтування незаконності державної реєстрації права власності за іпотекодавцем вказується на необхідність укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Судом першої та апеляційної інстанції не враховано що на момент укладення іпотечного договору від 25 травня 2007 року діяла редакція Закону України «Про іпотеку» від 12 травня 2006 року. Так, у статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006 року було зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також банк звертає увагу на те, що згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не був стороною договору іпотеки, у зв'язку із чим, у цій частині позову суди мали відмовити з підстави звернення до суду неналежного позивача.
Також підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ківерцівського районного суду Волинської області.
У жовтні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого було ПАТ «Укрсоцбанк», а на цей час є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 070-22-40/07, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних та з кінцевим терміном повернення до 24 травня 2022 року (а. с.14-22 т. 1).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 25 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку (а. с. 23-28 т. 1).
Відповідно до пункту 2.4.4 іпотечного договору у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених згідно з підпунктами 2.1.1-2.1.12 цього договору, вимагати дострокового виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 4.1 у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 4.5.3 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У зв'язку із внесенням змін до договору відновлювальної кредитної лінії від 25 травня 2007 року № 070-22-40/07 між банком та іпотекодавцем 12 лютого 2008 року було укладено додаткову угоду до іпотечного договору від 25 травня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Кульбицькою І. В. та зареєстровану в реєстрі за № 63. З умов цієї додаткової угоди слідує, що відбулось внесення змін до основного зобов'язання в частині вартості предмета іпотеки та збільшення суми кредиту із 35 000,00 доларів США до 105 000,00 доларів США (а. с. 64 т.1).
Суди встановили, що не заперечується сторонами, що вказане іпотечне майно є спільною сумісною власністю іпотекодавця ОСОБА_2 та її чоловіка позивача в цій справі ОСОБА_1 , оскільки майно набуте під час їх шлюбу.
12 лютого 2008 року до укладення додаткової угоди до іпотечного договору позивач ОСОБА_1 надав дружині ОСОБА_2 згоду на збільшення ліміту кредитування за чинним договором відновлювальної кредитної лінії та укладення додаткової угоди до чинного іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Кульбицькою І. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 809, щодо збільшення кредитного ліміту та заставної вартості предмета іпотеки. Зі змісту заяви встановлено, що ОСОБА_1 підтверджує, що в цілому з умовами договору відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору він ознайомлений та згідний (а. с. 68 т. 1).
15 жовтня 2010 року між сторонами іпотечного договору укладено ще одну додаткову угоду, якою змінено кінцевий строк повернення кредиту до 24 травня 2027 року та процентну ставку до 14,49 % річних (а. с. 66 т.1).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30 травня 2019 року за № 168585075, встановлено набуття прав іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк» на спірне майно, а саме житловий будинок з надвірною будівлею та земельну ділянку, записи про право власності №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , де як власника зазначено АТ «Укрсоцбанк», підстава виникнення записів рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року індексний номер 45961527 та від 01 березня 2019 року індексний номер 45774637, реєстратор Чернюк О. О., КП «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Волинської області (а. с. 29-35 т. 1).
Суди встановили, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не отримували письмової вимоги банку щодо усунення порушень основного зобов'язання.
На підтвердження неотримання вимоги банку позичальником та іпотекодавцем у матеріалах цієї справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про причини його повернення, а саме за закінченням встановленого строку зберігання (а. с. 77-78 т. 1).
Відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору від 25 травня 2007 року встановлено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. В іншій частині оскаржувані судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на спірне майно не може бути примусово звернене стягнення шляхом перереєстрації права власності за банком на підставі іпотечного застереження всупереч нормам статей 33, 35, 36, 37 Закону «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на момент укладення іпотечного договору, без укладення окремого договору, без належного повідомлення впродовж тридцятиденного строку іпотекодавця та в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Оскільки договір іпотеки укладений 25 травня 2007 року, то до спірних правовідносин застосовується Закон України в редакції від 15 травня 2006 року.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на час укладення договору іпотеки - 25 травня 2007 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» (яка діяла станом на день укладення іпотечного договору) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Як встановлено судами та відомо з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку.
Вказане іпотечне майно є спільною сумісною власністю іпотекодавця ОСОБА_2 та її чоловіка позивача в цій справі ОСОБА_1 , оскільки майно набуто під час їх шлюбу.
Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Позивач надавав згоду ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки, що не заперечується позивачем, а також позивач надав дружині ОСОБА_2 згоду на збільшення ліміту кредитування за чинним договором відновлювальної кредитної лінії та укладення додаткової угоди до чинного іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Кульбицькою І. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 809, щодо збільшення кредитного ліміту та заставної вартості предмета іпотеки (а. с. 68 т. 1).
Виходячи з зазначеного, позивач надав згоду на укладення договору іпотеки своїй дружині та погодився з умовами такого договору. Однак ця обставина не є підставою вважати позивача іпотекодавцем за договором іпотеки, а тому і посилання останнього, як на підставу для задоволення його позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за банком, на те, що іпотекодержатель не направляв йому в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та про звернення стягнення на нерухоме майно, є безпідставними, оскільки позивач не є іпотекодавцем, а також не є стороною іпотечного договору.
Суди не врахували, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено тільки іпотекодавцем у суді, однак позивач таким не є.
Посилання позивача про те, що третя особа ОСОБА_2 не отримувала вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, оскільки ОСОБА_2 з такими вимогами не зверталася та не уповноважувала позивача ОСОБА_1 на звернення до суду в її інтересах.
З огляду на викладене визначені судами попередніх інстанцій правові підстави для задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, є помилковими, у зв'язку з чим рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Таким чином, підстави касаційного оскарження частково знайшли своє підтвердження.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 486/1162/16-ц (провадження № 61-300св19).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові в цій частині.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із задоволенням касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» та ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, понесені судові витрати за подання апеляційної скарги (1152,60 грн) та касаційної скарги (1536,80 грн) у розмірі 2 689,40 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк».
Керуючись статтями 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», який є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану адвокатом Мелянчуком Володимиром Анатолійовичем, задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 2 689,40 грн, понесені судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук