Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 201/8712/14-ц
провадження № 61-20166св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
стягувач - Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,
боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2019 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» (далі -ПАТ «Банк Восток») про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки.
Заяву мотивовано тим, що 13 жовтня 2015 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська розглянуто цивільну справу № 201/8712/14-ц.
16 березня 2016 року державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС ДМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення на користь ПАТ «Платинум Банк» з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 091 755,28 грн.
23 серпня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 302К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором та договором поруки.
Тому заявник просить замінити у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа № 201/8712/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 28 січня 2016 року, стягувача ПАТ «Платинум Банк» на його правонаступника ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, а ОСОБА_1 не є таким суб'єктом.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
05 листопада 2019 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 направив до Верхового Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Відмова судів першої та апеляційної інстанцій в задоволенні заяви щодо заміни сторони у виконавчому провадженні позбавила заявника реалізувати надані законом права.
Порушивши положення статті 442 ЦПК України, суди здійснили тлумачення та дійшли висновку щодо недійсності укладеного між заявником та банком правочину, не розглянувши заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні, на підставі поданих документів.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду розглядала спір щодо визнання недійсним договору факторингу.
Зміст Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить обмеження щодо продажу активів банку у вигляді прав вимог до боржників саме фінансовим установам або іншим банкам, що також узгоджується з позиціями Верховного Суду у справах № 910/974/18 та № 504/1306/15.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цій справі.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 201/8712/14-ц за позовом ПАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», ПАТ «Банк Восток» про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 жовтня 2015 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Платинум Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2009 року № 01.980.09.00 станом на 05 червня 2014 року в розмірі 2 089 928,28 грн, а саме: 1 898 096,87 грн - заборгованість за кредитом; 128 846,00 грн - заборгованість за відсотками; 62 985,41 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 21 січня 2014 рік до 05 червня 2014 року. Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Платинум Банк» понесені судові витрати в розмірі 1 827,00 грн з кожного. В зустрічному позові ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», ПАТ «Банк Восток» про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки відмовлено (т. 2 а. с. 74-79).
Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 28 січня 2016 року видано виконавчі листи, а 16 березня 2016 року державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС ДМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (т. 2 а. с. 131).
23 серпня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 302К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого останній набув право вимоги за кредитним договором від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00, додатковою угодою до кредитного договору від 28 травня 2012 року, договором поруки від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00/П, додатковим договором до договору поруки від 28 травня 2012 року (т. 2 а. с. 132- 136).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 201/8712/14-ц, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до договору № 302К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладеного між ним та ПАТ «Платинум Банк» 23 серпня 2018 року, відбулося відступлення прав вимоги, у тому числі, за кредитним договором від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00, укладеного між ВАТ «Хоум Кредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», додатковою угодою до кредитного договору від 28 травня 2012 року, договором поруки від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00/П, укладеної між ВАТ «Хоум Кредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_3 , додатковим договором до договору поруки від 28 травня 2012 року, а тому він став правонаступником ПАТ «Платинум Банк» щодо вимог банку до боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до статті 442 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовується також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) зроблено висновок про те, що навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов'язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
Відмовляючи в задоволенні заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням статей 512, 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. На думку судів попередніх інстанцій, фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Разом із тим, оскільки відбулася заміна кредитодавця ПАТ «Платинум Банк», який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій із надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , який не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права, а тому немає підстав для задоволення заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні.
Колегія суддів із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на таке.
Як зазначалося вище, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23 серпня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 302К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого останній набув право вимоги за кредитним договором від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00, додатковою угодою до кредитного договору від 28 травня 2012 року, договором поруки від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00/П, додатковим договором до договору поруки від 28 травня 2012 року.
У вказаному договорі сторони погодили, що банк відступає в порядку та на умовах, визначених цим договором, шляхом продажу новому кредиторові права вимоги банку до осіб, зазначені у додатку № 1, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги. Зокрема, право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами щодо сплати боржниками грошових коштів у сумах, визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і несплачених на момент набуття права вимоги процентів, штрафних санкцій, неустойок, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами, право вимагати та отримувати платежі за гарантією (якщо така видавалась), відшкодування за договором страхування тощо.
З урахуванням зазначеного, договір № 302К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений між заявником ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк», за своїми ознаками є договором, за яким банк у зобов'язаннях за кредитним договором від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00, додатковою угодою до кредитного договору від 28 травня 2012 року, договором поруки від 26 листопада 2009 року № 01.980.09.00/П, додатковим договором до договору поруки від 28 травня 2012 року замінений на ОСОБА_1 як нового кредитора. Заявник не набув право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань, тобто первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору. Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Предметом спору у цій справі є заміна сторони виконавчого провадження, а не оскарження договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
Колегія суддів наголошує, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за перевірки та надання оцінки доказам, наданим на обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16.
Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 не може вважатися релевантним, оскільки у вказаній справі предметом спору було визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Крім того, посилання суду першої інстанції свідчить про помилкове тлумачення таким судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що з аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Вказаний правовий висновок узгоджується також із постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19.
Таким чином, встановивши, що у цій справі сторони фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статей 512, 1054 ЦК України, а тому заява про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні задоволенню не підлягає.
Суди не врахували презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Виходячи з зазначеного, а також враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав особи в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Висновки з результатом розгляду касаційної скарги
Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки судами встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з постановленням нової постанови про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 та ухваленням нового рішення про задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, понесені судові витрати за подання, апеляційної скарги (384,20 грн) та касаційної скарги (768,40 грн) у розмірі 1 152,60 грн слід стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження № 50472781 задовольнити.
Замінити у виконавчому провадженні № 50472781, відкритому на підставі виконавчого листа № 201/8712/14-ц, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 28 січня 2016 року, стягувача Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на його правонаступника ОСОБА_1 .
Стягнути зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг по 576,3 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук