Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 487/6361/17
провадження № 61-4968св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю., Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», Приватне підприємство «Вікі», Публічне акціонерне товариство «Банк «Морський»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», Приватного підприємства «Вікі» та Публічного акціонерного товариства «Банк «Морський» про визнання недійсними договорів,
за касаційною скаргою адвоката Бевка Олександра Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16 червня 2014 року за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ та договори про відступлення права вимоги за іпотечним договором та договорами застави рухомого майна, які мають похідний характер від основного зобов'язання.
На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 05 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (далі - ПАТ «Банк «Морський», банк) та Приватним підприємством «Вікі» (далі - ПП «Вікі») укладено кредитний договір № 460312-КЮ (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у виді відкриття відновлювальної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, в тому числі на поповнення оборотних коштів, з кредитним лімітом у розмірі 10 000 000,00 грн зі сплатою 24 % річних, строком на 36 місяців, під зворотне зобов'язання позичальника повернути вказані кошти.
Додатковими угодами № 1 і № 2 до кредитного договору сторони збільшили кредитний ліміт до 15 000 000,00 грн.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 березня 2012 року між сторонами за кредитним договором укладено договори застави № 4 60312/3/1, № 460312/3/2 та іпотечний договір № 480.
15 березня 2012 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець на забезпечення кредитного зобов'язання, передав банку в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1 .
16 червня 2014 року ПАТ «Банк» Морський» (первісний кредитор) і ТОВ «Екопік-Україна» (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ, за умовами якого первісний кредитор за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) право грошової вимоги первісного кредитора за кредитним договором, і до нового кредитора переходять права вимоги в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Загальна вартість відступлених прав вимог за кредитним договором становить 16 178 117,07 грн та оплачується новим кредитором відповідно до умов договору. На думку позивача, грошова вимога до боржника була відступлена первісним кредитором новому в обмін на грошові кошти, які новий кредитор зобов'язався сплатити первісному кредитору.
18 липня 2014 року ПАТ «Банк» Морський» (первісний кредитор) і ТОВ «Екопік- Україна» (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 березня 2012 року № 480, 01 вересня 2014 року - договір про відступлення права вимоги за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1 та договір про відступлення права вимоги за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/2.
Укладені правочини про відступлення права вимоги є недійсними, оскільки за своєю правовою природою є договорами факторингу, які передбачають певний суб'єктний склад при відступленні права вимоги (у цьому випадку відступлення права вимоги є складовою частиною договору факторингу), зокрема, фактор та клієнт повинні бути банківською або ж фінансовою установою. Водночас особа, яка набула права вимоги, - ТОВ «Екопік-Укрїана» такою особою не є.
Посилаючись на викладене та на вимоги цивільного законодавства України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема того, що ТОВ «Екопік-Україна» не є юридичною особою, яке може надавати фінансові послуги, не має відповідної ліцензії та його не включено до Державного реєстру фінансових установ, умови договору про відступлення права вимоги не відповідають умовам чинного законодавства, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 17 грудня 2019 року позов задовольнив. Визнав недійсними договір про відступлення права вимоги від 16 червня 2014 року за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ, укладений між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна», договір від 18 липня 2014 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 березня 2012 року № 480, договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1 та договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/2, укладеними між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна». Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин, що дають можливість визнати оспорювані договори недійсними.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Миколаївський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2021 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не проаналізув умови договору про відступлення права вимоги у сукупності умов, викладених у пунктах 1.1 та 2.1-2.3, не встановив дійсну мету його укладення, в результаті чого помилково вважав відступлення права вимоги за плату, як зазначено у пункті 1.1 договору, достатнім доказом фінансування новим кредитором первісного кредитора та, відповідно дійшов помилкових висновків про і наявність підстав для задоволення позову. Поза увагою суду залишилось і питання про те, яким чином договори від 01 вересня 2014 року про відступлення прав вимоги за договорами застави рухомого майна порушують права позивача. Ці договори укладені між юридичними особами, а не з позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву та пояснень на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 березня 2021 року, адвокат Бевко О. А. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц та постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що постанова апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Кредитором за кредитним договором може бути лише банк або інша фінансова установа, яка має відповідну ліцензію, у зв'язка з чим відступлення права вимоги іншим особам, які не мають відповідного статусу фінансової компанії, є незаконним і тягне за собою недійсність такого договору.
ТОВ «Екопік-Україна» не наділене правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. З укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, - ПАТ Банк «Морський», що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на юридичну особу - ТОВ «Екопік-Україна, яке не може надавати фінансових послуг згідно з нормами права, які регулюють ці правовідносини.
Ураховуючи оплатний характер договору про відступлення права вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що укладений договір про відступлення прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу.
Миколаївський апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржені позивачем договори не мають ознак договору факторингу, що є достатньою підставною для відмови в задоволенні позову, проте не врахував факт прихованої оплати, наявність якої встановлена судом першої інстанції, а саме різницю між вартістю майна, на яке звернено стягнення, та вартістю відступленого права вимоги.
20 квітня та 14 червня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив та пояснення ТОВ «Екопік-Україна» на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач маніпулює нормами закону і обставинами справи, намагаючись навести обставини для визнання спірного договору про відступлення права вимоги договором факторингу недійсним, надаючи оцінку не умовам договору, а способу отримання прибутку за відступленим іпотечним договором, а також зловживає своїми правами ініціюючи тотожні позови.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 березня 2012 року між ПАТ Банк «Морський» і ПП «ВІКІ» укладено кредитний договір № 460312-КЮ, за умовами якого позичальнику на певних умовах відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у 10 000 000,00 грн, який згодом збільшено.
15 березня 2012 року на забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ПАТ «Банк «Морський» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано нежитловий об'єкт на АДРЕСА_1 .
16 березня 2012 року між ПАТ «Банк «Морський» і ПП «ВІКІ» укладено договори застави рухомого майна № 460312/з/1 загальною вартістю 11 597 185,00 грн та договір застави рухомого майна № 460312/з/2 загальною вартістю 2 122 385,00 грн.
16 червня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» як первісним кредитором і ТОВ «Екопік-Україна» як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ, за умовами якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) право грошової вимоги первісного кредитора. Загальна вартість відступлених прав вимог за кредитним договором (ціна продажу) становить 16 178 117,07 грн та оплачується новим кредитором відповідно до умов, визначених у підпункті 2.2 цього договору.
Підпунктом 2.2 угоди передбачено, що новий кредитор зобов'язаний оплатити первісному кредитору вартість відступлених прав шляхом перерахування суми, зазначеної в підпункті 2.1 договору, протягом 5 робочих днів з моменту отримання грошових коштів від боржника. У разі отримання грошових коштів не в повному обсязі, а частками, новий кредитор перераховує первісному кредитору грошові кошти у розмірі отриманої частки протягом 5 робочих днів з моменту її отримання.
Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність вимоги, яка може існувати на момент передання та відома первісному кредитору, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язань, право на вимогу яких відступається (підпункт 4.3).
08 липня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» і ТОВ «Екопік-Україна» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 березня 2012 року.
01 вересня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» і ТОВ «Екопік-Україна» укладено договір про відступлення права за договором застави рухомого майна від 16 березня 2012 року № 460312/з/1 та договір про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 16 березня 2012 року № 460312/з/2.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Суди встановили, що 16 червня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» як первісним кредитором і ТОВ «Екопік-Україна» як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ, за умовами якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) право грошової вимоги первісного кредитора.
08 липня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» і ТОВ «Екопік-Україна» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15 березня 2012 року.
01 вересня 2014 року між ПАТ «Банк» Морський» і ТОВ «Екопік-Україна» укладено договір про відступлення права за договором застави рухомого майна від 16 березня 2012 року № 460312/з/1 та договір про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 16 березня 2012 року № 460312/з/2.
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Договори відступлення права вимоги за договорами за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов'язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ТОВ «Екопік-Україна» як нового кредитора. ТОВ «Екопік-Україна» не набуло право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не є договорами факторингу, адже вони не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Оспорювані правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитору ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду в частині недоведеності порушення прав позивача як фізичної особи укладеними договорами про відступлення прав за договорами застави рухомого майна від 16 березня 2012 року № 460312/з/1 та № 460312/з/2 є обґрунтованим, адже сторонами договорів застави рухомого майна є банк і ПП «Вікі».
За вказаних обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), та до тлумачення норм матеріального права на власний розсуд.
Не заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, який надалі застосований у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, адже від такого висновку Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, оскільки вони підлягають застосуванню, враховуючи доведеність заявлених позовних вимог належними доказами. Разом з тим у справі, що переглядається, апеляційний суд ухвалив рішення виходячи з недоведеності позивачем підстав, на які він посилався.
Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18, є недоречним, адже суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, оскільки суди не врахували правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, а також ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції, усупереч нормам статей 86, 236, 237 ГПК України, не дослідили зібрані у справі докази і не надали їм правової оцінки, а 16 березня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 906/1174/18 прийняла постанову, висновкам якої оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Бевка Олександра Анатолійовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко