06 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 279/10153/14-ц
провадження № 61-12019св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») про захист прав споживачів.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 07 серпня 2007 року уклав із акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати йому кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 44 149 швейцарських франків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Зазначав, що банк умови договору станом на день звернення з даним позовом не виконав та не перерахував зазначену в кредитному договорі суму на його рахунок.
Вважає, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту порушено його права, як споживача фінансових послуг, оскільки він не був повідомлений про порядок погашення процентів, їх розмір та періодичність сплати, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів» та постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Посилаючись на норми статей 203, 215 ЦК України, частину другу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», просив визнати недійсним договір про надання кредиту від 07 серпня 2007 року, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2019 року у складі судді Коренюка В. П. позов задоволено.
Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту, укладений 07 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Визнаючи договір про надання споживчого кредиту недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що реальне настання наслідків, що були обумовлені в оспорюваному договорі, а саме: надання банком та отримання позичальником кредиту - не відбулося у розумінні вимог частини 5 статті 203 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.
Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Суд зазначив, що банк відповідно до пункту 1.5 договору про надання споживчого кредиту виконав свої зобов'язання за умовами правочину та перерахував позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 44 149 шв. франків на відкритий поточний рахунок у банку № НОМЕР_1 . Перерахування відбулося за меморіальним ордером, який не повинен підписуватись позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8018/15-ц (провадження № 61-4393сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув справу, не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для справи, не визначився із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, прийняв до уваги неналежні докази, яким є меморіальний договір, у зв'язку із чим безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
АТ «УкрСиббанк» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області цивільну справу № 279/10153/14 за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 07 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 44 149 швейцарських франків, що еквівалентно 188 023,00 грн, шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок, зі сплатою 8,99 % річних та терміном повернення до 07 серпня 2022 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 44 149 шв. франків у порядку та на умовах, визначених цим договором. Позичальник одержав право отримати кошти у вигляді одного траншу або декілька траншів, загальна сума яких не могла перевищити розмір суми кредиту, зазначеного в цьому пункті договору. Для цього позивачу належало надати до банку письмову заяву (за формою згідно вимог банку), в якій зазначити бажану суму траншу (в межах загальної суми кредиту) та бажану дату його отримання.
У додатку № 1 - графіку платежів, який є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту, сторони визначили строки платежів та детальний розпис сукупної вартості кредиту, який включає погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісію за надання кредиту та платежі за супутні послуги на користь третіх осіб.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8018/15-ц (провадження № 61-4393сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що з моменту укладення до теперішнього часу сума, зазначена у пункту 1.1 кредитного договору, не була зарахована банком на його банківський рахунок, у зв'язку з чим просив визнати цей договір недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Виходячи з того, що банк виконав свої зобов'язання за умовами договору про надання споживчого кредиту та перерахував позичальнику кредитні кошти в сумі 44 149 шв. франків на відкритий поточний банківський рахунок, та, встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз'яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов'язань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відсутність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) дійшов висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.
Висновки у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8018/15-ц (провадження № 61-4393сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якої відкрито касаційне провадження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, з огляду на предмет, правові підстави позову, суб'єктний склад учасників.
Отже, наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою, яка наведена заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8018/15-ц (провадження № 61-4393сво18) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з мотивів, наведених вище.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі, то дія зазначеної постанови на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 260, 396, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження у справі № 279/10153/14 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року.
Поновити дію постанови Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун