Постанова
Іменем України
10 серпня 2021 року
місто Київ
справа № 2-93/11
провадження № 61-10127св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,
заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2019 року у складі судді Вайновського А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»(далі - ТОВ «ФК «ІВ») звернулося до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником з виконання рішення суду у справі № 2-93/11 з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «БФ») на ТОВ «ФК «ІВ».
На обґрунтування заяви посилалося на те, що рішенням суду від 05 жовтня 2011 року у справі № 2-93/11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «БФ» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 0220/08/15-N. 28 березня 2019 року між ПАТ «БФ» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста» (далі - ТОВ «ФК «Веста»), яке надалі змінило назву на ТОВ «ФК «ІВ», укладено договір відступлення права вимоги, за яким заявник набув право вимоги включно і за договором кредиту № 0220/08/15-N. У зв'язку із наведеними обставинами ТОВ «ФК «ІВ» просить замінити вибулого стягувача ПАТ «БФ» на ТОВ «ФК «ІВ».
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на заяву про заміну сторони не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2019 року заяву ТОВ «ФК «ІВ» задоволено. Замінено стягувача ПАТ «БФ» на ТОВ «ФК «ІВ» у справі № 2-93/11 за позовом ПАТ «БФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15/N. Рішення суду першої інстанції ухвалено за відсутності боржників.
Постановою Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасовано судове рішення суду першої інстанції, оскільки ухвалено за відсутності боржників, які не були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання. Ухвалено нове рішення, заяву ТОВ «ФК «ІВ» задоволено. Замінено стягувача ПАТ «БФ» на ТОВ «ФК «ІВ» у справі № 2-93/11 за позовом ПАТ «БФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15/N.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-93/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «БФ» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15-N у розмірі 109 727, 18 дол. США, пеню у сумі 38 150, 98 дол. США та штраф у розмірі 5 000, 00 грн, а також в рівних частках судові витрати у сумі 1 820, 00 грн.
Відповідно до договору від 28 березня 2019 року № 0002/19/6 про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «БФ», з однієї сторони, та ТОВ «ФК «Веста», з іншої, ТОВ «ФК «Веста» набуло права вимоги до позичальників за низкою кредитних договорів, в тому числі й за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15-N. Наведені обставини свідчать про обґрунтованість підстав для задоволення заяви.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви про заміну стягувача його правонаступником.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначають, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19), щодо повноважень банку на вчинення правочинів у разі початку процедури виведення Фондом гарантування вкладав фізичних осіб (далі - Фонд) неплатоспроможного банку з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації. Так, суд не звернув уваги на те, що правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними, про що зазначено у частині третій статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).
Посилаючись на положення статті 26 Закону України «Про банки та банківську діяльність», заявники зазначили, що банківським законодавством не передбачено правонаступництво у разі ліквідації банку. Стверджують, що ПАТ «БФ» як банківська установа, яка знаходилася на стадії ліквідації, не мало права здійснювати дії щодо передачі своїх прав та обов'язків правонаступнику, у тому числі шляхом укладення договору відступлення прав вимоги. Також суд не врахував, що заявник не надав до суду нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 березня 2019 року № 0002/19/5.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-93/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2012 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «БФ» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15-N у розмірі 109 727, 18 дол. США, пеню у сумі 38 150, 98 дол. США та штраф у розмірі 5 000, 00 грн, а також в рівних частках судові витрати у сумі 1 820, 00 грн.
Відповідно до договору від 28 березня 2019 року № 0002/19/6 про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «БФ», з однієї сторони, та ТОВ «ФК «Веста», з іншої, ТОВ «ФК «Веста» набуло права вимоги до позичальників за низкою кредитних договорів, в тому числі й за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15-N.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства України заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з зазначеною заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 456/3808/14-ц (провадження
№ 61-16879св19).
Відповідно, висновки судів про заміну стягувача з ПАТ «БФ» на ТОВ «ФК «ІВ» у справі № 2-93/11 за позовом ПАТ «БФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15/N відповідають змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), відповідно до яких на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Відповідно, до відкриття виконавчого провадження можливою є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі. Якщо виконавчий документ не видавався, можливою є заміна особи стягувача його правонаступником у спірних правовідносинах.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними, про що зазначено у частині третій статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у статті 26 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що банківським законодавством не передбачено правонаступництво у разі ліквідації банку, тому ПАТ «БФ» як банківська установа, яка знаходилася на стадії ліквідації, не мало права здійснювати дії щодо передачі своїх прав та обов'язків правонаступнику, у тому числі шляхом укладання договору відступлення прав вимог, Верховний Суд відхиляє їх, виходячи з такого.
Так, за приписами частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення договору відступлення права вимоги) на виконання свого основного завдання, Фонд у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Із договору про відступлення права вимоги від 28 березня 2019 року № 0002/19/6, укладеного між ПАТ «БФ» та ТОВ «ФК «Веста», протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-01-31-000076-b встановлено, що ПАТ «БФ» діяло, зокрема, на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за участю уповноваженої особи Фонду чи представника на підставі довіреності, виданої представником уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БФ», посвідченої нотаріально, та рішення виконавчої дирекції Фонду від 16 червня 2014 року № 49 «Про початок ліквідації ПАТ «БФ».
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що договір про відступлення права вимоги від 28 березня 2019 року № 0002/19/6, укладений між ПАТ «БФ» та ТОВ «ФК «Веста», є нікчемним, оскільки укладений з порушенням вимог частини третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не заслуговують на увагу, спростовуються матеріалами справи та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19), оскільки, укладаючи 28 березня 2019 року правочин з ТОВ «ФК «Веста», уповноважена особа Фонду діяла у межах повноважень, визначених пунктом 8 частини першої статі 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Зазначених правових висновків щодо дійсності договору про відступлення права вимоги від 28 березня 2019 року № 0002/19/6, укладеного між ПАТ «БФ» та ТОВ «ФК «Веста», дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 266/2844/15-ц (провадження
№ 61-35695св18), підстави відступити від зазначених висновків Верховним Судом не встановлено.
Доводи касаційної скарги про допущення порушень судом першої інстанції процесуального закону, внаслідок чого заінтересовані особи не були повідомлені про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , переглянув справу в апеляційному порядку з урахуванням доводів, викладених в апеляційній скарзі, поданій представником заявників після ознайомлення з матеріалами справи, чим забезпечив відновлення їх права на доступ до правосуддя.
Доводи заявника про те, що ТОВ «ФК «ІВ» не надав до суду нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 березня 2019 року № 0002/19/5, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки стягувача замінено у справі № 2-93/11 за позовом ПАТ «БФ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 03 червня 2008 року № 0220/08/15/N, який не потребує нотаріального посвідчення.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявників з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що перебуває поза межами процесуальних повноважень Верховного Суду.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд встановив, що заявники не довели ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень, а оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Керуючись статтями 400, 401 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 10 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко