02 серпня 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/1738/21
Господарським судом Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О за участю секретаря судового засідання Чупрун М.М. розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 926/1738/21
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”
про стягнення заборгованості у сумі 39 282 974,37 грн.
представники сторін:
від позивача - Орел С.С. - представник.
від відповідача - не з'явився.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго” про стягнення заборгованості за Договором на постачання природного газу № 6005/1920-ТЕ-38 від 24.09.2019 р. в сумі 39282974,37 грн., що складається з: основного боргу в сумі 34852456,46 грн., пені в розмірі 1079513,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 2278802,59 грн. та 3% річних в сумі 1072201,37 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в порушення пункту 5.1 укладеного сторонами Договору № 6005/1920-ТЕ-38 купівлі-продажу природного газу відповідач розрахувався несвоєчасно та не виконав зобов'язання з позивачем за поставлений йому природний газ, у зв'язку з чим на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.2 договору позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також інфляційні втрати, 3 % річних та пеню.
Витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 року позовну заяву передано судді Миронюку С.О.
Ухвалою суду від 29.04.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.05.2021 р.
30.04.2021 р. представник позивач через систему “Електронний суд” подав заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. В наданій заяві представник відповідача просить забезпечити можливість його присутності у судовому засіданні шляхом проведення відеоконференції поза межами приміщення Господарського суду Чернівецької області з використанням комплексу технічних засобів та програмного забезпечення “EasyCon”.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.05.2021 року задоволено заяву представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про участь у справі в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 25.05.2021 р. відкладено підготовче засідання на 10.06.2021 р.
10.06.2021 р. відповідач через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду подав клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90%.
В судовому засіданні 10.06.2021 р. оголошено перерву до 29.06.2021 р.
14.06.2021 р. позивач через систему «Електронний суд» подав заперечення на клопотання про зменшення суми позову.
В судовому засіданні 29.06.2021 р. представник позивача просив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 29.06.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.08.2021 р.
В судовому засіданні 02.08.2021 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
При цьому суд приймає до уваги, що застосовуючи згідно з частиною 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (“Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).
Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання та при цьому - на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а ним, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності його представника.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд-
24.09.2019 року між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Міським комунальним підприємством “Чернівцітеплокомуненерго” укладено Договір № 6005/1920-ТЕ-38 постачання природного газу.
Згідно пунктів 1.1. та 1.2. Договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
У пункті 2.1. Договору сторони погодили, що постачальник передає споживачу у жовтні 2019 року - квітні 2020 року замовлений споживачем (об'єм) природній газ в кількості 40 186,979 тис. куб. метрів.
Відповідно до положень абзацу 2 пункту 3.1. Договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 5.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За змістом пункту 11.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Суд відмічає, що на день розгляду спору, докази визнання правочину у встановленому законом порядку недійсним відсутні.
Згідно актів приймання-передачі природного газу, на виконання умов укладеного Договору, позивач передав у власність відповідача для використання останнім виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями протягом жовтня 2019 року - квітня 2020 року природний газ на загальну суму 148 162 844,01 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу - від 31.10.2019, у обсязі 651,66583 тис.куб.м.; від 30.11.2019, у обсязі 3891,59849 тис.куб.м.; від 31.12.2019, у обсязі 6107,60899 тис.куб.м.; від 31.01.2020, у обсязі 6933,90350 тис.куб.м.; від 29.02.2020, у обсязі 5271,26922 тис.куб.м.; від 31.03.2020, у обсязі 4725,38861 тис.куб.м.; від 30.04.2020, у обсязі 867,86097 тис.куб.м. Вищевказані акти підписані та скріплені печатками сторін без заперечень та зауважень щодо дати їх укладення.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 174 Господарського кодексу України унормовано, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно із загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 662-663, 689, 691 Цивільного кодексу України), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.
В супереч укладеному Договору, відповідач свої зобов'язання по оплаті за поставлений природний газ в повному обсязі не виконав, що призвело до виникнення основної заборгованості в розмірі 34 852 456,46 грн.
Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), стаття 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем договірного зобов'язання з оплати отриманого товару на суму 34 852 456,46 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем договірних зобов'язань в цій частині.
Частиною 2 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур'єр. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Виходячи із даних законодавчих положень, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, зазначає, що він розрахований вірно. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1072201,37 грн 3% річних та 2278802,59 грн інфляційних втрат.
Згідно з приписами пунктів 3, 4 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (у редакції Додаткової угоди № 5 від 28.01.2020 - пеню у розмірі 14,2 %).
Так, згідно розрахунку долученого до матеріалів справи розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 1079513,95 грн.
Суд, перевіривши розрахунок пені, зазначає що він є правильним.
Відповідачем до суду подано клопотання про зменшення розміру пені на 90%.
Суд дійшов висновку, що клопотання відповідача слід задовольнити частково та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню, на 50% з огляду на наступне.
Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Верховний Суд неодноразово вказував, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Дослідивши наведені в клопотанні доводи та надані на їх підтвердження докази, при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд, враховує:
- наявність обставин, що свідчать про відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями; при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію;
- стягнення пені та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом НАК "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат;
У даному випадку відповідач є комунальним підприємством, що створено для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, збитковість підприємства підтверджується наявними в матеріалах справи доказами - балансами, звітами про фінансові результати діяльності підприємства, звітом з праці з підтвердженням заборгованості по заробітній платі, відомостями з Єдиного реєстру боржників, копіями постанов про відкриття виконавчих проваджень.
Зменшення належної до стягнення суми пені на 50%, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи щодо ступеню виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи заперечення представника позивача на клопотання про зменшення штрафних санкцій, майновий стан сторін, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 50%.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач не надав доказів зменшення або погашення суми заборгованості.
За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
З огляду на вказані обставини, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго” (58018, м. Чернівці, вул. Максимовича, буд. 19-А, код 34519280) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” м. Київ заборгованість в сумі 39 282 974,37 грн., що складається з: основного боргу в сумі 34 852 456,46 грн., пені в розмірі 539 757 грн., інфляційних втрат в розмірі 2 278 802,59 грн. та 3% річних в сумі 1 072 201,37 грн. та судовий збір у сумі 581148,26 грн.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 539 757 грн. пені.
4. З набранням рішення законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
У судовому засіданні 02.08.2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повний текст рішення складено та підписано 11.08.2021 року.
Суддя С.О. Миронюк