вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" липня 2021 р. Справа № Б8/142-12 (911/3359/20)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вік-Р.С.Ф.”, Київська область,
м. Миронівка
до Громадянина ОСОБА_1
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд”
2) ОСОБА_2
3) ОСОБА_3
4) Товариства з обмеженою відповідальністю “Лайфселл”
5) Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна”
6) Приватного акціонерного товариства “Київстар”
про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення коштів в сумі 560000,00 грн.
В межах провадження у справі про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”
за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/142-12 за заявою УПФ України у Миронівському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 25.12.2012 р.
Постановою господарського суду Київської області від 01.07.2014 р. визнано ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Салатюка Дмитра Васильовича (суддя Скутельник П.Ф.).
Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Віскунов Олександр Віталійович.
23.11.2020 р. на адресу суду від ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” надійшла до суду заява про витребування від гр. ОСОБА_1 у власність заявника димової труби № 6, яку ОСОБА_1 отримав у володіння на підставі договору від 01.06.2016 р. № 0106/16, укладеного з ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та стягнення коштів в сумі 560000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2020 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” до Громадянина ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення коштів в сумі 560000,00 грн. залишено без руху, запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки шляхом надання суду документів, на підтвердження дотримання вимог статей 162, 164 ГПК України.
14.12.2020 р. на поштову адресу суду від ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.12.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № Б8/142-12 про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, підготовче засідання призначено на 20.01.2021 р., витребувано у ОСОБА_1 оригінали для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи документів, зазначених в ухвалі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд”, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ “Лайфселл”, ПрАТ “ВФ Україна” та ПрАТ “Київстар”.
20.01.2020 р. через канцелярію суду представником ПрАТ “Київстар” подано пояснення щодо предмету спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.01.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 17.02.2021 р.
17.02.2021 р. через систему “Електронний суд” до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та відзив на позовну заяву.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.02.2021 р. розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 24.03.2021 р.
23.03.2021 р. на офіційну електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2021 р. розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 02.06.2021 р.
02.06.2021 р. на офіційну електронну адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.06.2021 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 07.07.2021 р.
В судове засідання з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи - ПрАТ “Київстар”. Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, своїх пояснень чи заперечень щодо предмету позовних вимог суду не надали.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка представників учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та заявив про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.
В свою чергу, представник позивача зазначив, що необхідність застосування позовної давності, як в частині витребування майна, так і в частині стягнення коштів, спростовується матеріалами даної справи та матеріалами справи про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”.
У судовому засіданні, відповідно до частини першої ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
27.05.2016 р. Товарною Біржею “Укрспецресурс” проведено аукціон (статус другий повторний) з продажу майна банкрута ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, на якому реалізовано майно банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу за ціною 4 546 795,00 грн. За результатами проведеного 27.05.2016 р. аукціону переможцем торгів визнано ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд”.
В подальшому, 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” в особі ліквідатора Салатюка Д.В. та переможцем аукціонних торгів ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за номером 679 (надалі - “договір купівлі-продажу”).
До складу цілісного майнового комплексу входять:
а) нежитлові будівлі загальною площею 49 733 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3222910100:01:311:0023, 3222910100:01:311:0024, 3222986700:03:208:0004, 3222910100:01:324:0001, 3222910100:01:326:0006, 3222910100:01:326:0007,
б) споруди (не внесені до витягу), основні засоби (інвентар, прилади та інструменти), техніка, транспортні засоби, запасні частини, машини та обладнання, детальний перелік яких зазначено в договорі купівлі-продажу, в тому числі димова труба № 6.
Цілісний майновий комплекс згідно цього ж переліку був переданий продавцем та прийнятий покупцем, згідно акту приймання-передачі від 27.05.2016 р.
Як зазначає позивач, відповідно до довідки КП “Південне БТІ” № 551 від 19.03.2015 р. щодо переліку майна банкрута, димова труба входить в перелік майна, котре було реалізоване на торгах та передано ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та Акту приймання-передачі від 27.05.2016 р.
Поряд із зазначеним, ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. заяву АТ “Державний експортно-імпортний банк України” від 16.06.2016 р. про визнання недійсними результатів проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р. задоволено; визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, враховуючи те, що продаж майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” було здійснено з порушенням вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. у справі № Б8/142-12 апеляційна скарга ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” на ухвалу господарського суду Київської області від 06.03.2017 у справі №Б8/142-12 залишена без задоволення, ухвала господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. у справі № Б8/142-12 залишена без змін.
В подальшому, ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, укладений 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р.
Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2018 р. задоволено заяву ліквідатора ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” про застосування наслідків недійсного правочину та зобов'язано ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” повернути у власність ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” майно, в тому числі споруди (не внесені до витягу), основні засоби (інвентар, прилади та інструменти), техніку, транспортні засоби, запасні частини, машини та обладнання, зокрема димову трубу № 6.
На виконання ухвали господарського суду Київської області від 14.03.2018 р. судом видано наказ від 02.04.2018 р. (далі - судовий наказ), який було передано боржником на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Недоступу Дмитру Миколайовичу (посвідчення приватного виконавця № 0101 від 05.10.2017 р.).
19.07.2018 р. приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 56817019 (копію постанови про відкриття виконавчого провадження долучено позивачем до матеріалів справи).
Як зазначає позивач, 27.09.2018 р. з метою примусового виконання рішення суду приватним нотаріусом був здійснений виїзд за адресою ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” (Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності, будинок 130) та з актом передачі стягувачу предметів зазначених у виконавчому документі була передана у власність ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” спірна труба (копія акту передачі стягувачу предметів зазначених у виконавчому документі долучено до матеріалів справи).
В подальшому, 25.02.2019 р. приватним виконавцем Недоступом Д.М. було отримано листа від фізичної особи-підприємця Константінова Нікіти Андрійовича, в якому останній посилався на належність йому, як фізичній особі, вказаної димової труби, розташованої за адресою: Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 130, за укладеним з ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” договором купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р. Димова труба була прийнята ним за актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу димової труби від 03.06.2016 р. (копії вказаних документів долучено до матеріалів справи).
Виходячи з наведеного, посилаючись на те, що оскільки результати проведення аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та договір купівлі-продажу майна, яким оформлено результати вказаного аукціону, укладений ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” з переможцем аукціону ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” визнано судом недійсними, враховуючи, що недійсний правочин не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” не набуло права власності на майно, що було предметом продажу на вказаному аукціоні та не мало правових підстав відчужувати таке майно іншим особам, отже спірне майно вибуло з володіння власника не з власної волі, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: витребувати у ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” димову трубу, яка була предметом договору купівлі-продажу № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 , а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” 560000,00 грн.
Щодо вимоги позивача в частині витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” димової труби, яка була предметом договору купівлі-продажу № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне:
Згідно з приписами статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна сторона має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна норма закріплена в ст. 20 ГК України.
Відповідно до приписів ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин.
Відповідно до частини першої ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою та третьою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до частини другої ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Приписами ст. 346 ЦК України визначені випадки підстав припинення права власності.
Як було зазначено, ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”.
Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 р., виходячи з приписів ст. 55 ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” (чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин), визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська обл., м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, укладений 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої ст. 13 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 17 ЗУ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі “Христов проти України” одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення,що набрало законної вили, не може ставитись під сумнів (справа “Брумареску проти Румунії”, п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом, жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Таким чином, оскільки наявне судове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” не набуло права власності на майно, що є предметом продажу за таким договором, у тому числі димову трубу № 6, враховуючи, що відповідно до приписів частини першої ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” не мало права на відчуження спірного майна в подальшому наступним покупцям.
Згідно із правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 907/892/15, з огляду на вимоги ст. 346 ЦК України, припинення права власності позивача на спірне майно не відбулось, оскільки цією нормою не передбачено припинення права власності дійсного власника внаслідок реєстрації договорів купівлі-продажу за іншими особами під час перепродажу, що відбувалось без участі і поза межами волі власника-заявника.
Матеріали справи про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” свідчать, що ОСОБА_4 внаслідок наявності численних порушень норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” був усунений ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2017 р. від виконання своїх повноважень, а тому його дії від імені ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” є неправомірними в тому числі, що стосуються реалізації майна банкрута, що підтверджує відсутність волі банкрута щодо реалізації майна.
Отже, оскільки первісний договір купівлі-продажу між ліквідатором банкрута - арбітражним керуючим Салатюком Д.В. (продавець) та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” від 27.05.2016 р. визнано недійсним в судовому порядку ухвалою суду від 08.11.2017 р., то право власності на майно не перейшло від ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” до іншої особи.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.
Указане стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 р. у справі № 1007/115/2009-ц.
За приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Цивільний кодекс України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію (ст. 388 ЦК України), у тому числі й від добросовісного набувача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Віндикацією є речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 р. у справі № 6-140цс14).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.
Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 р. у справі № 904/6495/13 викладено наступну правову позицію: у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником.
За висновком Суду, вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство.
Визнання в судовому порядку недійсним правочину з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, передбачених Законом про банкрутство, та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.
Відповідно до правових висновків Верхового Суду, викладених в постанові від 23.04.2019 р. у справі № Б-19/207-09: «Колегія суддів Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, за результатами касаційного розгляду справи № Б-19/207-09 підтримує правову позицію Верховного Суду (постанова від 01.08.2018 по справі № 908/431/14, постанова від 21.06.2018 р. у справі № 927/939/17), яка полягає у тому, що здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України».
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 22.04.2020 р. у справі № 10/Б-743, від 20.10.2020 р. у справі № 908/6183/15 та від 01.06.2021 р. у справі № 5023/44/12. Крім того, зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2021 р. у справі № Б-39/187-08.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною четвертою ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити передусім факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Як вбачається з матеріалів справи, оскільки ОСОБА_1 придбав спірне майно за відплатним договором у ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд”, яке не мало права відчужувати таке майно, про що відповідач не знав, то ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, що не заперечується позивачем.
Разом з тим, як було зазначено, ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, враховуючи те, що продаж майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” було здійснено з порушенням вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. у справі № Б8/142-12 апеляційна скарга ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” на ухвалу господарського суду Київської області від 06.03.2017 у справі №Б8/142-12 залишена без задоволення, ухвала господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. у справі № Б8/142-12 залишена без змін.
В подальшому, ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р.
Відповідачем в свою чергу не спростовано висновку про те, що цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності, було продано не у порядок та спосіб який визначений приписами ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що був чинний на час вибуття спірного майна з власності ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Встановлені господарським судом Київської області та Київським апеляційним господарським судом у справі № Б8/142-12 обставини щодо вибуття спірного майна з власності ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” є преюдиціальними в силу частини четвертої статті 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви у цій справі.
Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України.
Крім того, судом встановлено, що у господарському суді Київської області розглядалась справа за позовом ліквідатора ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” - арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича про визнання недійсним договору купівлі продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 . Рішенням суду від 12.02.2020 р. у даній справі позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 .
Разом з тим, постановою ПАГС від 03.09.2020 р. рішення господарського суду Київської області від 12.02.2020 року у справі №Б8/142-12 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” в особі ліквідатора арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича відмовлено. Зокрема, у вказаній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, оскільки, враховуючи, що позивач вважає порушеним його право власності і таке порушення пов'язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні цього майна до ліквідаційної маси банкрута з чужого незаконного (на думку позивача) володіння, то, на переконання судової колегії, належним способом захисту такого права й інтересу є вимога до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а не позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
З огляду на все вищенаведене, зокрема, враховуючи, що ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд”, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С. за № 679, а тому ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” не набуло права власності на майно, що є предметом продажу за таким договором, у тому числі димову трубу № 6, та не мало права на його відчуження в подальшому наступним покупцям, що є підставою повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідача як добросовісного набувачів, в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, вимога ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” про витребування у ОСОБА_1 димової труби, яка була предметом договору купівлі-продажу № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 , є обґрунтованою.
Розглянувши вимогу позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” 560000,00 грн., суд зазначає наступне:
В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначає, що, як стало відомо останньому та не заперечується відповідачем, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ТОВ “Лайфселл”, ПАТ “ВФ Україна” та ПАТ “Київстар” було укладено оплатні договори, предметом яких виступали частини димової труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В кожному із укладених договорів міститься посилання на договір № 0106/16 купівлі-продажу димової труби від 01.06.2016 р. як на правову підставу права власності на димову трубу за ОСОБА_1 .
Таким чином, як вважає позивач, починаючи з 28.09.2018 р. (дата передачі приватним виконавцем у власність ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, в тому числі, димової труби) і по день подачі даної позовної заяви ОСОБА_1 на підставі вищезазначених договорів без достатніх на те підстав отримує грошові кошти за передачу в оренду димової труби. Загальна сума отриманих ОСОБА_1 коштів, згідно укладених договорів, станом на день подання заяви, складає 560000,00 грн.
З огляду на викладене, позивач, враховуючи приписи ст. 1212 ЦК України, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” 560000,00 грн., як коштів, отриманих без достатніх на те правових підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
Позивач, скориставшись своїм правом на судовий захист своїх прав та інтересів, обрав спосіб, передбачений статтею 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховний Суд у складі КГС в постанові від 06.02.2020 № 910/13271/18 зазначив, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України) або якщо такі підстави відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Відтак, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Однак, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно (кошти) потерпілому.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14 та від 25.02.2015 р. у справі № 910/1913/14.
Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. Поряд з тим, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі №906/1279/16, Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-88цс13.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2016 р. між ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 було укладено договір № 0106/16 купівлі-продажу димової труби, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, на підставі вказаного договору, ОСОБА_1 було укладено наступні договори:
- договір оренди нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1 та ФОП Цитович О.В. 21.06.2016 р., предметом якого виступає частина ділянки димової труби площею 12 кв. м.;
- договір оренди нерухомого майна № 3, укладений між ОСОБА_1 та ФОП Цитович О.В. 01.01.2019 р., предметом якого виступає частина ділянки димової труби площею 12 кв. м.;
- договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна № КІ2351 від 03.06.2016 р., укладений між ФОП Константінов Н.А. та ТОВ “Лайфселл”, предметом якого виступає частина ділянки димової труби площею 12 кв. м.;
- договір оренди № UA416 від 01.06.2016 р., укладений між ФОП Константінов Н.А. та ПАТ “Київстар”, предметом якого виступає частина ділянки димової труби площею 12 кв. м.;
- договір оренди нерухомого майна № RC-16-506140 від 01.07.2016 р., укладений між ФОП Константінов Н.А. та ПАТ “МТС Україна”, предметом якого виступає частина ділянки димової труби площею 12 кв. м.
Разом з тим, ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017 р. визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, укладений 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” (код ЄДРПОУ 36263844) та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” (код ЄДРПОУ 40435633), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р.
Натомість, відповідні спірні кошти було сплачено третіми особами у даній справі на користь відповідача на виконання умов укладених саме між відповідачем та такими третіми особами договорів, які не було припинено або визнано недійсними, тобто такі договори на момент звернення до суду є чинними, а тому, відповідно, спірні грошові кошти в сумі 560000,00 грн. не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, положення, встановлені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 560000,00 грн. застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на достатніх правових підставах.
Крім того, викладені у ст. 1212 ЦК України зобов'язання є кондикційними, тобто - позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності, який може бути застосований самостійно.
Тобто, правова конструкція ст. 1212 ЦК України визначена таким чином, що повернути безпідставно набуте майно може тільки власник - особа, якій належить це майно на праві власності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-3090цс15.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, спірні грошові кошти у сумі 560000,00 грн. не належали позивачу, а були сплачені третіми особами відповідачу на підставі укладених правочинів, тобто набутих відповідачем на достатніх правових підставах.
Таким чином, у позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідача повернення йому спірних грошових коштів в сумі 560000,00 на підставі ст.1212 ЦК України, як безпідставно набутих відповідачем, у зв'язку з тим, що дані грошові кошти не належали позивачеві на праві власності та відповідно, не вибували саме з його володіння.
Щодо тверджень позивача, що відповідач без належних правових підстав користувався нерухомим майном, власником якого є позивач, отримував кошти за користування таким майном, у зв'язку з чим, орендарі частин димової труби ухиляються від укладання договорів оренди з власником - ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, суд зазначає наступне:
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 ГК України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
Разом з тим, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані, зокрема позивачем. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу від здачі майна в оренду не є підставою для його стягнення, а при обрахуванні розміру збитків мають враховуватися тільки дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум або ж інших цінностей, якби відповідач не вчиняв протиправних дій.
Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Отже, звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір. Дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову.
Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.03.2019 р. у справі № 905/482/15.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” в частині стягнення з ОСОБА_1 560000,00 грн., як безпідставно набутих коштів.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що враховуючи момент, коли боржнику стало відомо про своє порушене право, а це встановлення судом незаконності проведеного аукціону, то строк позовної давності слід рахувати з 26.06.2017 р. (дати прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом) по 26.06.2020 р. Разом з тим, з віндикаційним позовом ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” звернулось до добросовісного набувача майна лише 20.11.2020 р., тобто після закінчення строку позовної давності.
Таким чином, як вважає відповідач, позивачем пропущено строк для пред'явлення позовних вимог про витребування майна та стягнення 560000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За положеннями частин третьої-п'ятої ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, правила позовної давності підлягають застосуванню за заявою сторони у випадку визнання правомірності позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову.
В даному випадку в задоволенні позовних вимог ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” в частині стягнення з ОСОБА_1 560000,00 грн. безпідставно набутих коштів відмовлено по суті, внаслідок чого позовна давність в цій частині не застосовується.
Щодо застосування строків позовної давності в частині вимог позивача про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд зазначає наступне:
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Суд зазначає, що і в разі пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
Суд зазначає, що оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” довідалось або могло довідатись про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.
Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № Б8/142-12 за позовною заявою АТ “Державний експортно-імпортний банк України” від 16.06.2016 р. про визнання недійсними результатів проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, що розглядалась в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення з позовом у цій справі. Судове рішення у справі № Б8/142-12 набуло законної сили за наслідком ухвалення Київським апеляційним господарським судом постанови від 26.06.2017 р., яким заяву АТ “Державний експортно-імпортний банк України” від 16.06.2016 р. про визнання недійсними результатів проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р. задоволено; визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”. Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 26.06.2017 р., і щонайменше з цієї дати починає перебіг строку позовної давності для звернення з даним позовом.
Схожий підхід до обрахунку початку перебігу позовної давності застосовано у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 907/323/18 та від 30.04.2020 р. у справі № 908/61/13-г, підстав для відступу від якого суд не вбачає.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. ст. 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.
Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваним, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.
Згідно із частиною п'ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17).
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Одночасно, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача, з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, однак, суд не обмежений у захисті цивільного права за відсутності такого клопотання, що підтверджується системним аналізом ч. ч. 2-5 ст. 267 ЦК України. Відповідна ініціатива про захист порушеного права може виходити і від інших учасників судового процесу (Постанова Верховного Суду від 23.04.2019 р. у справі № Б-19/207-09).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Судом встановлено, що ліквідатор ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” - арбітражний керуючий Віскунов О.В. вживав послідовні заходи щодо виявлення та повернення до ліквідаційної маси майна банкрута. Зокрема, як зазначалось вище, після визнання недійсними результатів проведеного Товарною біржею “Укрспецресурс” аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р. з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Миронівка, вул. Соборності (колишня назва вулиці - Леніна), будинок 130, укладеного 27.05.2016 р. між ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” та ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд”, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Малим О.С., за № 679, яким було оформлено результати вищенаведеного аукціону з продажу майна ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” від 27.05.2016 р., ліквідатором банкрута було подано до суду заяву про застосування наслідків недійсного правочину, яку було задоволено ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2018 р. та зобов'язано ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” повернути у власність ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” майно, в тому числі споруди (не внесені до витягу), основні засоби (інвентар, прилади та інструменти), техніку, транспортні засоби, запасні частини, машини та обладнання, зокрема димову трубу № 6.
В подальшому, враховуючи отримання 25.02.2019 р. приватним виконавцем Недоступом Д.М. листа від фізичної особи-підприємця Константінова Нікіти Андрійовича, в якому останній посилався на належність йому, як фізичній особі, вказаної димової труби, розташованої за адресою: Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 130, за укладеним з ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” договором купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., ліквідатор ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” - арбітражний керуючий Віскунов О.В. звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 .
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 20.10.2020 р. у справі № 908/6183/15, такі дії ліквідатора (помилкове звернення ліквідатора з позовом), на думку колегії суддів, свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності на звернення до господарського суду. Крім того, такий пропущений строк є незначним.
З огляду на встановлені судом обставини, а саме: встановлення набуття майна ОСОБА_1 під час виконавчого провадження 25.02.2019 р. та в подальшому звернення ліквідатора ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” - арбітражного керуючого Віскунов О.В. до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 , а також встановленими рішенням господарського суду Київської області від 12.02.2020 р. та постановою ПАГС від 03.09.2020 р. у справі № Б8/142-12 обставини, які у відповідності до положень статті 75 ГПК України не потребують доведенню, в сукупності із тим, що з урахуванням документів, які містить дана справа та документів, наявних в матеріалах справи за позовом ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р. та справи про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, які свідчать про вчинення ліквідатором банкрута значної кількості заходів спрямованих на захист прав позивача, зокрема щодо виявлення та повернення до ліквідаційної маси майна банкрута, суд дійшов висновку, що позивач обґрунтовано вважає, що у разі не встановлення наявності переривання позовної давності, в даному випадку, є достатні підстави для визнання поважними причини пропущення строку позовної давності та, з огляду на встановлення судом - обґрунтованості позову, - захисту порушеного права шляхом задоволення позову.
Водночас, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 28.10.2020 р. у справі № 05/5026/1940/212, судом досліджуються причини пропуску строку звернення до суду лише у разі, якщо судом встановлено, що позовна давність була пропущена.
Поряд із зазначеним, в даному випадку, судом встановлено, що мало місце переривання строку позовної давності на звернення позивача за захистом своїх прав на повернення майна шляхом його витребування у добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Пред'явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц та від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).
За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред'явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв'язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред'явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Отже перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 916/521/18).
Аналіз викладеного свідчить, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення (подання) позову, а здійсненого такого пред'явлення з додержанням вимог процесуального законодавства щодо форми та змісту до особи - належного відповідача за позовом, яким у випадку пред'явлення віндикаційного позову є володілець майна. У разі переходу під час розгляду справи майна у володіння іншої особи - пред'явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи лише за умови здійснення судом заміни відповідача.
У даній справі судом встановлено, що 08.08.2019 р. арбітражний керуючий Віскунов О.В., який виконує повноваження ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” в межах позовної давності звернувся до господарського суду Київської області із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 . Рішенням суду від 12.02.2020 р. у даній справі позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 .
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Отже, звертаючись до суду з вказаною заявою в межах даної справи про банкрутство, ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” в особі ліквідатора скористалось своїм правом на позов, використало можливість захистити свої порушені цивільні майнові права в судовому порядку та сподівалось, що права будуть захищені.
Разом з тим, постановою ПАГС від 03.09.2020 р. рішення господарського суду Київської області від 12.02.2020 року у справі №Б8/142-12 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” в особі ліквідатора арбітражного керуючого Віскунова Олександра Віталійовича відмовлено. Зокрема, у вказаній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, оскільки, враховуючи, що позивач вважає порушеним його право власності і таке порушення пов'язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні цього майна до ліквідаційної маси банкрута з чужого незаконного (на думку позивача) володіння, то, на переконання судової колегії, належним способом захисту такого права й інтересу є вимога до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а не позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини третьої ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Зокрема, вимоги ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” про витребування із чужого незаконного володіння хоч і заявлені в листопаді 2020 р., але стосуються одного і того ж предмету спору, пред'явлення даних вимог відбулося шляхом їх заміни з попередніх, пред'явлення яких було визнано неналежним способом захисту судом апеляційної інстанції, та що такі вимоги спрямовані на захист права власності на те ж саме неправомірно відчужене майно. Водночас за змістом позовної заяви позивача він прагне відновлення становища, яке існувало до порушення його прав.
Враховуючи, що про належний спосіб захисту свого порушеного права у даному спорі, розгляд якого судами розпочався у серпні 2019 році, позивачу було розтлумачено лише у вересні 2020 року, за наслідками тривалого розгляду даної справи судами різних інстанцій, і у листопаді 2020 року позивач зазначив належні вимоги, задоволення яких призведе до відновлення прав позивача як власника спірного майно, порушення яких установлено судом у даній справі, а тому, з урахуванням указаних фактичних обставин даної справи, позивачем не було пропущено строк позовної давності.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 р. у справі № 1007/115/2009-ц.
Таким чином, врахувавши положення частини третьої статті 264 ЦК України, якими визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, з огляду на те, що, в даному випадку, має місце переривання строку позовної давності в 2019 році (у зв'язку із зверненням позивача із позовом до відповідача про визнання недійсним договору купівлі продажу димової труби № 0106/16 від 01.06.2016 р., метою якого було повернення майна банкрута до ліквідаційної маси), позов поданий в 2020 році (до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння) є таким, що заявлено позивачем в межах строку позовної давності.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Згідно з приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За загальним правилом норми процесуального права застосовуються в редакції чинній, на момент ухвалення рішення.
Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.
Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмета доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об'єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягає доказуванню, чи він є просто надуманим.
З огляду на викладене, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін, з урахуванням поданих на їх підтвердження документів, а також враховуючи, що обставини даної справи були неодноразово досліджені судами різних інстанцій в межах розгляду справи про банкрутство ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.”, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ “ВІК-Р.С.Ф.” димової труби, яка була предметом договору купівлі-продажу № 0106/16 від 01.06.2016 р., укладеного між ТОВ “Фортуна-Інвест-Буд” та ОСОБА_1 , є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Водночас, в іншій частині в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.
Крім того, відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, в даному випадку, покладається судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Поряд із зазначеним, судом враховано, що позивачем разом із заявою від 10.12.2020 р. про усунення недоліків у позовній заяві долучено до матеріалів справи попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач (заявник) поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, разом з цим, з урахуванням положень частини восьмої статті 129 ГПК України, враховуючи відсутність заяви позивача про відшкодування судових витрат та відсутність долучених до матеріалів справи доказів на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката, суд дійшов висновку, що розгляд, станом на дату даного судового засідання, питання відносно відшкодування витрат на правничу допомогу було б передчасним.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Витребувати від ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” (ЄДРПОУ 36263844, адреса: вул. Соборності, буд. 130, м. Миронівка, Миронівський район, Київська обл., 08800) димову трубу № 6, що входить до цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Стягнути з ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІК-Р.С.Ф.” (ЄДРПОУ 36263844, адреса: вул. Соборності, буд. 130, м. Миронівка, Миронівський район, Київська обл., 08800) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підпису 11.08.2021 р.
Суддя А.В. Лопатін