ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2021Справа № 910/4552/21
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд"
2) Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича
про визнання недійсними договорів
Представники учасників справи:
від позивача: Циганенко О.М. (ордер серія АІ № 1111962 від 11.05.2021);
від відповідача-1: Олійник В.В. (ордер серія АІ № 1106111 від 17.04.2021);
від відповідача-2: Попович Ю.В.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича (відповідач-2) про визнання недійсними Договору № 01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг від 01.01.2018 та Договору про відступлення прав вимоги № 1 від 10.07.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи Договір № 01.2018 від 01.01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг, сторони не мали на меті створення реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" не отримувало від позивача будь-які вихідні дані для проведення консультування та надання послуг, а позивач, в свою чергу, не отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" жодного звіту про надані послуги, внаслідок чого оспорюваний договір є фіктивним та має бути визнаний недійсним. Оскільки Договір № 01.2018 від 01.01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг підлягає визнанню недійсним, недійсною є й вимога передана за цим договором від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" Фізичній особі-підприємцю Поповичу Юрію Вадимовичу на підставі Договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/4552/21 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
05.04.2021 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 відкрито провадження у справі № 910/4552/21, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.05.2021.
23.04.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач-1 зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2021 у справі № 911/3458/20 вже встановлені обставини, що на виконання умов Договору № 01.2018 від 01.01.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" протягом 2018 року надавалися Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Зоря" послуги, а Фізична особа-підприємець Попович Юрій Вадимович на підставі Договору № 1 від 10.07.2020 набув права вимоги до позивача. Враховуючи викладене, за твердженням відповідача-1, виключається факт фіктивності оспорюваних договорів.
13.05.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 13.05.2021 розгляд справи відкладено на 03.06.2021.
19.05.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що до відзиву не додано жодного документу, який би підтверджував факт надання послуг, та/або факту обміну інформацією між сторонами в рамках виконання спірного договору, як і не доведено реальність надання відповідних послуг. Оспорюваний договір надання послуг не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та жодні послуги Товариство з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" позивачу не надавало.
У судовому засіданні 03.06.2021 представник відповідача-1 надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.06.2021.
У судовому засіданні 29.06.2021 розгляд справи відкладено на 22.07.2021.
У судовому засіданні 22.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
01.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ерні-Трейд» (виконавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (клієнт) було укладено Договір № 01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору його предметом є надання по домовленості з клієнтом (позивачем) аудиторських, юридичних, консалтингових, консультаційних та інших послуг інформаційно-консультаційного характеру з питань обліку, організації бізнесу, оподаткування, митного та валютного законодавства, господарського та трудового права.
Договір укладався строком на один рік, термін його дії закінчився 31.12.2018 року.
На виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Ерні-Трейд» протягом 2018 року надавалися позивачу послуги на суму 200 000,00 грн., визначені п. 1.1 Договору, які приймались позивачем, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг позивачем не заявлялось, про що свідчать підписані між сторонами Договору Акт № ОУ-0000001 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Акт № ОУ-0000002 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Акт № ОУ-0000003 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Акт № ОУ-0000004 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн..
Пунктами 2, 3 Договору передбачено, що клієнт здійснює оплату послуг виконавця згідно рахунків, виставлених виконавцем. Оплата наданих послуг здійснюється клієнтом в триденний термін з дати виписки рахунку (або передачі цього рахунку клієнту).
Позивач частково здійснив розрахунок за надані послуги в сумі 26 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 632 від 23.01.2019.
10.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ерні-Трейд» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Поповичем Юрієм Вадимовичем (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1, згідно з п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором № 01.2018 від 01.01.2018 року, укладеним між первісним кредитором та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» (боржником).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Таким чином, Фізична особа-підприємець Попович Юрій Вадимович на підставі вищенаведеного Договору відступлення набув права вимоги до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", яке виникає з Договору № 01.2018 від 01.01.2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 2.2 Договору відступлення Фізична особа-підприємець Попович Юрій Вадимович направив боржнику повідомлення про відступлення права вимоги від 03.08.2020 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2021 у справі № 911/3458/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» прo стягнення 198 792,24 грн. позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» на користь Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича 174 000,00 грн. боргу, 14 209,24 грн. інфляційних нарахувань, 10 583,00 грн. 3 % річних та 2 981,89 грн. витрат по сплаті судового збору.
Позивач зазначає, що оспорюваний Договір № 01.2018 від 01.01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг не відповідає вимогам, передбаченим ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не надавав позивачу жодних послуг за таким Договором на загальну суму 200 000,00 грн., а начебто надані послуги не можуть бути ідентифіковані та підтверджені жодними документами, оскільки немає жодних доказів їх імовірного існування на момент здійснення їх оплати. Оскільки Договір № 01.2018 від 01.01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг підлягає визнанню недійсним, недійсною є й вимога передана за цим договором від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" Фізичній особі-підприємцю Поповичу Юрію Вадимовичу на підставі Договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.07.2020.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинене фіктивно, закон вимагає наявність таких умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Водночас, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні. На цьому наголосив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 331/8830/15-ц.
Отже, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Власне невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин; якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання фіктивного правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 607/15555/17-ц).
В ході розгляду справи судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Ерні-Трейд» протягом 2018 року надавалися позивачу послуги на суму 200 000,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін Актом № ОУ-0000001 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Актом № ОУ-0000002 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Актом № ОУ-0000003 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн., Актом № ОУ-0000004 від 30.11.2018 на суму 50 000,00 грн.
Позивачем було здійснено часткову оплату наданих послуг, що підтверджується платіжним дорученням № 632 від 23.01.2019 на суму 26 000,00 грн.
Водночас, стверджуючи про нереальність такої господарської операції позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що наведені у Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) послуги фактично не були надані, що не дозволяє суду дійти висновку про те, що таке твердження позивача відповідає фактичним обставинам справи.
Разом з тим, позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів, а отже не доведено наявності у осіб, які уклали оспорюваний договір, вини, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; не доведено, що такий умисел виник у сторін до моменту укладення договору; не доведено, що метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Оскільки судом не встановлено обставин, з якими пов'язується можливість визнання недійсним Договору № 01.2018 від 01.01.2018 на надання інформаційних (консультаційних) послуг, позовні вимоги про визнання Договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.07.2020 за яким було відступлено право вимоги за Договором № 01.2018 від 01.01.2018 задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, та наявність передбачених законом підстав для відмови в задоволенні позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" та Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича про визнання недійсними договорів задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У позові Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерні Трейд" та Фізичної особи-підприємця Поповича Юрія Вадимовича про визнання недійсними договорів - відмовити повністю.
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06.08.2021
Суддя С. В. Стасюк