номер провадження справи 9/66/21
03.08.2021 Справа № 908/1266/21
м. Запоріжжя
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАНДЕМ-2002” (36009, м.Полтава, вул. Кондратенка, буд. 6-А; код ЄДРПОУ 32081777)
до відповідача: Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” (72331, Запорізька область, Мелітопольський район, селище Відродження, вул. Горького, буд. 34; код ЄДРПОУ 00724838)
про стягнення суми 301157,14 грн.
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Бичківській О.О.
За участю представників:
від позивача: Гриценко І.Г.;
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАНДЕМ-2002” про стягнення з відповідача: Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” суми 256900,00 грн. основного боргу, суми 15419,42 грн. пені, суми 12515,20 грн. - 10% річних, суми 16322,52 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати поставленого товару, всього - загальної суми 301157,14 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.05.2021 відкрито провадження у справі № 908/1266/21 (номер провадження 9/66/21). Справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 08.06.2021.
08.06.2021 судом постановлено ухвалу про розгляд справи № 908/1266/21 за правилами загального позовного провадження, замінивши засідання для розгляду справи по суті, що призначене на 08.06.2021, підготовчим засіданням. Ухвалою суду від 08.06.2021 підготовче засідання відкладено на 05.07.2021. Ухвалою суду від 05.07.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2021.
03.08.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позовні вимоги, які підтримані позивачем в повному обсязі, мотивовані наступним. На виконання договору поставки № 02/01/47 від 02.01.2020, позивач протягом січня-вересня 2020 за видатковими накладними поставив відповідачу товар на загальну суму 569100,00 грн. Проте відповідач в порушення умов договору розрахувався за поставлений товар не в повному обсязі, а частково - на суму 312 200,00 грн. Внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 256 900,00 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань позивачем нараховано до сплати відповідачу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму 16322,52 грн. інфляційних втрат, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 8.3 договору - суму 12515,20 грн. 10% річних, а також на підставі п. 8.3 договору суму15419,42 пені. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 509, 510, 526, 527, 530, 536, 549, 611, 623-625 ЦК України, ст.ст. 193, 202, 216-220, 224-226, 229 ГК України та умовами договору поставки №02/01/47 від 02.01.2020.
Відповідач у своєму відзиві, який надійшов до суду 07.06.2021, проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, про наступне. По-перше, процентна ставка 10% річних, що визначена п. 8.3 договору в розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України є договірною мірою відповідальності за неналежне виконання умов договору, а відтак, на думку відповідача, дане положення договору може діяти за строком дії самого договору, термін дії якого згідно п.11.2 було встановлено до 31.12.2020. Отже стягнення договірної процентної ставки на рівні 10% в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач мав право в межах строку дії договору - до 31.12.2020 включно, а з 01.01.2021 - на загальному рівні передбаченому вказаною нормою. По-друге, зазначає про наявність підстав для застосування положень ст. 233 ГК України, а саме: 1) заявлена до стягнення сума штрафних санкцій: пеня, 10% річних та інфляційні втрати, є надмірно завищеною; 2) за наслідками господарської діяльності за 2020 рік відповідач перебуває у складному фінансовому стані, що підтверджується формою 2 до балансу за 2020 рік, та балансом за 2020 рік; 3) враховуючи збитковість господарської діяльності на даний час, задоволення позову у повному обсязі може мати насідком стійкої фінансової неспроможності відповідача; 4) прострочення боргу в 2020 році мало місце в умовах пандемії COVID-19; 5) настання форс-мажорних обставин у 2020 році через часткову загибель врожаю озимих культур (пшениці) на земельних ділянках ДП “ДГ “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України”, що підтверджено Сертифікатом № 2300-20-1630 про форс-мажорні обставини, виданого Запорізькою Торгово-промисловою палатою від 30.09.2020 за вих. №03.3/410. Просив на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України зменшити розмір штрафу заявленого до стягнення позивачем до 1000,00 грн. та відмовити у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 10% річних за період з 01.01.2021 по 20.04.2021.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, про причини неявки суду не повідомляв. Про розгляд справи (дату, час та місце судових засідань) відповідач повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідача, який повідомлений належним чином про розгляд справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, суд
02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТАНДЕМ-2002” (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” (Покупець, відповідач у справі) був укладений Договір поставки № 02/01/47, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця білково-мінерально-вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, інший товар за погодженням сторін (далі - товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору). (оригінал вказаного договору оглянуто судом в судовому засіданні).
Відповідно до п. 2.1 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю і по позиціях вказується у видаткових накладних постачальника на товар.
Згідно з п. 4.1, 4.2 договору ціна товару, що поставляється відповідно до договору, вказується у видаткових накладних постачальника. Загальна вартість договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до видаткових накладних постачальника.
За змістом п.п. 3.1, 3.8 договору, поставка товару здійснюється партіями протягом усього терміну дії цього договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару згідно з датою на видатковій накладній.
Оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) протягом 30 календарних днів з дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 11.2 договору, останній набуває чинності з 02.01.2020 і діє по 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку відповідачу товару на суму 569100, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №Т20010800000029 від 01.01.2020 на суму 127950, 00 грн.; №Т20021200000018 від 12.02.2020 на суму 104750, 00 грн.; №Т20031300000040 від 13.03.2020 на суму 79500, 00 грн.; №Т20070900000036 від 09.07.2020 на суму 66200, 00 грн.; №Т20090400000035 від 04.09.2020 на суму 95350, 00 грн.; №Т20092400000042 від 24.09.2020 на суму 95350, 00 грн., а також відповідними довіреностями на отримання товару (копії зазначених видаткових накладних та довіреностей містяться в матеріалах справи, оригінали - оглянуті в судовому засіданні).
Відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснив частково. Так, за платіжними дорученнями № 20111 від 01.07.2020 та № 20137 від 03.07.2020 було сплачено суму 272950,00 грн. та суму 100 000,00 грн. відповідно (копії містяться в матеріалах справи).
Згідно з п. 5.2 договору постачальник має право, без додаткового погодження з покупцем, грошові кошти, які сплачує покупець відповідно до умов цього договору, зарахувати в наступному порядку, незалежно від призначення платежу: - в першу чергу - прострочені платежі (основного боргу); - в другу чергу - поточні платежі.
Так, позивачем в рахунок наявної у відповідача заборгованості станом на 01.01.2020 (договір № 05/12/2 від 05.12.2018) було зараховано частково (на суму 60750,00 грн.) оплату здійснену відповідачем за платіжним дорученням № 20111 від 01.07.2020 на загальну суму 272950,00 грн., що відображено в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020-08.03.2021 за підписом обох сторін.
Таким чином, загальна сума оплати за поставлений за вказаними вище накладними та відповідно до договору поставки № 02/01/47 від 02.01.2020 товар становить 312 200,00 грн.
Отже, як вказав позивач, заборгованість відповідача перед позивачем складає 256900, 00 грн., яка і заявлена ним до стягнення.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар за вищезазначеними видатковими накладними здійснив не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 256 900, 00 грн.
Відповідач позовні вимоги в цій частині не спростував. Доказів виконання зобов'язання щодо оплати заявленої до стягнення суми основного боргу за поставлений товар суду не надав.
Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 256 900, 00 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 15419,42 грн. пені, нарахованої на загальну суму боргу за період з 25.10.2020 по 20.04.2021, суми 12515,20 грн. - 10% річних, нарахованих на загальну суму боргу за період прострочення з 25.10.2020 по 20.04.2021, та суми 16322,52 грн. інфляційних витрат, нарахованих на загальну суму боргу за період: листопад 2020 - березень 2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 8.3 укладеного сторонами договору передбачено, що у разі прострочення здійснення оплати за партію товарів, що поставляється, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у момент нарахування пені, від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої до оплати суми.
Враховуючи встановлений в п. 5.1 договору строк оплати, відповідач повинен був розрахуватись за товар протягом 30 календарних днів за дати поставки конкретної партії товару.
Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені, 10% річних та інфляційних витрат. Розрахунки здійснені позивачем правильно, періоди нарахувань визначені вірно. Вимоги в цій частині законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Доводи відповідача, що положення п. 8.3 договору стосовно встановленої процентної ставки у розмірі 10 % річних, яка є договірною мірою відповідальності, може діяти за строком дії самого договору, термін якого згідно з п. 11.2 було встановлено до 31.12.2020, є хибним, оскільки нарахування процентів річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України здійснюється за весь час прострочення. При цьому, у разі якщо сторонами у договорі визначений інший розмір процентів, ніж передбачений ст. 625 ЦК України, період їх нарахування в даному випадку не змінюється.
Таким чином позов задовольняється судом повністю.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України зменшити розмір штрафу заявленого до стягнення позивачем до 1000,00 грн.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірної великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшити розмір неустойки також передбачено частиною 3 статті 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З положень наведених норм випливає, що суду надано можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, оскільки положеннями цивільного законодавства право суду щодо зменшення неустойки не обмежено встановленням певних обставин, а пов'язано із встановленням істотності цих обставин.
Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 ГПК України.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постановах від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 01.08.2019 у справі № 922/2772/18.
Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, у постановах від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19.
Також суд повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
У даному випадку відповідачем, як заявником зменшення штрафних санкцій, не доведено, а судом не встановлено, що заявлена до стягнення сума пені у розмірі 12515,20 грн. є надмірно великою порівняно із збитками кредитора.
Заявлена до стягнення сума 12515,20 пені є адекватною й співрозмірною з порушеним інтересом позивача (заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар, як встановлено судом вище, становить 256 900,00 грн.).
Крім того, скрутний фінансовий стан відповідача не є винятковою обставиною, що може слугувати зменшенню штрафних санкцій.
Незначність прострочення виконання зобов'язання судом також не встановлена: прострочення з оплати товару по деяким видатковим накладним триває більше року, по іншим - близько року.
Також з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем вживалися або виживаються заходи до виконання зобов'язання. Останній платіж мав місце ще у липні 2020 і з цього часу жодних сплат за отриманий відповідачем товар не було.
Крім того, суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві помилково відносить до суми штрафних санкцій 10% річних та інфляційних втрат, оскільки нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Щодо наявності форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач, то надана ним копія Сертифіката № 2300-20-1630 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) стосується зобов'язання з поставки товару за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020., укладеним з ТОВ «Полетехніка», тобто за іншим договором.
З огляду на викладене суд не вбачає підстав для зменшення пені. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення, судом відмовляється.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” (72331, Запорізька область, Мелітопольський район, селище Відродження, вул. Горького, буд. 34; код ЄДРПОУ 00724838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАНДЕМ-2002” (36009, м.Полтава, вул. Кондратенка, буд. 6-А; код ЄДРПОУ 32081777) суму 256 900 грн. 00 коп. основного боргу, суму 15419 грн. 42 коп. пені, суму 12515 грн. 20 коп. - 10% річних, суму 16322 грн. 52 коп. інфляційних втрат та суму 4517 грн. 36 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2021.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва