28 липня 2021 року
м. Чернівці
справа № 727/718/19
провадження №22-ц/822/650/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів: Владичана А.І., Одинака О.О.
секретаря Паучек І.І.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
відповідач ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Чернівецька міська рада
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласне комунальне підприємство «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації»
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року, головуючий у першій інстанції Ярема Л.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у січні 2019 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласного комунального підприємства «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Посилалися на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та користувачами прибудинкової земельної ділянки.
ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 .
Будинок АДРЕСА_4 розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1320 га., яка є власністю територіальної громади міста Чернівці.
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу АДРЕСА_5 » відповідно до пункту 76 додатку за будинком АДРЕСА_4 зареєстровано 1032 кв.м, залишено в тимчасовому користуванні землекористувачів виявлені лишки присадибної ділянки в розмірі 422 кв.м.
Зазначають, що подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснено самовільне будівництво на прибудинковій земельній ділянці по АДРЕСА_4 житлового будинку літера «К» загальною площею 57,0 кв.м, гаражу літера «Ж» загальною площею 17,0 кв.м.
ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не надавалась згода на здійснення будь-яких будівельних робіт.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2008 року (справа № 2-1214/08) визнано право власності ОСОБА_5 на будинок літ.«К», загальною площею 57,0 кв.м., гараж літ. «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_4 , що становить 68/100 ідеальної частки будинковолодіння.
18 серпня 2008 року здійснено державну реєстрацію права власності за порядковим номером об'єкта нерухомого майна 19859526, дата прийняття рішення 18 серпня 2008 року, дата занесення запису до Реєстру прав 18 серпня 2008 року державним реєстратором Карвацькою Г.Ф. Комунального підприємства «Чернівецьке обласне комунальне бюро технічної інвентаризації».
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2008 року, у позові ОСОБА_5 до Чернівецької міської ради про визнання права власності відмовлено.
Посилалися на чинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перешкод у користуванні прибудинковою територією у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва та порушення права на земельну ділянку пропорційно до часток у праві власності на житловий будинок.
Просили знести самочинно збудоване нерухоме майно, яке розташоване на прибудинковій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , а саме : житловий будинок літера «К» загальною площею 57,0 кв.м., розміром 11,49м x 5,10м., який складається із 2-х кімнат площею 29,5 кв.м, коридору площею 6,0 кв.м.; кухні площею 7,8 кв.м; суміщеного санвузла площею 6,1 кв. м.; підвалу площею 4,7 кв.м.; гараж літера «Ж» загальною площею 17,0 кв.м.
Скасувати державну реєстрацію права власності, яка була здійснена 18 серпня 2008 року державним реєстратором Карвацькою Г.Ф. Комунального підприємства «Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації» на підставі рішення від 24 березня 2008 року Шевченківського районного суду м. Чернівці (справа №2-1214/08) на житловий будинок літера «К'загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м. гараж літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., які розташовані за адресою по АДРЕСА_4 та входять до складу 68/100 ідеальної частки будинковолодіння за порядковим номером об'єкту нерухомого майна 19859526, дата прийняття рішення 18 серпня 2008 року, дата занесення запису до Реєстру прав 18 серпня 2008 року, номер запису 1445.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року у позовні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким знести самочинно збудоване нерухоме майно, яке розташоване на прибудинковій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , а саме : житловий будинок літера «К» загальною площею 57,0 кв.м., гараж літера «Ж» загальною площею 17,0 кв.м.
Скасувати державну реєстрацію права власності, яка була здійснена 18 серпня 2008 року державним реєстратором Карвацькою Г.Ф. Комунального підприємства «Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації» на підставі рішення від 24 березня 2008 року Шевченківського районного суду м. Чернівці (справа №2-1214/08) на житловий будинок літера «К» загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею 29,5 кв.м. гараж літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., які розташовані за адресою по АДРЕСА_4 та входять до складу 68/100 ідеальної частки будинковолодіння за порядковим номером об'єкту нерухомого майна 19859526, дата прийняття рішення 18 серпня 2008 року, дата занесення запису до Реєстру прав 18 серпня 2008 року, номер запису 1445.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Вказує на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, право спільної власності на будинок АДРЕСА_4 , де ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 належить 32/100 частин, ОСОБА_5 - 68/100 частин, здійснення рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу АДРЕСА_5 » відповідно до пункту 76 додатку за будинком АДРЕСА_4 реєтрації 1032 кв.м, залишення в тимчасовому користуванні землекористувачів лишків присадибної ділянки в розмірі 422 кв.м, фактичне користування земельною ділянкою по АДРЕСА_4 понад 25 років, розміру земельної ділянки по АДРЕСА_4 , на якій самочинно збудовано нерухоме майно житловий будинок літера «К» та гараж літера «Ж».
Встановлення рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року здійснення ОСОБА_5 самочинного будівництва житлового будинку та гаражу без належних дументів та на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, без згоди інших співвласників будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , порушення їх прав, створення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вільному використанні прибудинкової території.
Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінку матеріалам інвентарної справи №7622 на житловий будинок АДРЕСА_6 .
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 порушення прав та інтересів самочинним будівництвом не відповідають обставинам справи.
Посилається на право отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_4 для обслуговування житлового будинку та споруд, розподіл прибудинкової земельної ділянки пропорційно до часток у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди відповідно до вимог статей 377 ЦК України та 120 ЗК України, право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна за наявності порушеного права.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_5 , ОСОБА_7 просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Посилаються на набуття ОСОБА_8 права власності на домоволодіння АДРЕСА_4 на підставі договору між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 купівлі-продажу від 24 вересня 1953 року.
Рішенням виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих ся від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу №410 м.Чернівці» затверджено матеріали обміру земель та закріплено їх за землекористувачами будівельного кварталу №410 150152 кв.м земельних площ.
Після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу 27/100 частин домоволодіння АДРЕСА_4 , розташованих на земельній ділянці площею 1032 кв.м.
Також ОСОБА_8 та ОСОБА_11 вчинено договір дарування 17/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_4 від 15 грудня 1964 року.
Зазначають про неправильне посилання ОСОБА_1 на положення статті 120 ЗК України, оскільки земельній ділянці кадастровий номер не присвоювався.
Вимоги ст.377 ЦК України не підлягають застосуванню до домоволодіння по АДРЕСА_4 , оскільки не стосуються багатоквартирних будинків.
Вважають, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не набули права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_4 , тому не мають права на захист відповідно до ст.152 ЗК України.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року встановлено, що рішенням Чернівецького міськвиконкому від 14 жовтня 1954 року №315 за наслідками інвентаризації земельна ділянка закріплена за будинком АДРЕСА_4 , його співвласникам не виділялась, у співвласників будинку правових підстав користування земельною ділянкою немає.
Державна реєстрація права власності не підлягає скасуванню, оскільки підставою для здійснення державної реєстрації є не тільки рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року, яким відмовлено у позові ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок літера К та гараж літера Ж, а і договір дарування.
У відзиві Чернівецька міська рада зазначила, що Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради від 16 грудня 2016 року №№Ко-3971-01/10 роз'яснено ОСОБА_1 про право подати до відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради заяву про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 68/100 часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року, ОСОБА_1 не використано таке право.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
За змістом частини 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Представником відповідачів ОСОБА_12 подано клопотання про відкладення розгляду справи 8 липня 2021 року у зв'язку з участю в іншій справі.
Відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подано аналогічні заяви.
Виходячи з доводів клопотання про відкладення розгляду справи, поданого представника відповідачів ОСОБА_12 , причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідачів ОСОБА_12 та відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є надання переваги участі у розгляді іншої справи.
16 липня 2021 року представником відповідачів ОСОБА_12 та відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вдруге подано клопотання про відкладення судового розгляду справи 22 липня 2021 року у зв'язку із перебуванням адвоката Голунга М.І. у відпустці з 20 липня по 19 серпня 2021 року.
З огляду на наведене відсутні підстави для визнання поважними причини неявки в судове засідання представника відповідачів ОСОБА_12 та відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 22 липня 2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належним чином повідомлені про розгляд справи апеляційним судом згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 5800214868622 ОСОБА_6 9 липня 2021 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 5800214856187 ОСОБА_5 9 липня 2021 року.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ураховуючи, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були належним чином повідомлені про судове засідання, у судове засідання не з'явилися і явку представника не забезпечили, надали відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , є підстави для висновку про належне забезпечення прав відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , передбачених законом.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна керувався положеннями ч.1, 2 ст.152 ЗК України, ч.1, 2, 4, 7 ст.376, ч.1 ст. 391 ЦК України та дійшов висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у спосіб знесення самочинно збудованого нерухомого майна.
На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про недоведеність ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 порушення самочинним будівництвом житлового будинку та гаражу їх права як користувачів земельної ділянки, оскільки земельна ділянка у користування власників квартир будинку по АДРЕСА_4 не передавалася, земельна ділянка загальною площею 0,1320 є власністю територіальної громади міста Чернівці, правовстановлюючі та правопосвідчуючі документи на земельну ділянку відсутні, власником земельної ділянки позов не пред'являвся.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції послався на правила п.1, 3 ч.1 ст.2, ч.1 ст.18, ч.3 ст.26, п.9 ч.1 ст.27, п.2 ч.6 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та вважав, що відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Мотивовано висновки суду першої інстанції тим, що Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради від 16 грудня 2016 року №№Ко-3971-01/10 роз'яснено ОСОБА_1 про право подати до відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради заяву про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 68/100 часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року, таке право не використано.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу АДРЕСА_5 » відповідно до пункту 76 додатку по АДРЕСА_4 зареєстровано за землекористувачем 1032 кв.м, залишено в тимчасовому користуванні землекористувача виявлені лишки присадибної ділянки в розмірі 422 кв.м ( т.1 а.с.21) .
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 набуто право власності на 4/100 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських і побутових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, видане заступником старшого державного нотаріуса Першої чернівецької держанвої нотаріальної контори Руснак В.П. 18 вересня 1991 року, зареєстроване за номером 1-393 (а.с.23 т.1)
ОСОБА_13 та ОСОБА_1 вчинено договір дарування 20/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_4 , посвідчений державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Рижовою І.П. 9 жовтня 1995 року , зареєстроване за номером 5 ДС-371 (а.с.24-25 т.1).
Також ОСОБА_14 та ОСОБА_5 вчинено договір дарування 19/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_4 , посвідчений заступником старшого державного нотаріуса Першої чернівецької держанвої нотаріальної контори Прус Е.Я. 21 листопада 1983 року, зареєстроване за номером 1-1035 (а.с.29 т.1).
ОСОБА_14 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 49/100 частин жилого будинку з відповідною частиною належних до нього господарських та побутових будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським В.В. 20 серпня 2007 року, зареєстроване за номером 1138 (а.с.30 т.1).
Рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету народних депутатів від 19 лютого 1980 року №1/4/4 затверджено акт прийомки будинковолодіння АДРЕСА_4 в експлуатацію, за яким власником квартири АДРЕСА_7 є ОСОБА_15 - 32/100 часток, власником квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_16 - 68/100 часток.
Між співвласниками ОСОБА_15 та ОСОБА_16 укладено договір про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності від 20 жовтня 1983 року, згідно якого у користування ОСОБА_15 відходить в житловому будинку літ. «А» повністю квартира АДРЕСА_7 , яка складається із коридора І-І пл.5.00 кв.м., І-2 кімнати пл. 15,30 кв.м., І-3 кімнати пл. 8,70 кв.м., І-4 кухні пл.10,60- кв.м., сарая літ. «В», «З», вбиральня літ. «И», а у користування ОСОБА_16 відходить в житловому будинку літ. «А» повністю квартира АДРЕСА_2 , яка складається із: 2-1 веранди пл.5.00 кв.м., 2-2 веранди пл.3,20 кв.м., 2-3 кімнати пл. 9,90 кв.м., 2-4 коридора пл.5,30 кв.м., 2-5 кімнати пл.14,40 кв.м., 2-7 кімнати пл.10,60 кв.м., тамбур пл.2,20 кв.м., підвал, сарай літ. «Б», «Д», «Г», вбиральні літ. «Е». Співвласники користуються колодязем спільно (т.3 а.с.52, інвентарна справа).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2008 року (справа № 2-1214/08) визнано право власності ОСОБА_5 на будинок літ.«К», загальною площею 57,0 кв.м., гараж літ. «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_4 , що становить 68/100 ідеальної частки будинковолодіння.
18 серпня 2008 року здійснено державну реєстрацію права власності за порядковим номером об'єкта нерухомого майна 19859526, дата прийняття рішення 18 серпня 2008 року, дата занесення запису до Реєстру прав 18 серпня 2008 року державним реєстратором Карвацькою Г.Ф. Комунального підприємства «Чернівецьке обласне комунальне бюро технічної інвентаризації».
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2008 року, у позові ОСОБА_5 до Чернівецької міської ради про визнання права власності відмовлено.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).
За змістом ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
На підставі частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Згідно частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до частини 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, та від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).
Отже, наведені у відзиві доводи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не мають право на звернення до суду з відповідним позовом, спростовуються змістом положень статей 376 та 391 ЦК України.
Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на доведеність наявності порушеного права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 здійснено самочинне будівництво житлового будинку літера «К» зовнішніми розмірами 11,49м х :.10 м та гаражу літера «Ж» площею 17 кв.м на земельній ділянці по АДРЕСА_4 , на якій розташований житловий будинок літера «А».
Натомість судом першої інстанції не досліджено правового статусу житлового будинку літера «А» по АДРЕСА_4 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 набуто право власності на 4/100 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських і побутових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, видане заступником старшого державного нотаріуса Першої чернівецької держанвої нотаріальної контори Руснак В.П. 18 вересня 1991 року, зареєстроване за номером 1-393 (а.с.23 т.1)
ОСОБА_13 та ОСОБА_1 вчинено договір дарування 20/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_4 , посвідчений державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Рижовою І.П. 9 жовтня 1995 року , зареєстроване за номером 5 ДС-371 (а.с.24-25 т.1).
Також ОСОБА_14 та ОСОБА_5 вчинено договір дарування 19/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_4 , посвідчений заступником старшого державного нотаріуса Першої чернівецької держанвої нотаріальної контори Прус Е.Я. 21 листопада 1983 року, зареєстроване за номером 1-1035 (а.с.29 т.1).
ОСОБА_14 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 49/100 частин жилого будинку з відповідною частиною належних до нього господарських та побутових будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським В.В. 20 серпня 2007 року, зареєстроване за номером 1138 (а.с.30 т.1).
Отже, житловий будинок літера «А» по АДРЕСА_4 належить до категорії житлових будинків, оскільки сторони набули право власності не на квартиру як окремий об'єкт права власності.
Багатоквартирний будинок є специфічним об'єктом права власності, визначення якого наведено в статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.
Разом з тим визначення часток у праві власності свідчить, що житловий будинок літера «А» по АДРЕСА_4 належить позивачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності. При цьому наявність кількох житлових та нежитлових приміщень, які ізольовані один від одного та обладнані як окремі квартири, саме по собі не надає житловому будинку, який є об'єктом спільної часткової власності, статусу багатоквартирного.
Відповідно до статті 4 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції від 22 листопада 1922 року (далі - ЗК УРСР 1922 року) право безпосереднього користування землями сільськогосподарського призначення із складу єдиного державного земельного фонду на встановлених законом підставах надається: а) трудовим землеробцям та їх об?єднанням; б) міському поселенню; в) державним установам та підприємствам.
Землі, які не знаходяться в безпосередньому користуванні вказаних вище землекористувачів, відносяться до безпосереднього розпорядження Народного Комісаріата Землеробства та надаються державою з особливих постанов і на особливих умовах: установам, кооперативним і громадським організаціям і окремим особам.
Згідно зі статями 12, 13, 14, 15 ЗК УРСР 1922 року право на землю трудового користування визнається у вигляді: а) права на земельну ділянку в одному або декількох місцях (хутір, відруб, черезсмужні ділянки); б) права на частку землі з наділу земельної суспільства; в) права на участь в спільному користуванні угіддями земельного суспільства.
Звернення земель трудового користування під несільськогосподарські промисли і виробництва допускається лише з дозволу повітових земельних органів.
Право на нові ділянки землі трудового користування надається шляхом: а) відведення цих ділянок земельними органами, б) надання землі земельними товариствами.
Відведення землі земельними органами проводиться за правилами землеустрою (частина IV). Надання ж землі товариствами проводиться за правилами земельного статуту товариства або за його вироком.
Статтею 16 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (далі - ЗК УРСР 1970 року) встановлено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.
Згідно із статтею 20 ЗК УРСР 1970 року відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Статтею 22 ЗК УРСР 1970 року встановлено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Систематизуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що починаючи з 1922 року на законодавчому рівні було встановлено право надання в користування земельних ділянок шляхом їх відведення.
З матеріалів інвентарної справи №7622 на житловий будинок АДРЕСА_6 вбачається, що ОСОБА_8 набуто право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_4 на підставі договору між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 купівлі-продажу від 24 вересня 1953 року.
Після чого рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу № 40 в м. Чернівці» відповідно до пункту 76 додатку по АДРЕСА_4 зареєстровано за землекористувачем 1032 кв.м, залишено в тимчасовому користуванні землекористувача виявлені лишки присадибної ділянки в розмірі 422 кв.м.
Отже, зазначеним актом органу місцевого самоврядування спірну земельну ділянку було передано у користування землекористувачу ОСОБА_8 по АДРЕСА_4 як присадибну ділянку за фактичним користуванням.
Відповідно матеріалів інвентарної справи №7622 на житловий будинок АДРЕСА_6 , генерального плану (схеми) уповноваженим на це органом встановлено відповідну конфігурацію земельної ділянки (визначено її розмір).
При цьому відповідно до акту прийомки будинковолодіння АДРЕСА_4 в експлуатацію, затвердженого рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету народних депутатів від 19 лютого 1980 року №1/4/4 міститься зазначення про закріплення за домоволодінням надлишку земельної ділянки площею 358 кв.м у тимчасове користування рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1957 року №315.
Інших доказів щодо статусу спірної земельної ділянки, доказів, що вона втратила статус присадибної ділянки в силу розпорядчого акту органу місцевого самоврядування у матеріалах справи немає.
Отже, спочатку ОСОБА_8 а після відчуження часток у праві власності на будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_4 співвласники цього майна набули право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу № 40 в м. Чернівці», рішення виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1957 року №315, які не скасовані, позивачі права користування нею в установленому законом порядку не позбавлені.
Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування ОСОБА_8 земельної ділянки, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящихся м. Чернівці від 14 квітня 1954 року №371 «Про наслідки обміру земель будівельного кварталу № 40 в м. Чернівці».
Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акта), що посвідчує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, дія вказаних нормативно-правових актів поширювалась на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.
Такий самий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц (провадження № 14-122цс18).
Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.
У пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Проте обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.
ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнаються державою.
Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.
Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не виникло право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_4 , оскільки відсутні правовстановлюючі документи про право користування землею є помилковим.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність порушення права ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як користувачів земельної ділянки по АДРЕСА_4 на порушення норм матеріального права, оскільки співвласники житлового будинку літера «А» по АДРЕСА_4 мають право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у їх власності.
Не можна погодитися з посиланням суду першої інстанції на те, що у даній справі знесення самочинного будівництва є крйнім заходом.
За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.
У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
У справі, яка розглядається, встановлено, що ОСОБА_5 здійснив будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту.
Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.
Такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 (адміністративне провадження №К/9901/5732/19).
Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилося питання щодо складу учасників справи.
Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред'явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права. Якщо йдеться про кілька відповідачів за пред'явленими вимогами, відповідні питання вирішуються з урахуванням цієї обставини.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливою або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 березня 2008 року встановлено здійснення ОСОБА_5 самочинного будівництва будинку літера «К», гаражу літера «Ж» по АДРЕСА_4 .
Враховуючи, що ОСОБА_6 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, то саме з цих підстав суд першої інстанції мав відмовити у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласного комунального підприємства «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Разом з тим висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно з підстав не використання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права подати до відділу з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради заяви про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 68/100 часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року фактично зводяться до відсутні спору між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Чернівецькою міською радою щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Скасування запису про реєстрацію речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 є способом захисту права ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку від його порушення ОСОБА_5 , за яким зареєстроване право щодо нерухомого майна.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зазначаючи про протиправність здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти самочинного будівництва, фактично вказує на відсутність такого права у ОСОБА_5 і, як наслідок, відсутність у ОСОБА_5 правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, права ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 порушені саме ОСОБА_5 , як особою, за якою зареєстровано право власності на об'єкти самочинного будівництва.
Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З огляду на те, що Чернівецька міська рада є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Чернівецької міської ради про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, у позові до Чернівецької міської ради слід відмовити з наведених підстав.
При цьому слід врахувати, що належним способом захисту прав або інтересу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Проте, судом першої інстанції не враховано відомостей щодо державної реєстрації такого права на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 березня 2008 року, яке скасовано рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 30 вересня 2015 року.
У такому разі суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на самочинно збудоване нерухоме майно житловий будинок літера «К» та гараж літера «Ж» по АДРЕСА_4 на порушення норм матеріального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на те, що судом першої інстанції ухвалено правильне по суті судове рішення в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласного комунального підприємства «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласного комунального підприємства «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно підлягає зміні в мотивувальній частині з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.
Судові витрати
Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задоволено.
Знесено самочинно збудоване нерухоме майно, яке розташоване на прибудковій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , а саме : житловий будинок, літера «К», загальною площею 57,0 кв.м., розміром 11,49м x 5,10м., який складається із 2-х кімнат, площею - 29,5 кв.м, коридору - 6,0 кв.м.; кухні - 7,8 кв.м; суміщеного санвузла - 6,1 кв. м.; підвалу - 4,7 кв.м.; гараж, літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м.
Скасовано державну реєстрацію права на житловий будинок літера «К»,загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею - 29,5 кв.м. гараж літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., які розташовані за адресою по АДРЕСА_4 від 18 серпня 2008 року номер запису 1445.
За подання апеляційної скарги на ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 2305 грн. 20 коп. відповідно до квитанції Акціонерного товариства «Ощадбанк» №248 від 31 травня2021 року.
Отже, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2305 грн. 20 коп.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Обласного комунального підприємства «Чернівецьке комунальне обласне бюро технічної інвентаризації» про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно змінити в мотивувальній частині, виклавши в редакції цієї постанови.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно скасувати.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задовольнити.
Знести самочинно збудоване нерухоме майно, яке розташоване на прибудковій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , а саме : житловий будинок, літера «К», загальною площею 57,0 кв.м., розміром 11,49м x 5,10м., який складається із 2-х кімнат, площею - 29,5 кв.м, коридору - 6,0 кв.м.; кухні - 7,8 кв.м; суміщеного санвузла - 6,1 кв. м.; підвалу - 4,7 кв.м.; гараж, літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м.
Скасувати державну реєстрацію права на житловий будинок літера «К»,загальною площею 57,0 кв.м, житловою площею - 29,5 кв.м. гараж літера «Ж», загальною площею 17,0 кв.м., які розташовані за адресою по АДРЕСА_4 від 18 серпня 2008 року номер запису 1445.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2305 грн. 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 5 серпня 2021 року.
Головуючий Н.Ю. Половінкіна
Судді А.І. Владичан
О.О. Одинак