Справа № 645/1162/19 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/386/21 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
03 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Харківського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами, обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року відносно ОСОБА_7 ,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Москва Російської Федерації, громадянина України, який має вищу освіту, не працює, не одружений, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено покарання - вісім років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 відраховано з 31.01.2020 р., зараховано в строк відбування покарання час тримання його під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» з 28.12.2018 р. і до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Згідно вироку ОСОБА_7 27.12.2018 р., приблизно о 18 годині 15 хвилин, знаходячись на вулиці Дружби в м. Харкові, зустрів малознайомого ОСОБА_9 , у якого із собою були спиртні напої. В ході розмови з останнім ОСОБА_7 домовився про вживання спиртних напоїв за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , та приблизно о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 прийшли до адреси мешкання останнього, де вже перебував знайомий ОСОБА_9 , раніше незнайомий ОСОБА_7 , - ОСОБА_10 .
Перебуваючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в кімнаті будинку розпивали спиртні напої. Приблизно о 21.00 годині ОСОБА_9 , знаходячись в кімнаті з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , заснув. Залившись наодинці із ОСОБА_10 , ОСОБА_7 продовжив вживати з останнім спиртні напої. В ході вживання спиртних напоїв між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, зумовлений агресивною поведінкою з боку ОСОБА_10 , та в ході вказаного конфлікту у ОСОБА_7 винник злочинний намір, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_10 . Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на вбивство ОСОБА_10 , діючи умисно, протиправно, з мотивів особистої неприязні, яка виникла на грунті неприязних відносин, ОСОБА_7 схопив правою рукою кухонний ніж з коричневою дерев'яною рукояткою, який знаходився на підлозі у кімнаті, та маючи намір, направлений на заподіяння смерті ОСОБА_10 , усвідомлюючи, що наносить удар у життєво важливі органи, розуміючи, що від його дій можуть настати особливо тяжкі наслідки у вигляді позбавлення життя ОСОБА_10 , передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій, та бажаючи настання зазначених наслідків, наніс ОСОБА_10 один удар зазначеним кухонним ножем в лопаткову ділянку спини, спричинивши ОСОБА_10 проникаюче колото-різане поранення грудної клітки з ушкодженням судинного пучка правої легені, що призвело до розвитку масивної крововтрати, яка і стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_10 в ніч з 27.12.2018 р. на 28.12.2018 р., точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим.
Прокурор від поданої апеляційної скарги відмовився.
В апеляційних скаргах:
Обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що кримінальне провадження щодо нього було сфабриковано.
Вказує, що дії загиблого ОСОБА_10 містили загрозу для нього.
Він наніс потерпілому один удар, після якого останній міг здійснювати активні дії.
Крім того, більше ніяких дій спрямованих на позбавлення життя потерпілого він не скоював.
Більш того, він відібрав ніж потерпілого в ході боротьби з останнім та наніс йому удар, захищаючись від протиправних дій потерпілого.
За таких обставин на думку автора апеляційної скарги вирок суду має бути змінений, а його дії перекваліфіковані з ч.1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 змінивши доводи та вимоги апеляційної скарги просить вирок суду у відношенні ОСОБА_11 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.118 КК України.
В обґрунтування своєї вимоги зазначає, що за обставинами справи, ОСОБА_12 наніс ОСОБА_13 один удар ножем, після чого пішов з квартири, де відбувся конфлікт між обвинуваченим і потерпілим.
За показами обвинуваченого, причиною конфлікту стало те, що потерпілий не випускав ОСОБА_7 з квартири, він наніс удар ОСОБА_13 в процесі боротьби з останнім, після нанесення удару потерпілий, знаходячись на ногах, відійшов у сторону від виходу з квартири і ОСОБА_12 пішов.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 10-12/2736-С/18 від 19.02.2019 р. « … Вказане поранення є прижиттєвим, утворилось не більше ніж 30 хв. до настання смерті, що підтверджується результатами судово-гістологічного дослідження , і в цьому проміжку часу потерпілий міг самостійно пересуватись по мірі наростання явищ кровотечі та декомпенсації вітальних (життєвих) функцій».
Таким чином, автор апеляційної скарги зазначає, що після нанесення удару потерпілий знаходився у свідомості, на ногах, ОСОБА_7 бачив це, крім останнього і потерпілого на місці події нікого не було, і ніщо не заважало ОСОБА_7 реалізувати у той же час умисел на вбивство ОСОБА_13 шляхом, наприклад, нанесення додаткових ударів і переконатися, що бажаний результат у вигляді смерті настав.
Проте, навпаки, маючи у руці відповідне знаряддя і можливість нанести ним додаткові ушкодження потерпілому для негайного заподіяння йому смерті, ОСОБА_12 після нанесення тілесного ушкодження пішов з квартири.
При цьому яких би то ні було перешкод та обставин, які б об?єктивно заважати ОСОБА_12 реалізувати у той же час умисел на вбивство, якби останній мав місце (потерпілий чинив опір, втручання інших осіб або непереборної сили), матеріали справи не містять.
Крім того, враховуючи показання ОСОБА_12 про боротьбу між ним та потерпілим, що передувала завданню удару, а також даних про перехід у процесі цієї боротьби знаряддя злочину від потерпілого до обвинуваченого, суд не надав оцінки наявності у діях ОСОБА_12 ознак перевищення меж необхідної оборони.
До того ж суд допустив суттєве протиріччя між своїм висновком щодо наявності умислу на вбивство та непереконливості показів ОСОБА_12 щодо його дій у стані оборони, і доказами, які покладені на обгрунтування цього висновку.
Так, відкидаючи доводи ОСОБА_12 про його дії у стані оборони від протиправних дій потерпілого, суд вказав у вироку наступне: «Крім того, як вбачається з висновку експерта № 10-12/2736-С/18 від 19.02.2019 р., рановий канал направлений ззаду наперед, зверху вниз та дещо справа наліво, та потерпілий, вірогідніше за все, був обернений задньою частиною тіла до нападника. Враховуючи наведене, судова колегія вважає неспроможними пояснення обвинуваченого про вчинення ним удару ножем у спину потерпілого з положення, коли він був нахилений потерпілим до підлоги, оскільки в такому випадку рановий канал не міг бути направлений зверху вниз та знаходитись у правій частині спини потерпілого, і встановлення вказаної обставини не потребує спеціальних знань у медицині».
Між тим, на обгрунтування висновку про винність обвинуваченого суд послався у якості достовірного, належного і допустимого на висновок іншої експертизи, вказавши, зокрема таке: « …винуватість ОСОБА_7 у вчиненому підтверджується …. висновком експерта №10-14/1/10-12/2736-С/18 від 20.02.2019 р., відповідно до якого показання ОСОБА_7 , викладені в протоколі проведення слідчого експерименту від 05.02.2019 р., відповідають об'єктивним судово-медичним даним в частині механізму та локалізації проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки …(а.с.143)».
З аналізу цих фактичних даних вбачається, що суд, приймаючи як законний висновок експерта про відповідність показів ОСОБА_12 щодо механізму спричинення поранення об'єктивним судово - медичним даним, у цьому ж вироку фактично спростував його, вийшовши до того ж за межі своєї компетенції, оскільки механізм розвитку події, і, зокрема, утворення поранення, а також відповідність механізму, розкритого у показаннях обвинуваченого, встановленим об'єктивним судово медичним даним, знаходиться в області спеціальних знань судового експерта - медика, а не суду.
Суд першої інстанції у оскаржуваному вироку лише формально перелічив зібрані слідством докази, не давши належного аналізу правильності висунутого обвинувачення, і до того ж допустивши у вироку істотні протиріччя для справи такої категорії.
Вважає, що суд фактично вийшов за межі пред?явленого ОСОБА_7 обвинувачення, висловившись про наявність у діях обвинуваченого і іншого злочину (залишення у небезпеці), оскільки зазначив, що про направленість умислу ОСОБА_7 на вбивство свідчить і його байдуже ставлення до наслідків своїх дій, коли він, напевно знаючи, що наніс потерпілому удар ножем у спину, де знаходяться життєво-важливі органи, проте залишив його без надання медичної допомоги та в безпорадному стані, таким чином, бажав настання його смерті».
Цей висновок є припущенням, оскільки даних про безпорадний стан потерпілого матеріали справи не містять.
Суд в якості доказу наявності умислу на вбивство інкримінував ОСОБА_7 дії, які не можуть входити до об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг сторони захисту, обвинуваченого та захисника, які підтримали свої апеляційні скарги, дослідивши матеріали провадження колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до правової позиції, що міститься в Постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 01.10.2015 у справі № 5-134кс/15, за нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК).
Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи.
Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.
У цій справі сторона захисту, не заперечуючи причетності засудженого до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, послідовно стверджувала, що в засудженого не було умислу на вбивство потерпілого.
Таким чином, розбіжності між позиціями сторін обвинувачення і захисту стосувалися спрямованості умислу засудженого.
Суд першої інстанції вирішуючи питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, дійшов висновку про відсутність акту суспільно небезпечного посягання щодо ОСОБА_7 .
Судом першої інстанції ретельно проаналізовані покази самого обвинуваченого, який на початку розгляду не оспорюючи факту своєї присутності на місці події, виникнення сутички між ним та ОСОБА_10 , спричинення потерпілому удару ножем, пояснював, що коли потерпілий схопив ніж лівою рукою, ОСОБА_7 її перехопив та завів потерпілому за спину різким рухом потім ОСОБА_7 товкнув потерпілого рукою в груди, наштовхнувши його на ніж, та після цього пішов собі додому.
Між тим, в подальшому обвинувачений змінив свої покази та пояснив, що події відбувались саме так, як він розповідав під час слідчого експерименту.
Після цього він також неодноразово змінював свої покази щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень.
При цьому ОСОБА_7 жодного разу не зазначив, що ОСОБА_10 висловлював на його адресу якісь образи чи погрози життю або здоров'ю, або ж мав місце напад на нього зі сторони потерпілого.
Судом зроблено правильний висновок про те, що дії ОСОБА_10 , в тому числі демонстрація ножа, без висловлювання погроз чи образ, були спрямовані лише на утримання ОСОБА_7 в кімнаті для продовження спілкування, та не могли бути сприйняті як загроза життю чи здоров'ю обвинуваченого.
Отже, враховуючи обставини, що передували вчиненню злочину, взаємовідносини потерпілого та обвинуваченого, які не були заздалегідь конфліктними, характеру, механізму утворення та локалізації спричинененого тілесного ушкодження, а саме рановий канал загальною довжиною 11,5 см, з яких 3,5 см в товщі шкіри та м'язів спини, а в паренхимі легені - 8 см, подальші дії ОСОБА_7 , який не надав першої медичної допомоги потерпілому та не викликала лікарів, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, про те, що обвинувачений цілеспрямовано і свідомо, наносячи проникаюче ножове поранення потерпілому не міг не передбачити, що такі дії призведуть до його смерті.
Вказане свідчить про цілеспрямоване бажання ОСОБА_7 спричинити смерть потерпілому ОСОБА_10 , тобто він діяв з відповідним умислом на вбивство потерпілого, а не з метою відвернення протиправного посягання з боку останнього.
Посилання в апеляційній скарзі сторони захисту про вихід суду за межі висунутого обвинувачення є безпідставними, оскільки у формулюванні обвинувачення визнаного с судом доведеним відсутні посилання на залишення обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілого в небезпеці.
За таких обставин вирок суду законним та обґрунтованим а підстави для його скасування або зміни за доводами апеляційних скарг відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419, КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а особою, яка тримається під вартою в той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий
Судді