Справа № 639/1141/19 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/577/21 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне легке тілесне ушкодження
22 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілого - ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_11 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року у відношенні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , -
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова,українця, громадянина України,одруженого,з середньо-спеціальною освітою, пенсіонера, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України і призначено йому покарання у вигляді 1 року позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.
На підставі п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_9 наступні обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації , повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Харкова, українки, громадянки України, незаміжньої, з середньо-спеціальною освітою, не працюючої, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у вигляді 100 (ста) годин громадських робіт.
Згідно ст. 74 КК України, ОСОБА_10 звільнено від призначеного покарання, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прож. АДРЕСА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану кримінальними правопорушеннями у розмірі 3725 грн. 81 коп., моральну шкоду - 50 000 грн., а всього 53725(п'ятдесят три тисячі сімсот двадцять п'ять) грн.81 коп.
Згідно вироку, ОСОБА_9 22.03.2016 приблизно о 08 годині перебував на території сумісного з їх сусідом ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , де разом зі своєю донькою ОСОБА_10 прибирав прилеглу до житлового будинку АДРЕСА_1 територію.
Саме в той час до ОСОБА_9 підійшов його сусід ОСОБА_11 та зробив йому зауваження, в результаті чого між ними в подальшому стався словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, спрямований на нанесення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості.
Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_9 , суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, та бажаючи діяти таким чином, використовуючи в якості знаряддя вчинення злочину належні йому промислові вили, використовуючи ту обставину, що ОСОБА_11 повернувся обличчям до ОСОБА_10 , проявляючи агресію та злість, діючи умисно, силою наніс йому один удар колотою частиною робочої поверхні вил у ділянку верхньої третини спини. Надалі, ОСОБА_9 , продовжуючи свої злочинні дії, та бажаючи настання негативних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, діючи умисно, з метою заподіяння тілесного ушкодження, усвідомлюючи протиправність свого діяння, наніс колотою частиною робочої поверхні вил ще один удар у ділянку задньої поверхні лівого підколінного суглобу ОСОБА_11 ..
В подальшому ОСОБА_9 , вважаючи виконаними усі дії для досягнення своєї злочинної мети, припинив чинити протиправні діяння відносно ОСОБА_11 .
У свою чергу ОСОБА_10 , без попередньої змови зі своїм батьком ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклої неприязні до ОСОБА_11 також спричинила останньому тілесні ушкодження з використанням в якості знаряддя злочину наявну у неї сокиру, завдавши не менше 6 ударів рубаною її частиною в ділянку верхньої третини спини та один удар її обухом у потиличну ділянку голови потерпілого.
Після цього ОСОБА_9 , байдуже ставлячись до спричинених потерпілому ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, разом зі своєю донькою ОСОБА_10 , з місця скоєння злочину зник, попрямувавши до житлового будинку АДРЕСА_1 .
В результаті протиправного діяння ОСОБА_9 спричинив потерпілому ОСОБА_11 колото-різану рану лівого колінного суглобу, посттравматичну невропатію лівого малогомілкового і литкового нерва з парезом лівої нижньої кінцівки, нейротрофічні порушення, з порушенням акту ходьби, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи № 682-А/16 від 06.06.2016.
Крім того, ОСОБА_10 22.03.2016 приблизно о 08 годині перебувала на території сумісного з їх сусідом ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , де разом зі своїм батьком ОСОБА_9 прибирала прилеглу до житлового будинку АДРЕСА_1 територію.
Саме в той час до ОСОБА_9 підійшов ОСОБА_11 та зробив йому зауваження, в результаті чого між ними в подальшому стався словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_9 , використовуючи в якості знаряддя вчинення злочину належні йому промислові вили, та використовуючи ту обставину, що ОСОБА_11 повернувся обличчям до ОСОБА_10 , наніс йому один колотий удар робочою поверхнею вил у ділянку верхньої третини спини, а потім наніс потерпілому ще один удар робочою поверхнею вил у ділянку задньої поверхні лівого підколінного суглобу.
Надалі ОСОБА_10 , без попередньої змови зі своїм батьком ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклої неприязні до ОСОБА_11 , вирішила також спричинити останньому тілесні ушкодження будь-якого ступеня тяжкості.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, та бажаючи діяти таким чином, перебуваючи позаду ОСОБА_11 , використовуючи в якості знаряддя вчинення злочину належну їй сокиру, яку вона тримала у правій руці, проявляючи агресію та ненависть, діючи умисно, нанесла останньому не менше 6 ударів рубаною частиною сокири в ділянку верхньої третини спини. Потім ОСОБА_10 , продовжуючи свої агресивні, злочинні дії, нанесла ОСОБА_11 ще один удар обухом сокири у потиличну ділянку голови.
Після цього, ОСОБА_10 , вважаючи виконаними усі дії для досягнення своєї злочинної мети, припинила чинити протиправні діяння відносно ОСОБА_11 , та байдуже ставлячись до спричинених йому тілесних ушкоджень, з місця скоєння злочину зникла разом зі своїм батьком ОСОБА_9 , попрямувавши до житлового будинку АДРЕСА_1 .
В результаті протиправного діяння ОСОБА_10 спричинила потерпілому ОСОБА_11 синець у потиличній області, який за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, а також два непроникаючі колото різані поранення грудної клітини по задній поверхні, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели за собою короткочасний розлад здоров'я, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи № 568-А/16 від 28.04.2016.
В своїх апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які є тотожними за змістом, просять оскаржуваний вирок скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень.
Вказують, що вирок фактично ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_11 , які є неправдивими та позбавили можливості суд встановити істину по справі.
Для встановлення істини по справі були проведені такі слідчі дії як слідчий експеримент та судово-медична експертиза.
Проте докази отримані під час проведення цих слідчих дій не можуть бути використані під час прийняття вироку, з наступних підстав.
Висновки двох експертів, які проводили експертизи суперечать один одному, а один із експертів взагалі відмовився від своїх висновків, викладених у експертизі та пояснив, що не він їх робив. Крім того, один із експертів, яка зробила висновок не на користь потерпілого ОСОБА_11 не була допитана в суді, а суд з невідомих підстав відмовив у її допиті, чим позбавив можливості встановити істину по справі. Незважаючи на істотні суперечності у висновках експертів, судом не була призначена повторна експертиза
Зазначають, що кримінальне провадження було передано до суду через три роки, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності вже закінчився на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, незважаючи на те, що обвинувачені від суду та слідства не переховувались, а проживали поряд з будинком потерпілого ОСОБА_11 .
Слідчий експеримент був проведений без участі обвинувачених, хоча що позбавило можливості встановити дійсні обставини справи та взагалі істину по справі.
судом не було взято до уваги те, що потерпілий ОСОБА_11 знаходився на обліку та на лікуванні у психічній лікарні, а у 2011 році : проходив там лікування. У 2006 році ОСОБА_11 побив ОСОБА_9 , який має хвороби, пов'язані з серцем та вибив йому 11 зубів, а на голові та на обличчі залишив моєму батьку купу' синців та гематом.
Суд не звернув жодної уваги на те, що потерпілий ОСОБА_11 звернувся до лікарні тільки через 8 місяців та 22 дні після події, яка сталась 22.03.2016, а знаходився ОСОБА_11 на лікуванні з 14.11.2016 по 30.11.2016. Зі слів ОСОБА_11 він був побитий обвинуваченим вилами.
Крім того, ОСОБА_9 ніякої моральної шкоди потерпілому не завдав, наявність моральної шкоди потерпілим ОСОБА_11 взагалі недоведена, а тому є незаконним стягнення з обвинувачених моральної шкоди.
Таким чином апелянти вважають, що судом була допущена неповнота судового розгляду, належно не з'ясовані обставини, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторону злочину
Захисник ОСОБА_7 , яка представляє інтереси обвинуваченого ОСОБА_9 , з урахуванням змінених доводі просить скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Закрити провадження за цивільним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_9 .
Дослідити в судовому засіданні висновки судових експертиз та речові докази.
Вказує, що покази потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 , є неправдивими, оскільки останні мають достатні підстави оговорити обвинуваченого, тривалий час перебувають з ним у неприязних стосунках.
Конфлікт почався потерпілим ОСОБА_11 , який відшукав формальний привід і почав розмахувати руками щоб нанести тілесні ушкодження ОСОБА_9 , на що в судовому засіданні обвинувачений неодноразово звертав увагу суду. Крім того, опис ними механізму нанесення тілесних ушкоджень - зі слів останніх обвинувачені наносили велику кількість ударів вилами та сокирою з силою, не відповідає даним судово-медичних експертиз.
Також, судом не було враховано те, що свідок ОСОБА_13 бачила конфлікт на відстані ЗО метрів та могла неправильно сформувати уявлення хто від кого захищався. У вироку суд чомусь посилається на те, що свідок перебувала на відстані 10-20 метрів, хоча в судовому засіданні свідок пояснила іншу відстань.
Крім того, покази свідків ОСОБА_11 і його мати ОСОБА_12 мають суперечності. ОСОБА_11 пояснив, що мати вийшла після того як конфлікт вже закінчився, а ОСОБА_12 вказує, що бачила нанесення синові ударів.
Суд не врахував наявність спірних питань у висновках експертів, які були покладені в основу обвинувального вироку.
Так, 28.03.2016 у справі проведена судово-медична експертиза № 568-Al6, яка встановила, що серед інших ушкоджень на тілі потерпілого мала місце різана рана лівого колінного суглоба, травматичний неврит лівого малогомілкового нерва у області підколінної ямки, та відноситься до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що призвели за собою короткочасний розлад здоров'я. Також у справі проведена судово-медична експертиза № 444-А/16, якою встановлено, що локалізація рани лівого колінного суглоба доступна для спричинення її власного рукою.
24.05.2016 тим же експертом ОСОБА_14 був зроблений висновок, що колото- різана рана лівого колінного суглоба, травматичний неврит лівого малогомілкового нерва у області підколінної ямки, порушення акту ходьби відноситься до категорії СЕРЕДНІХ тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров'я.
Сторона захисту вивчивши медичну документацію потерпілого ОСОБА_11 ставить під сумнів наявність підстав для продовження його лікування. Вважаємо, що ОСОБА_11 діяв недобросовісно задля зміни кваліфікації інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення. В суді потерпілий імітував проблеми з ходьбою, використовував фіксуючий ногу корсет, хоча рекомендацій з цього приводу медична документація не містить, а вдома, зі слів обвинуваченого, ходить без будь-якої фіксації.
Судом не було враховано, що на спині потерпілого ОСОБА_11 експерт ОСОБА_14 знайшов декілька непроникаючих колото-різаних ран грудної клітини, однак у судовому засіданні пояснити індивідуальні особливості їх утворення, не зміг.
Також суд проігнорований той факт, що експерт ОСОБА_15 (висновок експерта № 121-МК/16) не знайшла на штанах потерпілого ОСОБА_11 отворів після ударів вилами на передній області стегна лівої ноги, а також на ділянці задньої поверхні лівого підколінного суглобу, хоча у висновках експерта ОСОБА_14 зазначено, що на цих ділянках у потерпілого ОСОБА_11 знаходяться колото різані рани.
Суд першої інстанції відмовив у допиті експерта ОСОБА_15 для надання пояснень стосовно виниклих у справі суперечностей.
Крім того, суд відмовив в огляді речових доказів у справі та речей потерпілого, що свідчить про суттєву неповноту судового розгляду.
Стосовно задоволеного у кримінальному провадженні цивільного позову сторона захисту також не згодна, вважає його повністю необгрунтованим, оскільки ОСОБА_9 будь-яких неправомірних дій відносно потерпілого ОСОБА_11 не скоював, тому, відповідно, при відсутності вини обвинуваченого відсутній предмет спору.
В своїй апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_11 просить оскаржуваний вирок в частині призначеного обвинуваченим покарання скасувати, та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.1 ст. 122 КК України у виді 3 років позбавлення волі, а ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст. 121 КК України у виді 2 років обмеження волі.
Вирішити питання щодо процесуальних витрат, понесених потерпілим на правову допомогу у зв'язку із складанням апеляційної скарги на вирок районного суду в розмірі 3000 гривень.
Заявив клопотання про дослідження в повному обсязі всіх матеріалів кримінального провадження та судового провадження, в яких містяться відповідні докази та їх дослідити.
Вказує, що не погоджується з встановленою судом першої інстанції кваліфікацією дій обвинувачених.
Зазначає, що фактично це був замах на умисне вбивство потерпілого, оскільки всі дії обвинувачених говорять саме про такий злочин.
Категорично не погоджується з обгрунтованістю застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та покарання у виді 1 року позбавлення волі.
Вважає, що обвинувачений має для суспільства надзвичайно великий рівень небезпеки, використовував в якості знаряддя вила, вину не визнав.
З висновками досудової доповіді не погоджується.
Не погоджується і з призначеним покаранням обвинуваченій.
Також вважає, що ОСОБА_10 є суспільно небезпечною особою, завдавал удари сокиру, вину не визнала.
З приводу закінчення строків давності притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності, зазначає, що критично відноситься до висновків суду про те, що відсутні підстави для зупинення перебігу давності, оскільки органом досудового розслідування обвинувачена оголошувалася у розшук.
При цьому вона знала про те що відносно неї здійснюється досудове розслідування проте до слідчого не з'являлася, що свідчить про ухилення від слідства.
Крім того, потерпілий наголошує, що в період з 03.07.2020 року по 09.07.2020 року йому надавалася юридична допомога, він поніс витрати, а тому просить відшкодувати йому 3000 гривень, які він сплатив адвокату в якості гонорару.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинувачених та їх захисників, які підтримали апеляційні скарги сторони захисту та заперечували проти апеляційної скарги потерпілого, прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг та вважав вирок законним та обгрунтованим, потерпілого ОСОБА_11 , який висловив протилежну думку, заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просив суд апеляційної інстанції задовольнити його апеляційну скаргу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони захисту не підлягають задоволенню, а апеляційну скаргу потерпілого належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому порядку і безпосередньо досліджених судом, яким дана належна оцінка, зокрема показами потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_12 ОСОБА_13 .
Покази зазначених свідків та потерпілого є логічними, послідовними та несуперечливими.
В судовому засіданні в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 пояснив, що 22 березня 2016 року знаходячись у дворі де він проживає, зробив зауваження обвинуваченим щодо руйнування насипу, який потерпілий напередодні зробив, на що обвинувачений ОСОБА_9 почав його нецензурно ображати, схопив вила, обвинувачена в цей час почала його обходити зі спини з сокирою в руках. Потерпілий повернувся до неї обличчям і в цей час обвинувачені почали наносити йому удари, обвинувачений вилами, а обвинувачена сокирою, а саме її дерев'яною частиною.
Мати потерпілого в цей час вибігла на подвір'я та почала кликати людей на допомогу.
Після побиття потерпілого, обвинувачені забрали предмети, якими наносили удари та пішли до себе додому.
Потерпілий визвав поліцію та швидку допомогу, яка доставила його до лікарні.
Аналогічні покази потерпілий надав суду апеляційної інстанції.
Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції пояснювала, що бачила в день події як обвинувачені б'ють її сина, били вилами та сокирою по різним частинам тіла, син захищався, потім обвинувачені пішли до себе додому, до них підійшла жінка, яка була свідком події, після чого сина госпіталізували.
Свідок ОСОБА_13 надала покази в суді, в яких пояснювала, що бачила конфлікт, знаходилася на відстані 10-20 метрів, обвинувачені наносили удари вилами та сокирою, потерпілий захищався, потім бійка припинилася, Петрушинські пішли геть.
Таким чином свідки та потерпілий, покази яких узгоджуються між собою, підтвердили в повному обсязі фактичні обставини справи, а саме факт побиття обвинуваченими 22 березня 2016 року потерпілого ОСОБА_11 , при цьому обвинувачений ОСОБА_9 використовував вила, а ОСОБА_10 сокиру. При цьому у вказаних показах відсутні відомості щодо нанесення потерпілим тілесних ушкоджень обвинуваченим.
Свідки зазначили, що потерпілий захищався, ударів не наносив.
Також суд першої інстанції дослідив та врахував висновки судово-медичної та медико - криміналістичної експертиз, які є беззаперечними та не викликають сумніву, отримані з дотриманням встановленого порядку, мають значення для даного кримінального провадження та належать до обставин, що підлягають доказуванню.
Висновки проведених по справі експертиз зроблені компетентними спеціалістами, є повними, із наданням чітких відповідей на поставлені запитання, є науково-обгрунтованими, та такими, що за своїм змістом узгоджуються із фактичними обставинами даного кримінального провадження та іншими доказами, а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено.
Згідно вказаних висновків зокрема було встановлено кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим у зв'язку з подією 22 березня 2016 року, встановлені рублені ушкодження на одязі потерпілого, які відповідають ранам потерпілого, та зроблено висновок що колоті пошкодження могли утворитися від рогів вил, а рублені від сокири - молотка.
Також експертами був зроблений висновок, що частина тілесних ушкоджень відноситься до легких, а частина до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Крім того у висновках експертиз вказано про відповідність механізму нанесення ушкоджень про який повідомив потерпілий під час проведення слідчого експерименту та у наданих показаннях.
Крім того, за клопотанням сторони захисту у судовому засіданні допитувався експерт ОСОБА_14 , який повністю роз'яснив висновки експертиз.
Будь-яких інших доказів на спростування висновків проведених по кримінальному провадженню експертиз в ході судового розгляду стороною захисту та обвинуваченими, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, надано не було.
Не надано стороною захисту таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Фактичні дані, на підставі яких суд встановив обставини цього кримінального провадження містяться також в інших досліджених доказах, які також є належними та допустимими.
Таким чином дослідивши всі зібрані докази, суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Встановлені фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що суд також правильно розмежував тілесні ушкодження, завдані потерпілому та механізм їх утворення, прийшовши до цілком правильного висновку про кваліфікацію дій обвинувачених, ОСОБА_9 за ч.1 ст. 122 КК України - умисне заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження , тобто умисного ушкодження яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, та ОСОБА_10 за ч.2 ст. 125 КК України - заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілого.
З огляду на вказане, колегія суддів відкидає доводи сторони захисту щодо оспорювання фактичних обставин справи та незгоду з законністю отриманих доказів у справі.
Не знайшли свого підтвердження і твердження сторони захисту, зокрема обвинуваченої про начеб то обставини самозахисту з боку обвинувачених, оскільки ані свідки, які були очевидцями події, ані потерпілий не підтвердили обставини будь якої агресії з боку ОСОБА_11 .
При цьому потерпілий жодних предметів у руках не тримав, удари обвинуваченим не наносив.
Також належить зазначити, що захисник ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_11 у своїх апеляційних скаргах послалися на необхідність дослідження певних доказів судом апеляційної інстанції.
Проте під час судового засідання, на питання головуючого чи є клопотання у сторін, сторони повідомили що клопотань немає.
За таких обставин, сторони кримінального провадження не були позбавлені процесуальної можливості заявляти клопотання про дослідження доказів, проте відповідних клопотань не заявили відповідних клопотань.
При цьому належить зазначити, що чинним КПК України передбачені вичерпні підстави для повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції. Зокрема це неповне дослідження судом першої інстанції або з порушеннями, чи необхідність дослідження доказів, які не досліджувалися судом, проте сторони наполягали на їх дослідженні.
Жодних з вказаних підстав апеляційні скарги сторін не містять.
Отже, враховуючи, що при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 місцевим судом були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, а також з урахуванням того, що будь-які належні докази на спростування викладених у обвинуваченні обставин відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що діям обвинуваченим надано правильну кримінально-правову оцінку, а їх винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.
Наведені в апеляційних скаргах мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині доведеності вини обвинувачених, а також щодо незгоди з наданою судом оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність в цій частині.
Переглядаючи вирок в частині апеляційних доводів потерпілого щодо м'якості призначеного судом покарання та необхідності призначення обвинуваченим більш суворого покарання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, згідно з положеннями ст. 414 КПК України, визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку колегії суддів суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченим, дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень,; дані про особу обвинувачених, ОСОБА_9 , який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, є пенсіонером, має ряд хронічних захворювань: ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хвороба 2 ступеню, атеросклеротичний кардіосклероз, дисциркуляторну енцефалопатію 2 ст., двобічну нейросенсорну туговухість 2-3 ст., цукровий діабет 2 ступеню, також він раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, та ОСОБА_10 , яка незаміжня, не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима, має постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризується за останнім місцем роботи та навчання.
Обставин, що обтяжують покарання чи пом'якшують покарання обвинувачених судом не встановлено.
Також суд врахував висновки досудових доповідей, складених органом пробації щодо обвинувачених, згідно яких обвинувачені можуть виправитися без ізоляції від суспільства, і покарання орган пробації пропонує призначити із випробуванням із покладенням обов'язків , передбачених ст.76 КК України
Отже, висновок суду стосовно остаточного покарання яке необхідно призначити обвинуваченим та подальше звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з покладенням відповідних обов'язків- є обґрунтованим.
Відтак, призначене обвинуваченим покарання є достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.
Не погоджується колегія суддів і з доводами потерпілого з приводу необгрунтованого звільнення обвинуваченої від покарання на підставі ст. 49 КК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, дійсно органами досудового розслідування ОСОБА_9 та ОСОБА_10 оголошувалися у розшук.
Системний аналіз чинного законодавства та вимоги п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України свідчать про те, що за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.
Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.
Згідно постанови Верховного Суду судової палати Касаційного кримінального суду від 18 вересня 2018 року під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 281 Кримінального процесуального кодексу України якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Причому така підстава для оголошення розшуку (місцезнаходження підозрюваного невідоме) може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і тоді, коли є інші причини, які унеможливлюють встановлення його місцезнаходження.
Саме тому зупинення досудового розслідування у зв'язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України в такому випадку обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.
Водночас матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, оскільки обвинуваені не отримували повідомлень про їх виклик до слідчого, а тому вони, на думку колегії суддів, не усвідомлювали, що в них вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством.
За таких обставин підстави для зупинення перебігу строку давності притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності відсутні.
Крім того колегія суддів вбачає підстави для застосування положень ст. 49 КК України і до ОСОБА_9 .
Як вбачається із пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення, останній вчинив кримінальне правопорушення, яке є нетяжким, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України 22.03.2016 року, відтак на час апеляційного перегляду, сплинув, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України п'ятирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_9 судом апеляційної інстанції було роз'яснено положення чинного КК та КПК України про можливість звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.
ОСОБА_9 заперечував проти такого процесуального рішення та просив суд апеляційної інстанції скасувати вирок та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що ОСОБА_16 необхідно звільнити від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Що стосується доводів сторони захисту, з приводу незгоди з рішенням суду в частині задоволення цивільного позову потерпілого, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, при визначенні питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, дотримався вказаних вимог закону, врахувавши при цьому, що винними діями обвинувачених була заподіяна як моральна так і матеріальна шкода.
Судом було проаналізовано розмір матеріальної шкоди, яка складається з вартості витрачених потерпілим медпрепаратів на лікування на суму 3725 грн.81 коп., які підтверджені рекомендованим йому медичним лікуванням та відповідними чеками.
Щодо розміру моральної шкоди суд зазначив, що саме сума в розмірі 50000 гривень відповідає характеру та тривалості моральних переживань, емоційних та душевних страждань потерпілого в зв'язку з отриманими ним легких та середньої тяжкості тілесними ушкодженнями, порушенням звичного життєвого укладу.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх обгрунтованими.
Таким чином апеляційні доводи сторони захисту в цій частині відхиляються колегією суддів.
Окрім іншого потерпілий ОСОБА_11 просить вирішити питання щодо процесуальних витрат та стягнути з обвинувачених 3000 гривень витрат, понесених на правову допомогу, яка пов'язана з апеляційним переглядом оскаржуваного вироку.
В матеріалах кримінального провадження міститься договір про надання правової допомоги від 3 липня 2020 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_17 . До договору надана завірена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я ОСОБА_17 та звіт по договору, згідно якого описані послуги з правової допомоги, надані ОСОБА_11 та зазначено їх розмір 3000 гривень.
За таких обставин, колегія суддів вважає вимоги потерпілого обгрунтованими та такими що повністю підтверджені доказами про понесені витрати, які пов'язані з наданням правової допомоги потерпілому на стадії апеляційного перегляду вироку.
Зазначені витрати в розмірі 3000 гривень належить стягнути з обвинувачених в солідарному порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вирок суду законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора обвинуваченої ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року у відношенні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 -змінити, згідно зі ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_9 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 122 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 солідарно на користь ОСОБА_11 3000 (три тисячі) гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий
Судді