Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 33/4809/239/21 Головуючий у суді І-ї інстанції Бурко Р. В.
Категорія - 126 Доповідач у суді ІІ-ї інстанції Ткаченко Л. Я.
02.08.2021 року.02 серпня 2021 року. Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду Ткаченко Л.Я., розглянувши у порядку апеляційного перегляду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 травня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, тимчасово не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки Міністерства доходів та зборів від 27.05.2021 року надати реєстраційний номер облікової картки вказаної фізичної особи не має можливості з причини, оскільки фізична особа з такими реєстраційними даними у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків не зареєстрований,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 грн. 00 коп., а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.,
Постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , визнаний винуватим у тому, що він 16.05.2021 року, о 21-42 год., керував транспортним засобом «ВАЗ 21065», державний номер НОМЕР_1 , в м. Кропивницькому по вул. Ю. Коваленка, не маючи права на керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» та п. 2.1а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Не погоджуючись з рішенням районного суду, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову районного суду змінити в частині накладення адміністративного стягнення, замінивши його на попередження.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що на його думку постанова винесена з порушенням норм процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до накладення на нього дуже сурового стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень.
Зазначає, що свою вину у вчиненому він визнав, але у суді першої інстанції розгубився, перехвилювався, оскільки раніше жодного разу не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності.
Водночас на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано приписи ст. 33 КУпАП, відповідно до якої при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Так, жодної матеріальної шкоди, або будь якої іншої нікому з учасників дорожнього руху завдано не було. Станом на сьогодні він навчається,але через свій вік ніде на даний час не працює та перебуває на утриманні батьків.
Разом з цим, звертає увагу апеляційного суду на той факт, що суддя Бурко Р.В. по аналогічним справам щодо до неповнолітніх осіб застосовує заходи впливу у вигляді попередження, водночас до нього одразу застосував стягнення у вигляді штрафу 3400 грн., хоча до цього часу він жодного разу не був підданий адміністративному стягненню.
Виходячи з цих підстав, апелянт вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині накладеного адміністративного стягнення.
У судове засідання апеляційного суду, ОСОБА_1 , як особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, та його законний представник будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, у судове засідання не з'явився, будь яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не подавав. З урахуванням положень ст. 268 КУпАП, приходжу до висновку, що його неявка до суду не перешкоджає розгляду справи та можливо розглядати справу за відсутності апелянта.
Перевіривши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, вирішення справи в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.
За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановлених обставин, прийняти мотивоване законне рішення.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції під час розгляду справи стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП дотримався у точній відповідності до вимог закону.
Як слідує із апеляційних вимог, постанова суду першої інстанції про визнання винуватості та фактичних обставин справи ОСОБА_1 за ч.2 ст. 126 КУпАП не оспорюється, а тому апеляційний суд, рішення в цій частині не переглядає.
Щодо посилання ОСОБА_1 про суворість накладеного адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі доводи слід визнати необґрунтованими виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Диспозиція ч. 2 ст. 126КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка немає права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка немає права керування таким транспортним засобом, за що встановлено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 23 КУпАП України, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 24-1 КУпАП, за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
З системного аналізу норм Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що його завдання полягає у встановленні винних і забезпеченні правильного застосування законодавства з тим, щоб до кожного правопорушника були застосовані справедливі заходи адміністративного впливу.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також слід зазначити, що судова дискреція (судовий розсуд) охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Водночас, у законодавстві не закріплено визначення малозначного правопорушення та відсутні вказівки на його ознаки. В кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з конкретних обставин справи, наслідків, особи правопорушника. При визначенні виду та розміру покарання, суд у відповідності до ст. ст. 33 - 35 КУпАП при накладенні стягнення враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, його вік, ставлення до скоєного, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Як убачається з постанови, при накладені адміністративного стягнення суддею районного суду дотримано наведені вище вимоги закону, а тому рішення про накладення стягнення у межах виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є належним чином вмотивованим та обгрунтованим.
При цьому,суд апеляційної інстанції з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу, оскільки застосування до нього заходу впливу у вигляді попередження, сприятиме формуванню думки суспільства, в тому числі й осіб у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, про безкарність за порушення правил, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та порушуватиме принципи встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Водночас накладене судом першої інстанції виду і розміру адміністративного стягнення, на думку апеляційного суду, є необхідною і достатньою для попередження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від скоєння нових адміністративних правопорушень.
Посилання апелянта на інші рішення у аналогічних справах за ч.2 ст. 126 КУпАП, як підставу для зміни даного судового рішення є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки така обставина не є визначеною законом підставою для зміни судового рішення, а також не свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя апеляційного суду -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 травня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Кропивницького
апеляційного суду Л.Я. Ткаченко