пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
11 серпня 2021 року Справа № 903/648/21
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн", м. Рівне
про забезпечення позову до його подачі
Особи, які можуть отримати статус учасника справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн" (позивач)
Підприємець Дєєва Валентина Володимирівна (відповідач)
встановив: 09.08.2021 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла заява ТОВ "Вей Дистрибюшн" від 06.08.2021 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать підприємцю Дєєвій Валентині Володимирівні та наявні на її рахунках в усіх банківських установах та інших кредитно-фінансових установах на території України, у межах заявленої до стягнення суми 1363725 грн. 13 коп., в тому числі але не виключно на рахунку НОМЕР_1 , відкритому у Волинському ГРУ АТ КБ "Приватбанк", м. Луцьк, МФО 303440. До набрання чинності рішення у справі заборонити будь яким особам у будь який спосіб вчиняти будь які дії щодо вищевказаних рахунків.
Заява обґрунтована тим, що виконання в майбутньому рішення суду у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме підприємець Дєєва В.В. необхідну суму коштів. Згідно долучених до заяви довідок вбачається відсутність у підприємця нерухомого майна, за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги позивача у випадку задоволення його позовних вимог. Накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову спрямоване на реальне виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, не вжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду у даній справі та відповідно поновлення прав позивача. У випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності підприємця і знерухомлюються з метою недопущення виведення їх з рахунків боржника й уникнення виконання рішення суду у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Офіційні реквізити рахунків відповідача містяться в платіжних дорученнях, згідно яких здійснювалась оплата видаткових накладних.
Зазначає, що позовна заява товариства буде подана до суду протягом 10 днів з моменту подання заяви про забезпечення позову.
Статтею 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/23741/17 від 04.06.2018, №910/23488/17 від 25.05.2018.
У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №922/2277/19 від 14.05.2020.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обставини позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.74 ГПК України.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог. Заявник (позивач) має довести (додати до заяви) наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходи до забезпечення позову, тому питання про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані до заяви.
В той же час товариством до заяви про забезпечення позову долучені докази лише на підтвердження наявності між сторонами господарських зобов'язань, які виникли на підставі договору поставки №6 від 01.07.2019.
Обставини, докази на підтвердження виведення підприємцем Дєєвою В.В. грошових коштів зі своїх рахунків з метою ухилення від оплати товару заявником не викладені та не додані.
Не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; наявності обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.
ТОВ "Вей Дистрибюшн" не посилається на будь які дії боржника, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Посилання заявника на невиконання підприємцем умов договору, зокрема щодо неподання звітності про реалізацію товару з червня 2021 року, не є підставою для забезпечення позову, оскільки вказаний факт підтверджує лише не виконання підприємцем договірних зобов'язань, а не виведення грошових коштів зі своїх рахунків.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018р. у справі № 914/970/18.
Сама по собі лише потенційна можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення боржником на даний час певних реальних дій, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Умовами договору передбачена оплата товару по факту його реалізації, право постачальника вимагати його повернення у випадку не реалізації протягом 90 календарних днів з дати поставки, не подання звіту про реалізацією, не проведення звірки про стан розрахунків на вимогу постачальника (п.п. 3.6, 5.4, 5.6 Договору).
Обставини щодо реалізації товару, ухилення відповідача від оплати після реалізації в заяві про забезпечення позову не викладені.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно рішення КСУ №3-рп/2003 від 30.01.2003 року правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kubler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
Враховуючи вищевикладене, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб є не доцільним на даний час, що не позбавляє його права на повторне звернення до суду з заявою про забезпечення позову після зміни обставин справи, які утруднять поновлення його прав, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, імовірності утруднення поновлення порушених прав в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до його подачі.
Керуючись ст.ст. 73, 80, 136, 137, 234-235 ГПК України, господарський суд,-
у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Дистрибюшн" від 06.08.2021 про вжиття заходів забезпечення позову до його подачі - відмовити.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.
Ухвала підписана 11.08.2021
Ухвала суду підлягає оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. С. Вороняк