Справа № 638/10275/21
Провадження № 1-в/638/499/21
Іменем України
10 серпня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
засудженого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова в режимі відеоконференції провадження за поданням адміністрації ДУ «Олексіївська виправна колонія №25» про застосування покарання за наявності кількох вироків стосовно засудженого ОСОБА_3 , -
До Дзержинського районного суду м. Харкова з поданням про застосування покарання за наявності кількох вироків відносно засудженого ОСОБА_3 звернувся начальник ДУ «Олексіївська виправна колонія №25».
Засуджений та захисник в судовому засіданні вимоги подання підтримали, просили об*єднати вироки та призначити єдине покарання.
Прокурор та представник виправної колонії в судове засідання не з*явилися, про час та місце розгляду подання повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.
Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце, час та дату розгляду подання, не перешкоджає проведенню судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути подання без участі прокурора та представника виправної колонії.
Вислухавши думку учасників та перевіривши матеріали справи, суд вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 засуджений:
1)25.03.2020 року Фрунзенським районним судом м. Харкова, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.03.2021, за ч. 3 ст. 185 КК України - до 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України - до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
2)30.11.2017 року Ленінського районного суду м. Харкова за ч.1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі п. в ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнений від відбування призначеного покарання; вироком Харківського апеляційного суду від 04.09.2020 вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2017 року у відношенні ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано, призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, в іншій частині вирок районного суду залишено без змін.
Вказані вироки набрали законної сили.
Вирішуючи питання, порушене у поданні, суд виходить з такого.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 537, п. 2 ст. 539 КПК України під час виконання вироків місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, має право вирішити питанння про застосування покарання за наявності кількох вироків.
При цьому, за змістом вказаних положень кримінального процесуального закону, а також положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 6 Європейської конвенції захисту прав людини, ч. 2 ст. 24, ст. ст. 33 КПК України місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, не може перебирати на себе повноваження суду апеляційної (касаційної) інстанції.
Відповідно до абз. 7 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» за наявності щодо засудженого вироку, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання цього вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст. 71 КК та статей 411, 413 КПК (1960 року), яким відповідають ст. 537, 539 КПК України (2012 року).
Питання, пов'язані з виконанням вироку за наявності інших вироків, розглядаються судом, у випадках: а) коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за сукупністю вироків; б) коли під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, перший з них скасований у порядку нагляду, внаслідок чого необхідно виключити із сукупності міру покарання, призначену судом за скасованим вироком. (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.90 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків»).
При цьому, судом встановлено, що при призначенні покарання ОСОБА_3 за вироком Харківського апеляційного суду від 04.09.2020 не було враховано покарання, призначене йому вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.03.2020.
Як на тому наголошено у п. п. 23, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини 1 статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. За сукупністю вироків (ст. 71 КК) призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили. За наявності щодо засудженого вироку, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання цього вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст. 71 КК та статей 411, 413 КПК.
Відповідно до правової позиції, висловленої Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 511/37/16-к, виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов'язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу. Призначення покарання за сукупністю вироків застосовується у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню. Згідно з рекомендаціями, що містяться у п. 23 постанови № 7, коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до винесення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Такий орієнтир стосується лише відображеної ситуації, а не випадку вчинення засудженим злочинів до та після постановлення попереднього вироку, за яким винна особа не відбула призначеного покарання. Натомість роз'яснення щодо останньої ситуації викладено у п. 25 цієї ж постанови № 7. За їх змістом у разі, коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу.
Отже, у такому випадку процес призначення покарання проходить наступні стадії: 1) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо; 2) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК); 3)призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених новим та попереднім вироками, і зарахування у строк покарання повністю або частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК); 4) призначення покарання за злочин, вчинений після постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо; 5) визначення та призначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК); 6) призначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК).
При цьому, за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 30.11.2017 ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України за епізодом, який мав місце 25.07.2017 року, до покарання у виді 1 року обмеження волі, на підставі п. в ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнений від відбування призначеного покарання; вироком Харківського апеляційного суду від 04.09.2020 вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2017 року у відношенні ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано, призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, в іншій частині вирок районного суду залишено без змін.
Враховуючи вказані обставини, зважаючи на те, що при ухваленні вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.03.2020 не було враховано вирок Ленінського райсуду м. Харкова від 30.11.2017 через те, що від відбування покарання особа була звільнена згідно акту амністії, але згодом вироком Харківського апеляційного суду від 04.09.2020 вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2017 року у відношенні ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано, призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, в іншій частині вирок районного суду залишено без змін, вважаю необхідним визначити порядок відбування засудженим покарання за наявності кількох вироків.
Як роз'яснено у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» № 11 від 21.12.1990 під час вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку за наявності інших вироків, заборонено вирішувати питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків в частині кваліфікації злочинів, призначення покарання, вирішення цивільного позову.
Отже, в даному випадку неможливо визначити остаточне покарання шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, оскільки це призведе до погіршення ставища засудженого та фактично буде усуненням прогалин і недоліків вироків в частині призначення покарання.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 754/2749/17 щодо застосування частини 4 статті 70 КК України, коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення першого вироку інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, або звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
У постанові від 21.01.2020 у справі № 484/5806/18 Верховний Суд також зазначив, якщо за вчинення злочинів особа була за вироком суду звільнена від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще і в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, то в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею злочинів має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням (попередній вирок), на момент постановлення наступного вироку. Тобто у тому випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу і в цьому разі, якщо наступним вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення частини 4 статті 70 щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній та наступний - виконуються самостійно.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 156/149/20.
З врахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги, що вирок Харківського апеляційного суду від 04.09.2020, яким до ОСОБА_3 було застосовано положення ст. 75 КК України, було ухвалено останнім за часом, суд дійшов висновку, що вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова та вироки Ленінського районного суду м. Харкова від 30.11.2017 року й Харківського апеляційного суду від 04.09.2020 року необхідно виконувати самостійно.
Керуючись ст. ст. 537, 539, ч. 2 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
Подання адміністрації ДУ «Олексіївська виправна колонія № 25» задовольнити.
Визначити, що вирок Фрунзенським районним судом м. Харкова від 25.03.2020 року, яким ОСОБА_3 , з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.03.2021, засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України - до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 30.11.2017 року, яким ОСОБА_3 призначено покарання за ч. ч.1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі п. в ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» він звільнений від відбування призначеного покарання та вирок Харківського апеляційного суду від 04.09.2020, яким вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 30 листопада 2017 року у відношенні ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано, призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік - виконуються самостійно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1